Закон про заморожування статевих клітин військовиків: з великої хмари малий дощ
Якість статевих клітин військовослужбовців може погіршитися через поранення і травми, яких вони зазнають на війні. Для того, щоб люди після фронтових уражень змогли стати батьками, у Раді їм пропонують іще до від’їзду в зону бойових дій заморозити свої статеві клітини — за державний кошт. Авторка законопроєкту Оксана Дмитрієва переконана, що у вересні парламент може розглянути його у другому читанні.
Але чи кожен, хто заморозить свою статеву клітину, гарантовано зможе стати мамою або татом? Хто, крім цієї людини, і на яких умовах може скористатися замороженим матеріалом? Як усе це реалізувати на практиці? hromadske поцікавилось у юристів і репродуктологів.
Державних грошей не вистачить?
У пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що його реалізація не потребуватиме додаткових витрат із бюджету — кошти на забір та кріозамороження статевих клітин пропонують перерозподіляти з інших медичних програм.
«Ми спиралися на розрахунки профільних закладів охорони здоров’я, — говорить Оксана Дмитрієва. — Вони засвідчують, що собівартість, зокрема забору статевих клітин, становить близько 450 гривень для чоловіків і приблизно 1425 гривень — для жінок. Але це орієнтовні розрахунки».
За словами депутатки, ці гроші надходитимуть у клініки від Національної служби здоров’я України, яка також оплачуватиме процес кріозамороження та збереження клітин.
«Після ухвалення законопроєкту МОЗ пропише, на яких умовах державні та приватні клініки братимуть участь у цій репродуктивній програмі. Заклади, які погодяться на обсяг коштів від НСЗУ, зможуть законтрактуватися на надання репродуктивних послуг. Буде створено відповідний перелік клінік, щоб наші захисники могли обирати на власний розсуд», — зазначає Оксана Дмитрієва.
На переконання медичної директорки Клініки академіка Грищенка «Рід» Ксенії Хажиленко, кошти, про які говорить авторка законопроєкту, не можуть покрити всі витрати, пов’язані з забором, замороженням і зберіганням статевих клітин.
«Відповідні процедури для жінок наразі коштують від 50 тисяч грн. Процедури для чоловіків дешевші, але все одно йдеться не про 450 гривень. Не знаю, яким приватним клінікам можуть бути цікаві кошти, які збирається платити НСЗУ», — говорить Ксенія Хажиленко.
За її словами, з початку повномасштабного вторгнення клініки репродуктивної медицини в Україні дуже активно пропонують учасникам бойових дій безплатний (або зі значними знижками) забір, зберігання та замороження статевих клітин.
«Це своєрідне волонтерство репродуктологів, — зауважує Ксенія Георгіївна, яка є членкинею Українського товариства репродуктивної медицини. — Тому гострої потреби в ухваленні закону, що гарантує безоплатне обслуговування військових, просто не існує. Ба більше, безкоштовний забір і збереження статевих клітин гарантується законопроєктом тільки до 31 грудня 2024 року. Популізм якийсь, а не серйозний правовий документ».
Авторка законопроєкту прокоментувала термін дії, вказаний у ньому, так: «Не треба зважати на дату. До цієї дати може йтися про своєрідний пілотний режим реалізації закону, потім термін його дії продовжиться».
А як щодо збереження біоматеріалу?
З тексту законопроєкту незрозуміло, як довго держава має оплачувати зберігання заморожених статевих клітин своїх захисників. hromadske вивчило прайси деяких київських клінік: рік зберігання замороженої сперми та яйцеклітин обходиться у понад 4 тисячі гривень.
«Умови зберігання цих клітин визначаються стандартами Європейської асоціації репродуктологів та ембріологів, — говорить ембріологиня клініки «Рід» Наталя Шавадзе. — Статеві клітини можуть перебувати у кріоконтейнерах з рідким азотом практично безстроково. Проте ніхто не може гарантувати запліднення після розмороження клітин, адже неможливо спрогнозувати, як вони перенесуть заморожування».
На переконання Ксенії Хажиленко, якщо держава хоче долучити приватні клініки до своїх репродуктивних проєктів, вона повинна потурбуватись і про безпеку замороженого біоматеріалу, а не залишати цю проблему на репродуктологів.
«Держава говорить, що заморожування статевих клітин — це збереження генофонду нації. Але з початку повномасштабного вторгнення репродуктологи та ембріологи своїм транспортом і власним коштом вивозили заморожений матеріал із зони бойових дій на захід України. Держава нас тоді практично кинула», — каже директорка клініки.
На її думку, не зайвою була б допомога держави й у закупівлі рідкого азоту. Адже після 24 лютого 2022 року вітчизняні виробники припинили свою роботу, і рідкий азот тепер необхідно поставляти з Європи.
Не менш гострою проблемою є безперебійне постачання електроенергії у приміщення, де зберігається заморожений біоматеріал.
«Для нашого устаткування необхідне ідеальне надходження електроенергії, — зауважує Хажиленко. — Під час блекаутів співробітники буквально ночували у клініці, щоб слідкувати за акумуляторами та вчасно запускати генератор для підзарядки. Інакше ми би втратили заморожений біоматеріал».
Чи є зараз в Україні безпечне місце для зберігання репродуктивного матеріалу? Кожна клініка відповідає на це запитання з огляду на власні можливості.
Авторка законопроєкту Олена Дмитрієва рішуче відкидає перспективу зберігання статевих клітин бійців у інших країнах: для вивезення матеріалу за кордон наразі немає жодного правового підґрунтя. Але немає й гарантії, що якийсь дрон чи ракета, запущені росіянами, не зведуть нанівець усі зусилля держави щодо забезпечення майбутнього батьківства її захисників.
Статеві клітини не можна заповісти
Законопроєкт не передбачає «заходів щодо посмертного батьківства/материнства». Тож дружина не зможе скористатися замороженою спермою свого загиблого чоловіка, щоб народити саме його дитину.
«Законопроєкт має дуже вузьку сферу застосування, — говорить медичний юрист Дмитро Касьяненко. — Він недопрацьований, не розрахований на запити реального життя. І не лише тому, що не регламентує посмертне батьківство. Законопроєкт недосконалий і стосовно вцілілих на фронті бійців, хоча формально саме на їхні потреби зорієнтований. Наприклад, жінка заморозила яйцеклітину, але після поранення не може виносити дитину. Чим тоді їй допоможе закон про безоплатне замороження?»
Як зауважує фахівчиня з репродуктивного права, адвокатка Олена Бабич, в Україні дуже гостро стоїть питання використання заморожених статевих клітин і людьми, які віддали їх на зберігання, і їхніми родичами. А законопроєкт Дмитрієвої його не розв'язує.
«В Україні, як і в усьому світі, статеві клітини не можуть бути предметом заповіту, бо сперма та яйцеклітина не є майном як таким, — каже Олена Бабич. — Тому потрібно говорити не про заповіт, а про розпорядження щодо свого репродуктивного матеріалу».
До нотаріуса і в суд
За словами адвокатки, у 2013 році МОЗ наказом №787 затвердило Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, але він не врегульовує питання посмертної репродукції. Тому проблему посмертного батьківства кожна клініка розв'язує у власний спосіб.
«Чоловік, приміром, підписує відповідний договір із репродуктивною клінікою, нотаріально посвідчує заяву на використання його сперми, зокрема й посмертне. Спираючись на ці документи, дружина чи партнерка зможуть рішенням суду зобов’язати клініку використати заморожену сперму для їхнього запліднення», — вважає Олена Бабич.
Цілком можливо, що військовослужбовець загине, не залишивши жодних заяв стосовно використання своєї сперми. Тоді, за словами адвокатки, сперма стає нічиєю, і цей «генофонд» має бути утилізований.
От тільки постає питання: навіщо ж його в такому разі наморожувати, та ще й за державний кошт? Чому б статеві клітини, чиї власники загинули на фронті, не використовувати як донорські?
«Донори мають пройти тести на наявність інфекційних хвороб. Чоловік здає сперму, її заморожують. Через 6 місяців, упродовж яких інфекція в його організмі може проявитися, він знову здає аналізи. Якщо хвороби не виявили, сперму можна пускати в роботу. Боєць ЗСУ не має можливості проходити тести на наявність інфекцій з потрібною періодичністю. Через це створення банку сперми військовослужбовців неможливе», — пояснює репродуктологиня Ксенія Хажиленко.
З використанням заморожених і незатребуваних яйцеклітин усе ще складніше. Якщо власниця яйцеклітини загинула, виносити плід може тільки сурогатна мати.
Уже згадуваний наказ МОЗ №787 і ст. 123 Сімейного кодексу пов’язують сурогатне материнство з сімейною парою, яка за медичними показниками неспроможна на природне батьківство. Удівець, що втратив дружину-військовослужбовицю, не може скористатися послугами сурогатної мами. Як і батьки загиблих військовослужбовців.
А втім, сьогодні про невикористані яйцеклітини не йдеться.
«Забір яйцеклітин — дуже громіздка і тривала процедура, яка обмежує фізичну активність жінок на кілька тижнів. Дівчата з ЗСУ просто не можуть собі дозволити випасти з робочого графіка на такий тривалий час. І я не знаю наразі жодного випадку, коли б жінки-військові заморожували свої статеві клітини. Тому законопроєкт для жінок — це фільчина грамота», — говорить Ксенія Хажиленко.
Депутатка Оксана Дмитрієва наполягає, що її законопроєкт передбачає безплатне заморожування клітин як різновид соціального захисту бійців і не вирішує всіх репродуктивних проблем. За її словами, для глобального розв’язання питання щодо зберігання та використання статевих клітин потрібен інший законопроєкт.