Захисники Маріуполя дали брифінг із заблокованої «Азовсталі»: головне

Про ситуацію на «Азовсталі» станом на зараз

Святослав Паламар: Ведуть інтенсивні обстріли. Лише за ніч ми налічили 25 вильотів, зокрема з трьох стратегічних бомбардувальників. Працюють танки, міномети, снайпери, піхота намагається штурмувати.

За останні три дні евакуювали цивільних. Чи всіх евакуювали? Ми не можемо сказати, оскільки жодна міжнародна організація чи українські політики не приїхали на завод, і немає спеціальної техніки, щоб розібрати завали.

На території заводу є безліч загиблих цивільних та військових. Два дні тому попри режим тиші загинули троє наших військових: один з них унаслідок влучання Протитанковий ракетний комплексПТРК в автівку, яка мала забирати цивільних, а двоє інших — під час скидання бомб з безпілотника. Ще шістьох було поранено. Така ціна евакуації цивільних з заводу.

Ми не за слова тут, а за народ України. Ми виконуємо свій військовий обов'язок, нам не треба похвали. Поки живі, ми завжди будемо боротися за справедливість, за те, щоб вивезти цивільних та поранених військових.

Про кількість цивільних та військових на заводі

Ілля Самойленко: Я не буду відповідати на запитання, які містять оперативну інформацію та можуть бути чутливими. Наприклад, про кількість військових, які є на «Азовсталі». Я не можу наражати свій підрозділ на небезпеку.

Про блокаду Маріуполя

І.С.: Захоплення Маріуполя відбувається останні 2,5 місяці. Такої довгої осади і захоплення ще не було в історії, з такою кількістю жертв серед військових ворога і значних втрат серед мирного населення. Найбільш розбиває серце те, що відбувається евакуація невеликих груп. Політики відзначають невеликі перемоги — евакуацію кількох десятків та сотень людей, — водночас понад 25 тисяч людей було вбито російською армією.

Про героїзм

І.С.: Правда в тому, що ми — унікальні. Ніхто не очікував, що ми так довго простоїмо... Багато людей кажуть, що ми — герої. Багато нас називають героями... Ми виконуємо свою роботу.

Героїзм з’являється тоді, коли зазнає невдачі планування та організація. Багато людей вважають, що ми живі герої. Переважно так воно і є. Коли почалося оточення міста, ми вирішили все одно тут стояти і захищати його.

У нас був наказ захищати Маріуполь. Не було наказу повністю взяти на себе командування обороною Маріуполя, однак ми це рішення ухвалили, бо більше ніхто на таке не спромігся.

Про втрати окупантів

І.С.: Українські бійці «Азову» вбили в Маріуполі 2,5 тисячі російських військових та поранили ще 5 тисяч окупантів — це понад 15% військових втрат їхньої армії. Таких втрат завдали з 24 лютого по 15 квітня.

Ми також знищили понад 60 танків і пошкодили ще 30 (це 10% їхніх втрат), а ще — 10% артилерійських систем окупантів.

Були дні, коли на Маріуполь скидали понад 150 авіабомб. І ми отримали нуль підтримки. Ні повітряної допомоги, ні наземної, ні артилерійської підтримки. Ми фактично були покинуті напризволяще.

Про цивільних на «Азовсталі»

І.С.: Усередині заводу було декілька тисяч цивільних. Люди втекли з міста та знайшли прихисток на заводі. Цивільні для військових — фактор, що обмежує. Якби тут не було цивільних, то місто було б просто полем бою. Але ми захищали їх, бо це наш обов'язок. Ми розмістили їх у бункерах подалі від наших позицій. Ми надавали їм медичну допомогу, їжу, воду — ділилися всіма ресурсами, які мали.

Про «використання цивільних як живий щит»

І.С.: Усі ці звинувачення — це нормально, якщо ви думаєте як російський солдат. Але якщо поглянути з боку цивільної людини, яка стала свідком усіх жахів, що їх вчинила російська армія, то вона знайшла прихисток тут, за нашою лінією оборони, всередині заводу «Азовсталь». Багато людей лишалися в Маріуполі, поки ми тримали лінію оборони ще за містом.

Про шанси в Маріуполі

І.С.: Перший варіант: можна відкласти зброю і чекати на кінець. Це буде повільна смерть від голоду або швидка від бомб.

Другий варіант: можна спробувати втекти, як боягуз. Думати лише про власне життя, а не про обов'язок та присягу. Саме таке відбулося з командиром морпіхів 36-ї бригади Володимиром Баранюком — він відмовився виконувати наказ і спробував втекти з міста з невеликою групою танків і броньованих машин. Такий варіант може призвести до смерті: одна людина загинула.

Третій варіант: можна здатися. Четвертий варіант — єдиний спосіб, який гарантує життя, за яке вам не буде соромно, — це стояти і боротися.

Про варіант здатися в полон

І.С.: Ми весь цей час знали, що полк «Азов» не має високих шансів на виживання, якщо нас візьмуть у полон. Здатися для нас неприйнятно. Ми не можемо зробити такий подарунок ворогу. Кожен полонений — це ресурс політичного і військового тиску, щоб підвищити рівень переговорів і позицій, які ми можемо залишити на політичній сцені.

Одного з наших солдатів у 20-х числах квітня захопили в полон під час бою. Він був непритомни. Після цього російська пропаганда публікувала відео про те, що українські солдати здають зброю, а згодом мати отримала повідомлення про його смерть.

У нас є кілька полонених російських військових. Ми їх потім обміняли.

Про евакуацію військових

І.С.: Ми можемо бути лише евакуйовані, тому що ми вже витратили всі ресурси для ефективної оборони. У нас все ще є провізія, вода та зброя, зокрема артилерія, але ми не можемо її використовувати, бо ми близько до міста. Але всі наші ресурси обмежені, ми не отримували поновлення. Ми будемо боротися до кращого вирішення ситуації.

Про евакуацію поранених і медиків

Напередодні Зеленський анонсував підготовку евакуації поранених військових та медиків.

І.С.: Якщо політики зможуть гарантувати для них безпеку, це добре. Медики виснажені. Вони герої, вони робили справді неможливі речі. Але якщо медиків евакуюють з заводу — військові будуть обмежені в отриманні медичної допомоги.

Про зв'язок із командуванням і родинами

І.С.: У нас є зв'язок з командуванням і наказ тримати оборону.

Більшість із нас має зв'язок і з нашими родинами. Ми захоплюємося їхньою підтримкою та дуже любимо їх, вони показують свою любов до нас. Одного дня ми зустрінемося з нашими рідними, дружинами й друзями і святкуватимемо перемогу, але ми досі маємо боротися за нашу перемогу.

Про те, хто міг би допомогти Маріуполю

І.С.: Міжнародний розголос став настільки великим, що зараз дуже багато петицій і заяв щодо нашого порятунку. Багато людей хочуть допомогти, але вони не знають, як. Втрутитись могла б бути будь-яка країна, лише не росія і не та, що підтримує росію. Будь-яка країна, яка має достатньо мужності втрутитися і зупинити росію — це було б добре для нас.

Про страх

І.С.: Ми не маємо страху. Він зник. Кожний день, кожна хвилина можуть бути останніми, тож страху нема. Не так важко жити без страху.

Про поранених

І.С.: Ми маємо декілька сотень поранених людей. У нас багато поранених, яких ми не можемо залишити тут, вони заслуговують на належну підтримку та лікування. Ми не покинемо нікого. Ми надаємо необхідну допомогу, але в нас багато поранених солдатів, які мають бути евакуйовані.

Ситуація на «Азовсталі»

російські війська прорвались на територію «Азовсталі» у блокадному Маріуполі 4 травня — попри заяви росії, що завод вирішили взяти в облогу, а не штурмувати. Між українськими бійцями та окупантами тривають важкі бої.

У цей час Україна та росія за підтримки ООН домовились про евакуацію цивільних, які ховались у бомбосховищах заводу. Евакуація розпочалась 1 травня, а 7 травня українська влада повідомила про те, що вдалося вивезти всіх жінок, дітей та літніх людей.

Зеленський оголосив про підготовку евакуації з «Азовсталі» поранених та медиків. А виконувач обов'язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський 27 квітня розповідав, що на заводі понад 600 поранених військових.

Захисники Маріуполя неодноразово звертались до української влади та світової спільноти, наголошуючи, що у бійців є проблеми з їжею, водою, ліками, боєприпасами.

Активісти й низка неурядових організацій створили петицію до ООН і лідерів країн світу із закликом врятувати українських бійців та цивільних із заводу «Азовсталь», застосувавши процедуру екстрадиції.