«Ніхто без нас»: як працюють зв'язківці на передовій під Донецьком

Прифронтові села на північ від Донецька на перший погляд здаються безлюдними, але це не так. Попри регулярні обстріли, заміновані поля навколо і вкрай складний проїзд через блокпости, в кожному з них залишається невелика кількість місцевих мешканців.

Наш ранок в одному з таких сіл починається зі знайомства з місцевою жінкою, яка, приймаючи нас за українських військових, пропонує мішок картоплі. Залишаються лише найвпертіші — війна майже не залишає можливості займатися сільським господарством, люди живуть тут, переважно, за рахунок пенсій та допомоги військових.

Фото: Громадське

Але ті, хто залишився, не опускають руки і, подекуди, встигають не лише вставляти розбиті шибки і латати посічені уламками дахи, але і ось так зворушливо прикрашати свої вулиці.

Місцевий ганок, прикрашений власноруч жителями прифронтового села

Фото: Громадське

Наші провідники — Олексій та Григорій, зв’язківці бригади, які служать на цій ділянці фронту. Ми сідаємо до їхньої машини і їдемо ще кілька кілометрів трасою в бік Донецька. Після Кам’янки траса повністю порожня, громадський транспорт тут не їздить, далі — лише позиції військових та мінні поля.

Дачні райони на берегах ставків Донецької фільтрувальної станції виглядають так само, як Широкіно чи Піски — майже кожен будинок тут постраждав від мін і снарядів. Раніше тут були позиції бойовиків, на парканах і стінах багатьох будинків ще збереглися написи, що попереджають — будинок є «власністю ДНР», а також образи і погрози в бік українських військових.

До околиці села Крута Балка, зайнятого бойовиками, звідси —півкілометра. До неконтрольованого протилежного берега ставка — приблизно стільки ж.

Фото: Громадське

«Прилетіти тут може звідси», — говорить Олексій і робить рукою широке коло — ці позиції з трьох сторін оточені противником. Але сьогодні надзвичайно тихо, не чути навіть «стрілянини».

Цього дня, теплого і сонячного, розбите снарядами дачне поселення ненадовго стане «курортним» передмістям столиці Донбасу. Слідуючи інструкціям наших провідників, ми перебігаємо лише відкриті ділянки, що в прямій видимості снайперів супротивника, але в цілому і ми, і господарі цих позицій, почуваємося спокійно.

Перемир’я дозволяє Григорію та Олексію детально розповісти про свою роботу і показати умови, в яких працюють військові зв’язківці. Їхня зона відповідальності — багатокілометрова ділянка фронту, де в останні місяці продовжуються найбільш жорстокі бої. Їхня задача — забезпечити безперебійний зв’язок між передовими підрозділами й тилом.

У розбитому снарядами дачному поселенні у передмісті Донецьку іноді випадають надзвичайно тихі дні без «стрілкотні»

Фото: Громадське

На війні такого типу навіть у ХХІ столітті найбільш надійним є дротовий зв’язок. Зв’язківець сьогодні має не лише налаштовувати радіостанції різних типів, але і проходити великі відстані, розмотуючи з котушок кілометри дротів. І кожного дня проходити ці відстані знову і знову — щоб знайти й встановити пошкодження, які стаються після кожного з обстрілів.

«Гасло десантників — «Ніхто крім нас», а зв’язківці можуть сказати про себе «Ніхто без нас», — говорить Георгій. І це справді так — без надійного зв’язку скоординована робота передових підрозділів неможлива. Тому зв’язківцям доводиться працювати в будь-який час, за будь-якої погоди, не дивлячись на складність бойової обстановки.

Фото: Громадське

«Це не входить до наших задач, але буває, що доводиться вступати в бій, — розповідає Олексій. — Нещодавно ми працювали на позиціях за триста метрів від цього місця. Нас помітив снайпер і відкрив вогонь. За ним підключились і кулемети з боку Крутої Балки. Наші відповіли і почалося. Можливості відійти вже не було, довелося кілька годин повоювати з хлопцями».

Пригадують й інші «смішні» випадки — наприклад, як у лютому довелося кілька годин працювати під артилерійським обстрілом, лежачи на відкритій ділянці траси у прямій видимості супротивника.

Фото: Громадське

Наша двогодинна «екскурсія» закінчується чаюванням у зруйнованому танковими снарядами будинку з виглядом на перший технологічний ставок фільтрувальної станції. Ми сміємось, слухаючи фронтові байки.

Не дивлячись на її повсюдні грубі сліди, тишина і весна змушують на деякий час забути про те, що війна надто близько. Сумну звістку від наших нових знайомих отримуємо вже дорогою на Київ — наступного дня на подвір’ї цього будинку від кулі снайпера загинув ще один український військовий.

Будинок у дачному поселенні, зруйнований танковими снарядами

Фото: Громадське

Підписуйтесь на наш канал в Telegram