Зарплати, долар, тривалість життя, інтернет, футбол. Як за 30 років змінилась Україна та ми разом з нею (ІНФОГРАФІКА)

Для музи Муза історії в давньогрецькій міфологіїКліо 30 років — ніщо, лишень третина чергового століття. А от для української держави — усе її незалежне життя.

І скільки всього за цей час сталося, одразу й не згадати. Наприклад, на початку 90-их ми були уламком колись величезного, закритого та напівголодного простору, а тепер воюємо з найбільшим його шматком, який так і не змирився з тим, що решта від нього пішла.

Розповісти детально про всі 30 років не вистачить і великої книги. На неї ми й не претендуємо, але вирішили зібрати важливі, а подекуди й просто цікаві показники життя України та українців за часи незалежності.

Яким був курс карбованця до долара перед тим, як запровадили гривню? Скільки заробляв середньостатистичний українець за Кучми, Ющенка та Януковича? Хто з наших співгромадян у 2009 році зміг випередити Ахметова в рейтингу Forbes? І коли на території України з’явився інтернет? Про все це читайте й дивіться на наших графіках далі.

Чисельність населення

Як відомо, найкращий спосіб порахувати населення — здійснити перепис. Проте в Україні він був лише раз, у далекому 2001 році. Тож доводиться спиратися на дані Держстату. Відомство робить свої висновки «на основі даних щодо державної реєстрації народження і смерті та зміни реєстрації місця проживання».

Звісно, до уваги береться не все. Наприклад, Держстат вважає емігрантами лише тих українців, які під час виїзду за кордон знялися з реєстрації. Також важко порахувати всіх заробітчан, людей, що переїхали з окупованих територій, тощо.

Однак і ці дані прекрасно демонструють динаміку, а вона — вкрай сумна, адже за 30 років Україна втратила понад 10 мільйонів людей. А з огляду на потоки заробітчан і мігрантів дуже ймовірно, що більше.

ВВП

Валовий внутрішній продукт — головний показник, за яким визначається розмір економіки. І хоча між ним та рівнем життя немає прямої залежності, усе ж таки що більше зростає економіка, то краще живуть люди.

У випадку з українським ВВП ситуація в дев’яностих була надзвичайно важкою, і кризи постійно «згинали» цей графік донизу. У нульових світова економіка почала квапливо зростати, й Україна теж як ніколи стрімко збільшувала свій ВВП.

Закінчилось усе під час світової фінансової кризи 2008 року — графік дуже красномовно це демонструє. Далі було зростання, однак війна з Росією просто обвалила економіку України.

З 2015-го спостерігалося відновлення, яке тривало до 2020 року, а потім розпочалася коронавірусна криза.

Курс долара

Після розпаду Радянського Союзу в Україні запровадили тимчасову валюту — карбованець. Хоча перші гривні теж надрукували одразу — щоправда, в Канаді. Натомість карбованець запам’ятався швидким знеціненням.

Після впровадження гривня була стабільною валютою, проте важкі етапи в житті країни вплинули й на неї. Наприкінці 90-их національна валюта впала до понад 4, але потім майже десятиліття трималася на позначці 5 гривень за долар США.

Через фінансову кризу 2008 року гривня ослабла, а з приходом до влади Януковича настав сумнозвісний період стабільності й «долара по 8». Насправді це була штучна ціна, яку влада підтримувала спалюванням золотовалютних резервів.

Після анексії Криму й початку війни на Донбасі гривня «злетіла» за позначку 20, а у 2015 році падала й до 30 — це історичний мінімум. Але далі стабілізувалась, і таких стрімких її коливань українці відтоді не бачили.

Середня зарплата в доларах

Цей показник ми визначали за допомогою даних Держстату щодо середньої зарплати в національній валюті та даних НБУ про середньорічний курс долара.

На початку 90-их показники середньої зарплати по країні в доларах мали дуже прикрий вигляд. Згодом доходи українців почали зростати, але по них боляче вдарили економічні кризи.

Перше зниження можна побачити наприкінці дев’яностих. Тоді вплинув зокрема й дефолт Росії, адже країни були дуже пов’язані економічно. Упродовж нульових світова економіка швидко зростала, й Україна слідувала цьому тренду, тож можна побачити й підвищення зарплат. Тривало це до кризи 2008 року.

Ще один удар по доходах українців завдала війна з Росією. Проте через деякий час економіка України оговталась, і відтоді можна спостерігати постійне зростання.

Також треба уточнити, що за останні 30 років і долар дещо знецінився. Тож за ті 30 доларів на початку дев’яностих можна було купити більше продукції, ніж тепер за ці самі кошти.

Найбагатші люди країни

З економічним зростанням і приватизацією в Україні з’явилися перші олігархи, а в період бурхливого росту початку нульових їхні статки збільшувались. Тож у 2005 році журнал Forbes вніс у свій рейтинг мільярдерів та представників України. Тоді їх було троє.

А найбільше доларових мільярдерів в Україні — десять — було у передвоєнний 2013 рік. Крім згаданих на графіці (за винятком Тарути й Гайдука), тоді у список Forbes потрапили Вадим Новинський (1,9 млрд), Петро Порошенко (1,6 млрд), Сергій Тігіпко (1,2) та Андрій Веревський (1).

Чи задумувались ви, що вже понад десятиліття живете в країні, де Рінат Ахметов — найзаможніша людина? За весь цей час він не був лідером списку лише у 2009 році.

Проте жоден з українських багатіїв, входить він у список Forbes чи ні, не володіє hromadske. Адже ми — незалежне медіа, яке публікує тільки правдиву й неупереджену інформацію. Підтримайте нас, долучившись до спільноти друзів hromadske. Ми фінансуємося завдяки такій підтримці читачів, рекламі та міжнародним донорам.

Державний борг

Наші дані відбивають як зовнішній борг, так і внутрішній. Тут усе інакше, ніж у випадку із середньою зарплатою: якщо в періоди економічних криз доходи людей зменшувалися, то борг зростав.

Так, на графіці борг тільки збільшується, але це пов’язано і зі зростанням економіки (видатків бюджету стає більше, тому держава й позичає більше), і з девальвацією гривні. Але найстрімкіше розмір боргу зростав саме під час криз. Красномовними є цифри після початку війни з Росією.

Чисельність Збройних сил

Як відомо, Радянський Союз готувався воювати ледь не з усім «імперіалістичним світом», тож грошей на армію не шкодував. Це, зокрема, й призвело до його розпаду, а Україні, як наслідок, дісталася майже мільйонна армія.

Згодом влада дедалі більше скорочувала кількість війська, оснащення ЗСУ також залишало бажати кращого. Але до цього мало кому було діло, адже воювати у XXI столітті ніхто не збирався. Натомість наш північний сусід думав інакше, тому з початку російсько-української війни чисельність ЗСУ різко збільшилась.

У 2021 році президент Зеленський вніс у Раду законопроєкт щодо збільшення кількості військовослужбовців у складі ЗСУ до 216 тисяч. Парламент ухвалив цей закон 16 липня.

Очікувана середня тривалість життя

Це важливий демографічний показник, який демонструє, скільки в середньому житимуть представники вказаного покоління. Як можна побачити, до проголошення незалежності очікувана тривалість життя українців перевищувала 70 років, однак упродовж наступних 20 років досягнути цього показника не вдавалось.

Найгірша ситуація була в середині дев’яностих, але потім цей показник невпинно зростав. У підсумку у 2019-му вперше за роки незалежності очікувана тривалість життя українців перевищила 72 роки.

Варто додати, що між показниками жінок і чоловіків є велика різниця — жінки живуть набагато довше. Так, у 1990 році в жінок було 74,82 року, у чоловіків — 65,50. Протягом усіх 30 років різниця була переважно 10 років і більше, у 2019-му — 76,98 проти 66,92.

Інтернет

Зараз переважна більшість українців не уявляє свого життя без інтернету. Однак іще якихось два десятиліття тому мало хто в країні взагалі знав, що це таке.

Проте вперше в Україні людина увійшла у всесвітню мережу ще до проголошення незалежності — у 1990 році це зробив інженер Юрій Янковський разом із колегами. А втім, це були тільки перші кроки, і ще понад 10 років наявність інтернету не можна було назвати масовим явищем.

У середині нульових розпочався бум, і лише за 5 років уже не кожен п’ятий мав доступ до мережі, а понад половина населення.

Варто уточнити, що дані на графіці репрезентують населення України від 15 років, а з 2014 року не враховуються окуповані території.

Навчальні заклади

Кількість навчальних закладів, звісно, мало що каже про якість самої освіти. Проте цікавими є тенденції у співвідношенні кількості вищих та середньо-спеціальних навчальних закладів (які, до речі, ще до 2017 року теж вважалися вишами, але 1-2 рівня акредитації).

Кількість університетів, інститутів та академій в Україні стабільно зростала понад 20 років. Єдине серйозне скорочення відбулось у навчальному році 2014/2015 — саме тоді, коли Росія окупувала Крим і частину Донбасу. Деякі заклади переїхали на підконтрольну територію, але не всі.

А от кількість технікумів, училищ і коледжів постійно зменшувалась, і за 30 років незалежності скоротилася більш ніж удвічі.

Можна звернути увагу й на статистику щодо кількості випускників. Так, ще в 1992 році середньо-спеціальні навчальні заклади випустили майже 200 тисяч студентів, а університети, інститути й академії — 144 тисячі. Уже наприкінці 90-их випускників вишів стало більше. У 2004 це була вже перевага удвічі, а у 2011-му — вп’ятеро. У 2019 році виші випустили 333,6 тисячі студентів, а коледжі, училища й технікуми — 50,2.

Футбол

Після розпаду Радянського Союзу його правонаступницею визнали Росію. Не став винятком і футбол, де РФ отримала 8 місце в рейтингу найсильніших клубних чемпіонатів Європи. Що вище в цьому рейтингу країна, то більше клубів вона делегує в єврокубки — Лігу чемпіонів, Лігу Європи, а тепер ще й у новостворену Лігу конференцій.

Тож із початку 90-их Україні довелося починати все з нуля. У 1993 році наш чемпіонат був на 28-му місці, але завдяки київському «Динамо», а згодом і іншим клубам, які почали фінансувати українські олігархи (насамперед донецькому «Шахтарю»), Україна значно покращила свої позиції.

Серед головних досягнень клубного футболу України: вихід «Динамо» до півфіналу Ліги чемпіонів у 1999 році, перемога «Шахтаря» у 2009 році в Кубку УЄФА (нині це Ліга Європи), де у півфіналі він обіграв те саме київське «Динамо», вихід «Дніпра» у 2015 році до фіналу Ліги Європи.

З початком війни та економічної кризи олігархи скоротили свої витрати на українські футбольні клуби. Тому наш клубний футбол перебуває не в найкращому стані, і, відповідно, у рейтингу ми опустились — уперше з 2008 року Україна опинилася за межами першої десятки.

Над матеріалом працювали: журналіст Павло Калашник, редактор Антон Єганов, дизайнер Антон Шишенок.