«Захисник» з 80-х у сучасній Америці та «Небеса зачекають»: що дивитись у кінотеатрах цього вікенду
На вікенд 13-14 лютого в прокаті українських кінотеатрів з’являться 13 нових назв. Це, зокрема, й альманах короткометражок («Любов – це...»), і мультфільм («Аінбо: Дух Амазонки»). Через унікальну ситуацію, коли зумовлена пандемією майже планетарна зупинка кіновиробництва примусила дистриб’юторів і кінотеатри показувати старі стрічки, більшість фільмів у світовому й українському прокаті також датовані минулим роком. А ще 2019-м, 2013-м (як, наприклад, друга частина з трилогії «Хоббіт») і навіть 2002-м роками («Володар перснів: Дві вежі»). І тільки один є повноцінною прем’єрою 2021 року — «Захисник».
У переліку є фільми британські («Проклятий будинок – 4», «Девід Боуї: Історія людини з зірок»), німецькі («Небеса зачекають», «Маленькі чарівниці»), нідерландські («Аінбо»), а решта — американські.
З усіх зазначених фільмів варто звернути увагу на «Захисника» Роберта Лоренса та на «Небеса зачекають» Андре Еркау.
«Захисник»
Жанрово та стилістично «Захисник» походить із добрих 80-90-х років, а от тематично — дуже навіть сучасний, ба більше — пекуче злободенний.
«Олдскульність» іде від Роберта Лоренса, який був другим режисером у більшості останніх фільмів 90-річного Клінта Іствуда й дебютував 9 років тому фільмом саме з ним у головній ролі. І в «Захиснику» головний герой Джим Хенсон у виконанні Лайема Нісона теж дуже схожий на Іствуда — так само сухий, упевнений і виконує складну місію.
Фільм починається на кордоні між штатом Арізона та Мексикою як кримінальний екшн, проте переходить у роад-муві та прямує дорогами Сполучених Штатів до Чикаго. Герой Нісона везе хлопчика-мексиканця, чию маму вбили на кордоні посіпаки картелю. Тут важлива деталь у тому, що герой працює рейнджером на кордоні, пильнуючи за парканом і нелегалами, — а хлопчик і є нелегал. Дядько хлопчика обікрав картель, тож його родина автоматично стала мішенню. Мати загинула, і тепер картель полює на малого.
Фільм апелює до корупції в американській поліції, показуючи, як картелі контролюють кордон і безперешкодно мандрують США. Реальний розмах злочинності з викраденням людей, торгівлею наркотиками та зброєю, підсилений політичним загостренням між Мексикою й США, і є тематичним життєвим тлом «Захисника». Поліція вкотре нічого не може вдіяти, і вкотре лише добрий самаритянин розрулює ситуацію.
Але ж у який спосіб — в обхід закону! Наприклад, Джим хитрістю виводить хлопчика з відділку, в якому його вже готували для депортації (мовляв, до родичів). Потім він так само незаконно купує зброю в магазині, де вигідно продавати за кеш, аби не платити податки, і де власник закриває очі на відсутність документів у покупця з поваги до його військового минулого. Все відбувається як у житті — люди домовляються, тихо порушуючи закон.
Режисер теж трохи дурить глядача (або просто не в силах не дурити): екшн швидко згасає, а роад-муві — це вже для глядача іншого. Драматично ж усе витримано рівно, тож заявлений в описі фільму трилер, що вимагав би зростання напруження, не треба сприймати за чисту правду. Втім, у цьому є й позитив. Мінус один жанр — це плюс глядачеві для повного розуміння ситуації та для того, щоби встигнути зріднитися з героями.
Хлопчик (Джекоб Перез) — милий, але пройдисвіт: він не дратує, і це вже добре. Все тримається на Нісоні: його любиш відразу, а з його героєм добре ототожнюєш себе завдяки грамотно продуманій історії. Хоч там і обмаль подробиць, але всі вони складають точний портрет. Бувши рейнджером, він ще й мав своє ранчо, але ледь зводив кінці з кінцями — зубожів через шалені рахунки після лікування дружини від раку, безрезультатного попри все: дружина рік тому померла. Донька, яка працює поліцейською, називає його не «тато», а «Джим». У Джима є улюблений пес, але нема телефону («Мені й так ніхто не телефонує»), і це його цілком влаштовує. Знайомство з хлопчиком — це виклик його самотності та розумінню дійсності, де кордон був непохитною цінністю, а нелегал — нелегалом.
Та, можливо, найяскравішим (в усіх сенсах) епізодом фільму є спалювання грошей — тих самих, через які родину хлопчика «замовили». «Мені не треба грошей картелю», — пафосно говорить хлопчик. «Тоді мені також», — несподівано відповідає Джим, висипаючи тисячі доларів в багаття... Це заявка на спосіб життя й на встановлення нових правил. А з тасуванням правил перед очима глядача фільм добре впорався. Міцний середняк, «Захисник» вартий тих грошей, які за нього платиш.
«Небеса зачекають»
«Небеса зачекають» — теж роад-муві, тема онкології та смерті тут теж є вихідною, і фільм так само брав реальність за основу. Він створений за справжньою історією й оповідає про 16-річну німкеню, яка після свого випускного дізнається, що хвора на невиліковну форму раку. І замість хіміотерапії пускається берега — їде до Парижу, де зі своїм хлопцем вирішила позбутися цноти. Але оскільки батьки її не пускали (одного з батьків грає Тіль Швайгер), то хлопець поїхав сам, а вона втекла за кілька днів, скориставшися несподіваною нагодою у вигляді першого-ліпшого, хто міг керувати машиною й сам зголосився її відвезти. Авжеж, цей «перший ліпший» не абихто — красунчик, мотогонщик, зірка мандрівного цирку, який карколомно ганяє всередині сфери.
Наступні три дні їхнього туру на двох — це шоу молодих, антисоціальних, богохульних і «на межі» хлопця й дівчини. Вони сміються, дуркують, сваряться, грабують. Вона напивається й робить тату «Бог такий засранець» (оригінальна назва фільму). Він зізнається, що його мати вкоротила собі віку, коли йому було 13. Їх обох заскочили у готелі батьки дівчини — звісно ж, злі через переслідування доньки-втікачки, — і заскочили під час двозначного на вигляд моменту, коли вона дістає з його дупи шматок скла, що застряг у шкірі після невдалого пограбування магазину на бензозаправці...
Повний по саму зав’язку кліше й усюди вживаних ґеґів, проте весело-драматичний, «Небеса...» — з тої серії фільмів, коли треба вимкнути зайвий для цього кіно мозок і розслабитися. Але на захист «Небес...» треба сказати, що кліше — це половина фільму. В цілому ж можна отримати симпатичний матеріал для аналізу. Наприклад, українська назва фільму, відмінна від оригінальної, вочевидь, апелює до відомого фільму 90-х «Достукатися до небес», де так само грав Швайгер — теж антисоціальне роад-муві про пограбування, смерть і море. Потім зла фразочка, яку набиває собі на груди донька, апелює й до її батька, пастора. А те, що пастора-батька грає Швайгер — одна з гомерично смішних деталей, бо актор є антирелігійним, відомим ловеласом, з неординарною пропозицію вчити дітей науці про людську сексуальність змалечку, від 5-6 років, або краще від 4-х... І разом із цим у фільмі є момент, де батьки головної героїні сидять під готелем, у якому їхня донька матиме першу ніч любові.
Невибагливість (якщо не примітивність) сюжетних ходів суттєво ламають настрій вже на середині фільму. Проте у фіналі, коли чуєш слова, заяложені в побуті, але промовлені з екрану й у такому контексті, які здаються до кінця зрозумілими та суттєвими: «Важливо не те, наскільки в тебе довге життя, а наскільки воно красиве... Люби життя, просто зараз, беззастережно. Бо воно швидко може закінчитися», — сприйняття фільму кардинально міняється.
Легка сентиментальність — а насправді життєва драма, — в «Небесах...» цілком органічна і через реальну історію, і через реальність нашого часу. Тут є з чого посміятися й навіть пореготати, є від чого відвернути писок, кривлячись через ідіотизм сценаристів, а наприкінці — пустити скупу сльозу суму. Цілком достатньо для прихильників кіно такого штибу.
Автор: Ярослав Підгора-Гвяздовський