Заради імені єдиного
Ігор — економіст з Києва, Леонід й Руслан — з Полтавської області. Вони — добровольці місії з пошуку загиблих на непідконтрольній території. Олександр — майор з Одеси. Микола —військовий юрист родом з Донеччини. Це далеко не всі. Там, де вони, поблизу вогонь і обстріли. У приміщенні для ночівлі немає опалення, а вода надворі. Там немає Інтернету, тож тих, хто приїжджає до них, на Донбас, перепитують: «Що там, на великій землі, там де мир?»
Щоранку без вихідних щойно зійде сонце вони виїжджають на завдання. Волонтери до темряви на підконтрольній “ДНР” землі шукають рештки солдат. Військові доправляють тіла до моргу, а там організація екпертизи.
«Заради імені єдиного. Так кажемо ми, рятувальники. Ми намагаємося знайти бодай щось, що допоможе ідентифікувати тіла», - пояснює Ігор. Раніше як волонтер союзу «Народна пам'ять» допомогав розшукувати рештки загиблих у Другій світовій. Коли на сході почалася війна, їхня робота знадобилася там. Але не всі з добровольців фахівці, деякі просто приєдналися, бо більше нікому. Часто загиблих у цій війні складніше ідентифікувати, аніж німецьких солдат, які загинули тоді — немає жетонів, де би були викарбувані особисті дані солдата. Військове відомство не налагодило цю процедуру. Доводиться робити непростий аналіз ДНК.
Пошуковим групам разом з Міністерством оборони поки вдалося знайти і вивезти близько 140 тіл українських військових. Після боїв під Савур-Могилою, Шахтарськом та Іловайськом поблизу позицій "ДНР" залишилося ще більше. Українська армія не має змоги працювати на непідкотрольній землі, а лише супроводжувати волонтерів до останнього українського блок-посту, а ввечері доправляти тіла до моргів й організовувати ідентифікацію.
Хиткі домовленості таки існують з представниками так званої "ДНР". За словами військових, шукати загиблих на Луганщині поки не дозволяють ЛНР-івці.
«Війна не скінчиться, поки не буде поховано останнього солдата. Це стара приказка, але, на жаль, актуальна,» - говорить Олексій Гвоздков, офіцер з безпеки «Цивільно-військового співробітництва» Збройних сил України, який взяв відповідальність за цю місію.
Загалом від початку збройного конфлікту на Донбасі зареєстровано 1071 повідомлення про виявлення невпізнаних тіл загиблих. До кіцня вересня вдалося встановити 262 особи, ще 809 залишаються неідентифікованими. Крім того зареєстровано майже 3 тисячі кримінальних проваджень за фактами зникнення та викрадення громадян, у тому числі 295 військовослужбовців.
Нерідко родичі загиблих не знають з чого починати, до кого звертатися, де шукати. Нині є два реєстри, куди вносяться дані про знайдені тіла, а також родичів. Створено процедуру, за якою рідні мали б звернутися до обласного управління міліції за місцем проживання і повідомиити про зникнення, а потім чекати, коли їх викличуть на екпертизу.
Знімальна група Громадського провела добу з військовим та волонтерими, на території, де було дозволено працювати журналістам. Того дня доправити до моргу вдалося тіла вісьмох. Повертаючись на базу після чергового важкого дня вони, якою б складною не була ця робота, вони все ж мають відчуння виконаного обовя'зку. Що це за робота? Якою ціною дається? Як працюється у зоні бойових дій? Що мають знати рідні? Хто вони люди, які попри усі ризики присвятили себе пошуку загиблих? Заради імені єдиного.
/ Наталя Гуменюк, Нікіта Мєкєнзін