Життя після 'ДНР'. Слов'янськ
Немає води. Світла. Грошей. А ще – розбиті квартири, поранені й загиблі.
Але Слов'янськ повертається до життя. Хай і через блокпости, але в місто можна заїхати та виїхати. На центральній площі десант зі столиці: міністри, президент, безліч силовиків та техніки. Губернатор на велосидпеді. У житлових масива – тиша.
Чим живе місто? Що турбує жителів? Що сталося? Чому? Як жити далі? Репортаж Громадського зі Слов'янська з циклу "Життя після "ДНР".
«Ми з дружиною по дві пенсії не отримали. Вчора хліб роздавали. Їздив. Ніколи з протягнутою рукою не стояв. Соромно, але що робити?» - пояснює літній чоловік, що живе на околиці Слов'янська.
У кількох десятках метрів поряд з його будинком українські військові витягають з рову підбитий деенерівський танк.
У місті кілька тижнів немає води та світла. Воду набирають з колодязів та джерел. Без електрики не працюють магазини, телебачення. Проблеми зі зв'язком. Живучи на околиці не знати, що відбувається у центрі міста. Люди збираються на площі, щоб отримати допомогу, але й просто обмінятися новинами.
«Ми виходили на вулиці, протестували. Ходили до Гіркіна-Стрєлкова, просили піти, але нас ніхто не слухав та ще й погрожував,» - розповідає жінка. «Знаємо, що ніхто за нас нічого не робитиме. Нам просто треба створити умови, а ми вже самі приберемо і відбудуємо наше місто.»
56-річний Сергій сидить на лавці біля пам'ятника Леніну під міськадміністрацією: «Я просто приїхав, щоб знайти мир в душі. От мовчки і сиджу і спостергію». Він повернувся до Слов'янська з українським прапором. «9 червня. 21 година 14 хвилин 20 секунд», - називає точний час, коли в результаті мінометного обстрілу загинула дружина. Вони пили чай на кухні. Сергій вийшов поговорити по телефону в коридор. Снаряд потрапив у вікно. Поряд з ним на лавці – боєць батальйону «Київ 1» Національної гвардії. Сергій просить у нього пробачення за те, що його самого через вік не взяли на фронт.
Міністри, керівники відомств, губернатори, заступники, а також величезна кількість охорони, щоб гарантувати безпеку в щойно звільненному місті. Усі на одній площі.
Губернатор Донеччини Сергій Тарута робить коло на чиємусь велосипеді. Це основний транспорт сьогодні.
«Скажіть, а сланцевий газ будуть розробляти у нас в області,» - запитує жіночка у чиновника, що поряд з нею слухає розмову Петра Порошенка з нацгвардійцями.
«Ну, я ж Балута, а не Тарута. Губернатор Харківщини,» - відповідає Він сам керує роздачею води й продуктів.
Волонтери просять В житловому масиві Артема інша черга за продуктами і інший настрій. Тут будь-хто вкаже на місце на ринку, де від розриву снаряду загинув чоловік.
Так само й на будинки, де найбільше руйнувань.
«За що? Тут не було сепаратистів» - знову і знову повторюють жителі, показуючи розтрощені квартири, сперечаючись, звідки вівся вогонь, риторично перепитуючи «чому?».
Вісімдесятирічна матір Тетяни в лікарні. У її під'їзді є загиблі і поранені. Скільки? Все треба уточнювати. У МНС не приховують, що під завалами ще можуть бути люди. Чому все сталося саме так? Як жити далі?