Найгучніші напади і замахи на послів за останнє століття

Вбивство посла Росії в Туреччині Андрія Карлова сприймається не лише як людська трагедія, але й політичний виклик для російсько-турецьких відносин. Дві країни перезавантажили їх не так давно. Цьому передував політичний конфлікт, викликаний збиттям російського військового літака 24 листопада 2015-го в повітряному просторі Туреччини.

Багато що змінила спроба державного перевороту в цій країні в липні цього року. Турецький прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган нарікав, що першим руку допомоги йому простягнув саме Владімір Путін, а не західні лідери. Відтоді, попри розбіжності в питанні сирійської війни, два лідери принаймні публічно всіляко наголошували на своєму зближенні й особливому стратегічному партнерстві. 

І ось, колишній турецький поліцейський із вигуками «Ми вмираємо в Алеппо, ти помреш тут!» завдав смертельних поранень голові російського посольства. Закономірно постає питання, чи не стане це приводом для відновлення напруги у відносинах двох країн? Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що саме це мав на меті вчинений 19 січня в Анкарі «підлий терористичний акт».

Громадське.Світ зібрало приклади гучних змов та замахів на послів за останнє століття. Вони демонструють, які наслідки можуть мати такі злочини і в якому геополітичному контексті вони спрацьовують як каталізатори конфліктів. Здебільшого ефект вони мають тоді, коли країна, де був скоєний злочин, не переслідує його винуватців, або коли вдається довести, що до нього причетна її влада чи влада іншої зацікавленої країни.

Вбивство повноважного представника Радянського Союзу в Італії на території Швейцарії

10 травня 1923 року колишній білогвардійський офіцер Моріс Конраді вбив радянського повноважного представника Вацлава Воровського в Лозанні. Дипломат приїхав туди для участі в конференції з питань Близького Сходу.  Нападник підстеріг його в ресторані готелю «Сесиль». Швейцарська поліція затримала зловмисника та його поплічника Аркадія Полуніна. Суд над ними тривав десять днів. Колегія присяжних виправдала і Конрада, і Полуніна. СРСР розірвав дипломатичні відносини зі Швейцарією, ухваливши ще до того, як був винесений виправдальний вирок, «Декрет про бойкот проти Швейцарії».

У 1927-му сторони зробили перші спроби налагодити відносини. Втім, у 1934 році ця європейська країна проголосувала проти включення СРСР до Ліги Націй, що стало приводом для подальшого замороження відносин. До 1943 року країни фактично жодним чином не підтримували зв’язків. Співпраця між ними почала налагоджуватися після Другої світової війни.

Вбивство повноважного представника Радянського Союзу в Польщі 

7 червня 1927 року на вокзалі у Варшаві польський підданий Борис Коверда вбив радянського повноважного представника в Польщі Петра Войкова. Польський суд виніс злочинцю вирок – довічне ув’язнення. Втім, у 1937 році місцева влада його амністувала й звільнила.

Вбивство посла США в Афганістані 

14 лютого 1979 року в Кабулі був убитий посол США в Афганістані Адольф Дабс. Його захопили в заручники представники терористичного угруповання маоїстського спрямування «Національний ґніт». Вони вимагали звільнення своїх ув’язнених членів. Влада не пішла на поступки – і Дабс загинув під час штурму, яким фактично керував КДБ.

Існує дві основні версії цих подій: за однією, посла викрали фанатики-радикали, що діяли самі по собі; за іншою – це була спланована акція, здійснена для погіршення відносин США з Афганістаном. Це створювало передумови для підтримки американцями моджахедів, сил опору до правлячого режиму.

У 1979-му в Афганістані розпочалася війна, яка тривала десять років і забрала життя сотень тисяч людей. Точна кількість загиблих цивільних мешканців досі не відома. До 2002 року посада американського амбасадора в цій країні залишалася вакантною.

Планування замаху на посла Саудівської Аравії у США

11 жовтня 2011 року федеральний суд у Нью-Йорку висунув обвинувачення двом громадянам Ірану Манссору Арбабсьяру та Годаму Шакурі в тому, що ті планували замах на посла Саудівської Аравії у США Аделя аль-Джубейра. Країна, яку він представляє, є давнім союзником Вашингтона на Близькому Сході. У травні  2013-го американські судді визнали Арбабсьяру винним у цьому злочині, позбавивши його волі на 25 років.

Американські високопосадовці неодноразово заявляли про причетність чи то й пряму залученість іранської влади до організації цього замаху, що мав би дискредитувати американську владу в очах її важливого східного союзника. Віце-президент США Джо Байден заявив, що іранський уряд є відповідальним за цей злочин і що це «наруга, яка порушує фундаментальні засади для взаємодії держав одна з одною, а саме принципи недоторканності та безпеки їхніх дипломатів».

12 жовтня 2011 року Барак Обама наклав на Іран нові санкції. 3 серпня 2012 року американський Конгрес ухвалив «Акт зменшення іранської загрози» (Iran Threat Reduction Act), який містив довгий список санкцій: посилювалися вже наявні обмежувальні заходи й запроваджувалися нові.

Так, поміж іншого, США наклали санкції на Центробанк Ірану, фінустанову, що здійснює трансакції, пов’язані з експортом нафти; заборонили постачання суден, які можуть використовуватися для транспортування ядерних матеріалів; заборонили купівлю та сприяння випуску державних цінних паперів Ірану, тощо. Іранські можновладці назвали це «актом війни» проти їхньої країни.

Такі жорсткі санкції діяли до січня 2016 року. У липні 2015-го п’ять постійних членів Радбезу ООН та Німеччина підписали з цією країною «ядерну угоду». За нею Тегеран узяв на себе зобов’язання згорнути власну ядерну програму в обмін на зняття обмежувальних заходів та заборон, які наклали США і ЄС.

Вбивство посла США в Лівії 

11 вересня 2012 року на американське посольство в Бенгазі, другому за величиною місті Лівії, напала група людей. Внаслідок атаки загинули чотири людини, з-поміж них посол Крістофер Стівенс. Цьому нападу передували акції протестів у мусульманських країнах проти фільму про пророка Мухаммеда ізраїльсько-американського режисера з Каліфорнії. Цей фільм містив насмішки й образливі висловлювання. Втім, окрім версії про стихійний напад розлючених ісламістів, озвучувалися й інші пояснення трагедії.

Так, за однією з версій посла могли убити каддафісти, — прибічники Муаммара Каддафі, лівійського лідера. Останнього усунули внаслідок революції. Він був убитий повстанцями в жовтні 2011-го. За іншою версією, на посольство напали прибічники Аль-Каїди. У червні 2012 року внаслідок авіаударів військових безпілотників США у Пакистані загинув другий за значимістю в ієрархії цього терористичного угруповання командир Абу Йахія аль-Лібі. Їхній лідер Айман аз-Завахірі закликав мусульман Лівії, яка була батьківщиною його вбитого заступника, помститися за нього.

Офіційно відповідальність за напад взяло на себе салафітське терористичне угруповання  Ансар аль-Шаріа. Воно постало у постреволюційній Лівії в умовах вакууму влади після усунення Муаммара Каддафі.

У відповідь на загибель голови свого посольства американська влада посилила охорону інших дипустанов, насамперед у мусульманських країнах. США також отримало чималу порцію критики за те, що НАТО, як організація, і вони, зокрема, занадто рано пішли з Лівії, переклавши відповідальність на перехідну владу. Та вельми слабко давала раду всім викликам і проблемам. До того Сполучені Штати контролювали дотримання військового ембарго, накладеного на Лівію, та безпілотну повітряну зону над цією країною.