Китай та Америка: що Трамп може сказати Сі Цзиньпіну?

6-го квітня відбудеться зустріч-інтрига: президент США Дональд Трамп зустрічається у Флориді з президентом Китаю Сі Цзиньпіном.

Китай був однією з ключових мішеней передвиборчої риторики Трампа. Саме Пекін, говорив майбутній президент, найбільше відбирає робочі місця в американців, і саме з азійськими країнами США має найменш вигідні торгівельні відносини.

Громадське аналізує, якими є можливі точки суперечностей між Китаєм та США, і на що ці суперечності можуть впливати.

ТОРГІВЛЯ

«Китай нас перемагає», — під час передвиборчої кампанії ці слова Трамп повторював десятки разів. І обіцяв, що його президентство покладе цьому край.

США справді має величезний дефіцит у торгівлі з Китаєм. Експорт китайських товарів до Америки перевищує експорт американських товарів до Китаю на 347 мільярдів доларів щороку.

Якщо ж американці купують так багато китайських товарів, це означає занепад власне американської промисловості, вважає Трамп.

Частково це справді так. Але парадокс у тому, що дефіцит також пов’язаний з тим, що за останні роки чимало американських підприємств переїхали до Китаю. Тому «китайські» товари, які йдуть до США та збільшують дефіцит, можуть насправді бути продукцією американських фірм – а відтак прибуток йде до них. На цю двозначність торгівлі Трамп, утім, мало зважав.

Але чи може президент США змінити тенденцію до збільшення дефіциту?

Америка є ринковою економікою, тому Трамп, звісно, не може «наказати» американським компаніям повернутися.

«Утім, він може надати компаніям податкові пільги, щоб ті повернулися до США», — коментує Громадському Ангела Штанцель, експертка з Китаю в Європейській раді з зовнішніх відносин (ECFR). Він також може підвищити митні тарифи. Але Пекін готовий реагувати таким самим підвищенням, навіть якщо Трамп збільшить мита хоча б на 1%, — додає Штанцель. Тож це може бути удар бумерангом, що обмежить доступ американських компаній до китайського ринку.

Водночас існують об’єктивні причини, які можуть спонукати промисловість повертатися в Америку. По-перше, вартість робочої сили в Китаї зростає — тому дешева робоча сила все менше є китайською перевагою. По-друге, сланцева революція в США значно здешевила американські енергоресурси, передусім газ і нафту. Cьогодні газ у США майже втричі дешевший, ніж у Китаї.

Перевага в енергетиці може бути стимулом повернення деяких американських підприємств до США. «Передусім йдеться про тих, для яких енергоресурси дуже важливі, зокрема як сировина – як-от хімічна промисловість», — говорить Громадському Міхал Макоцький, експерт з Китаю в Інституті безпекових досліджень Євросоюзу (EUISS).

Але важливішим чинником сучасної промисловості є роботизація виробництва, додає експерт. І тому вартість робочої сили втрачає ключове значення: важливішою є інфраструктура, доступ до транспортних вузлів, умови ведення бізнесу та наявність динамічних ринків поблизу.

Утім, виникає питання, чи справді промисловість, яка бажає залишати китайські ринки, захоче повертатися до США. Вона цілком може обирати інші країні – так звані «наступні 11»: країни з Азії та Африки, які мають значно дешевшу робочу силу. Текстиль, наприклад, активно йде в Лаос, Камбоджу чи Бангладеш; Америка навряд чи колись буде тут знову привабливою.

Вартість робочої сили в Китаї зростає і дешева робоча сила все менше є перевагою цієї країни

Фото: Wu Hong/EPA

ПІВДЕННО-КИТАЙСЬКЕ МОРЕ

Ще однією темою для розмови президентів є ситуація в Південно-Китайському морі.

Це море є великою акваторією між Китаєм, Філіппінами, В’єтнамом, Малайзією та іншими країнами регіону.

Воно важливе з двох причин. По-перше, це основний торгівельний коридор для китайської торгівлі з країнами Близького Сходу, Африки та Європи.

По-друге, море багате на ресурси, передусім нафту й газ. «Китай досяг великого технологічного прогресу у будівництві бурових платформ для буріння на глибокій воді», — коментує Громадському Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». Китай може діставати нафту й газ на глибині до трьох кілометрів, що підвищує його інтерес до морських ресурсів.

Оскільки китайська економіка стрімко зростає, Пекін шукає джерел нафти й газу – зокрема, у морі.

Тому сьогодні Китай нарощує свою «географію» в акваторії. Він будує штучні острови, намиваючи пісок на наявні рифи, будуючи на цих островах аеропорти, військові бази і навіть міста. Більшість китайських штучних островів розташовані в архіпелазі островів Спратлі. Оскільки острови розташовані на самому півдні моря, в такий спосіб Пекін претендує на контроль над більшою частиною акваторії.

Це не подобається іншим країнам регіону – а також США, які вважають море міжнародним, а не «внутрішнім китайським».

Утім, у процесі освоєння островів Китай аж ніяк не є першим. «В’єтнам, Філіппіни, Малайзія та інші почали освоювати острови в Південно-Китайському морі набагато раніше, ніж китайці», — говорить Громадському Олексій Коваль, головний редактор інтернет-порталу Центру сучасного Китаю «Тянься лінк».

Китай прийшов до «розподілу» пізно – а тому «не може зараз забезпечити свій суверенітет над усією акваторією – ані політичними, ані військовими засобами», — додає Коваль. Натомість «США не зможуть заблокувати доступ Китаю до островів, на яких Китай вже розбудовує інфраструктуру», — вважає експерт.

Тому суперечності виникають не щодо конкретних островів, а щодо ліній розмежування між 200-мильними територіальними водами – та видобутку енергоресурсів на конфліктних територіях.

Велике протистояння в Південно-Китайському морі можливе, але більш імовірним виглядає сценарій якогось складного компромісу, — вважає Міхал Макоцький з Інституту безпекових досліджень Євросоюзу.

Китай створює штучні острови в акваторії Південно-китайського моря, зохоплюючі міжнародні води, які вважає своїми (на фото - китайські кораблі насипають новий острів поблизу узбережжя Філіпін)

Фото: Ritchie B. Tongo/POOL/EPA

ПІВНІЧНА КОРЕЯ

Ще одна важлива тема для розмови між Трампом і Сі Цзиньпінем – це Північна Корея.

Пхеньян починає тестування нових озброєнь, зокрема ядерних технологій. 5 квітня Північна Корея провела чергове випробовування балістичної ракети — випустивши її в бік Японії. Вона також пригрозила знищити американські бази в Південній Кореї. А це, без сумніву, дратує США.

У американців позиція проста: Пхеньян є загрозою для світової безпеки, тому його ядерну програму треба зупинити. Через це США жорстко просуває режим санкцій проти Північної Кореї: 31 березня санкції були розширені. Натомість, Китай прагне бути гнучкішим: він наполягає на продовженні роботи 6-и країн (дві Кореї, США, Росія, Японія, Китай) у  пошуку компромісу.

Парадокс у тому, що зміцнення Північної Кореї може бути приводом для посилення американського впливу на півострові – зокрема, нарощування військової присутності США у Південній Кореї. А це Пекіну явно не вигідно.

Північна Корея 5 квітня провела чергове випробовування балістичної ракети, випустивши її в бік Японії Фото: Jeon Heon-Kyun/EPA

ЕНЕРГЕТИКА

Нарешті, важливу роль в китайсько-американському пасьянсі відіграє енергетична тема. На неї важливо також дивитися в трикутнику США-Китай-Росія.

У США за останні роки відбулася так звана «сланцева революція». Завдяки новим технологіям американці можуть видобувати значно більше газу і нафти. А це знімає зі США залежність від імпорту енергоресурсів. «США вже досягли газової самодостатності, і навіть стають експортером газу»; в найближчі 10 років «їм цілком під силу повторити цей успіх у сфері сланцевої нафти», — коментує Громадському Михайло Гончар.

У Китаї тенденція інша. Він відмовляється від вугілля (надто сильний вплив на екологію), і шукає заміни в нафтогазовій сфері. Це привертає його увагу до можливих постачальників – країн Близького Сходу, Центральної Азії та Росії.

Південно-Китайське море є тільки першим плацдармом енергетичного протистояння між США та Китаєм. Наступним може бути Близький Схід. «Китай постійно збільшує імпорт нафти з Близького Сходу. Наприклад, Саудівська Аравія сьогодні – головний постачальник нафти для Китаю; а Китай є найбільшим імпортером аравійської нафти» — коментує Гончар.

Також важлива роль Ірану: ще до зняття санкцій Китай був для нього головним ринком постачань енергоресурсів. Цей зв’язок ще тіснішає після зняття санкцій з Тегерана.

У цьому сенсі, протистояння Росії та США на Близькому Сході може доповнитися третім гравцем – Китаєм. В близькосхідних ресурсах Пекін може зацікавлений навіть більше, ніж Вашингтон чи Москва.

Альтернативою близькосхідних ресурсів для Китаю може бути сама Росія. Але сьогодні вона радше на периферії китайських інтересів. Нафту з Росії в Китай постачають через нафтопровід «Східний Сибір – Тихий Океан» – але цього недостатньо для задоволення китайських потреб. Масштабний газовий проект «Сила Сибіру», пафосно представлений 2014-го року, може бути так і не запущений: потрібно розробляти родовища Східного Сибіру, яке Росія сподівається здійснити за китайські гроші. Однак Пекін висуває досить жорсткі умови, намагаючись в обмін на інвестиції дістати контроль над самими родовищами.

У Росії тут серйозні конкуренти: скраплений газ з Катару чи Австралії, або постачання газу з Казахстану, Туркменістану чи Узбекистану, - вважає Михайло Гончар. Тому, на відміну від стосунків між Америкою та Китаєм, у відносинах між Китаєм та Росією паритету немає: Пекін може вичікувати.

«Китай – це країна, яка найбільше використовує слабкість Росії», — говорить Громадському Олексій Коваль. Зараз Росія під санкціями, має мало закордонних інвестицій – і Китай цим може скористатися, нав’язавши свої умови у газовій сфері чи інших галузях.

Утім, багато чого залежатиме від того, як розвиватимуться саме американо-китайські стосунки. Якщо за президентства Обами між країнами були тісні зв’язки та регулярні візити, то зараз адміністрація Трампа може піти на конфронтацію з Пекіном.

Якщо це відбудеться, важливо стежити за тим, чи шукатиме собі Китай інших союзників.

Китай поступово відмовляється від використання вугілля, через вплив на екологію, і шукає заміни в нафтогазовій сфері (на фото - будівництво нафтової вишки на сході Китаю у провінції Шаньдун)

Фото: Yu Fangping/EPA