Життя українців у Сербії: широка підтримка від уряду та обережні розмови про війну
Новий Сад — столиця сербського автономного краю Воєводина. Саме тут проживає найбільше українців, та й не тільки: загалом край населяє 26 нацменшин, а офіційних мов тут аж шість. Тому тут у нацменшин є широкі права, однак у контексті російського впливу на державу, не про все тут можна говорити прямо й відверто.
Національні меншини у Сербії мають свій орган — Національні Ради.
У Сербії, згідно з переписом населення 2004 року, мешкає понад 5 тисяч українців. Здебільшого, вони проживають в автономному краї Воєводина та в столиці Белграді. Після скинення режиму Слободана Мілошевича
«Робота Нацрад повністю фінансується з бюджету Сербії. Вони мають повноваження щодо інформування, освіти, культури українською мовою. Розв'язують усі питання, що стосуються нацменшини», — пояснив Мирослав Гочак, колишній голова Світового конгресу українських молодіжних організацій. Цьогоріч він також балотувався: крім нього, до Нацради пройшло ще четверо людей із його списку.
Мирослав живе в Новому Саду — це адміністративний центр Воєводини та друге найбільше місто Сербії (першим є Белград). Він пояснює, що в Сербії нацменшинам навіть дозволено використовувати рідну мову як службову, якщо вони проживають компактно. Українці ж мешкають більш розпорошено.
«Історично на цих просторах нацменшин було дуже багато. Ви можете проїхати п'ять сіл — і кожне населятиме інша меншина: македонська, сербська, угорська, словацька, румунська», — розповідає Мирослав.
«Інформація про Україну в ЗМІ йде через Москву»
Подруга Мирослава, Марія Віславскі, працює ведучою на місцевому телебаченні. Щотижня вона розповідає про події, що стосуються української громади в Сербії, українською мовою. Проте новин з України формат програми не передбачає.
«Як українка я, звичайно, слідкую [за новинами]. Але програма наша не передбачає висвітлення подій в Україні», — каже вона.
Не під запис розповідає про випуск програми в березні 2014-го, присвячений анексії Криму. Марія тією роботою пишається. У студії був посол Канади в Україні Роман Ващук, через Skype долучався голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Після того таких випусків «Української панорами» не було.
Мирослав пояснює, що Сербія перебуває під дуже великим впливом Росії, й тому навіть у загальнонаціональних медіа інформацію про Україну подають з російських джерел.
«Інформація про Україну чомусь іде завжди через Москву, й це велика проблема. Сербські ЗМІ одразу публікують її, не перевіряючи. Але збільшується кількість наших сербських друзів, які знають реальну ситуацію про Україну та розповідають про це», — каже він.
Самі українські іммігранти мало цікавляться внутрішньополітичними питаннями України, а про Сенцова чи інших політв’язнів знають небагато, ділиться Мирослав. Проте стверджує, що очільники громад та активісти завжди відстоюють позицію України та роблять все можливе, щоб лобіювати її інтереси. Однак не завжди відкрито та прямолінійно.
«Зрозуміло, в якій ми країні живемо, — пояснює він. — Громада намагається, але так, щоб не зашкодити собі. Вони є громадянами Сербії, й у деяких моментах треба бути обережними, щоб не зашкодити».
Протистояти російському впливу можна, створивши інформаційний портал мовами регіону, вважає Мирослав: «Я особисто розмовляв на цю тему в Міністерстві інформаційної політики. Інформаційний портал, який подавав би інформацію про Україну мовами південнослов'янських країн, може бути протидією російській пропаганді на Балканах».
«Україна допомагає менше, ніж Сербія»
Про те, як допомагає громаді Україна, Мирослав розповідає без ентузіазму. Інша ситуація — з Сербією.
«Якщо порівняти цю допомогу з українською, можна сказати, що Україна майже нічим не допомагає. Хоча останніми роками започаткували якісь проекти підтримки, але у відсотках це дуже мало в порівнянні з Сербською державою. У 2017 році Сербія виділила на потреби й діяльність українців тут 105 тисяч євро», — каже він.
Водночас на його думку це не впливає на ставлення діаспорян до України — зв’язки з батьківщиною й досі міцні, завдяки співпраці з кількома західними областями, Міністерством інформації чи Міністерством молоді та спорту України. Однак на вищому рівні, українською дипломатією він не дуже задоволений. Коли президент Петро Порошенко приїжджав у Сербію всередині літа, з громадою він так і не зустрівся. Мирослав вважає, що такий жест президент повинен був зробити.
«Перше, що потрібно зробити, — це зустрітися з громадою. Коли будь-хто приїжджає — президент чи міністр — це повинно мати місце. Українці за кордоном пропагують усе українське, вони є лобістами інтересів Україні та працюють на її позитивний імідж. Зустрітися з людьми — це такий собі вид подяки. Українська дипломатія, можливо, цього не дуже розуміє», — переконаний Мирослав.