«Звіть мене Богом». Репортаж з казанської школи, де колишній учень розстріляв людей

Росія, Казань, вулиця композитора Джаудата Файзі, східна околиця міста. 9 ранку. Тротуаром уздовж паркану гімназії №175 іде людина, замотана в чорний шарф із червоним написом «Бог». Чорна куртка, чорні штани. Чорний дробовик у руках.

Від свого будинку на вулиці Туганлик до школи 19-річний Ільназ Галявієв уранці 11 травня пройшов 290 метрів, не приховуючи зброї. Судячи із записів з камер відеоспостереження, повз нього проходили люди, проїжджали машини. Але перехожі чи то не звернули на нього уваги, чи то просто вирішили не зв'язуватися.

За годину до злочину Галявієв анонсує його у своєму телеграм-каналі. Заявляє про намір убивати інших і вбити себе. Водночас називає себе «Богом».

О 09:25 він підіймається сходами школи. Охоронець, побачивши його, озброєного, тисне кнопку, яка блокує скляні двері. Але хлопець стріляє спочатку в замок, відчиняє двері, а потім, за словами школярів, стріляє і в охоронця.

— Професійної охорони у нас немає вже років зо три, — розповідає мені Микита, учень 9-го класу. — Раніше був Приватне охоронне підприємствоПОП, а тепер наймають літніх людей, їх радше можна назвати не охоронцями, а вахтерами: жодного озброєння в них немає, навіть кийків.

— Чому немає охорони? — питаю я.

Хлопець знизує плечима.

— Раніше з батьків збирали гроші на охорону. Але потім чомусь перестали.

Відповідно до закону «Про освіту», гроші на охорону шкіл повинен виділяти муніципалітет. І Казань — начебто не з бідних міст, але...

У гімназії №175 були навіть рамки-металодетектори, а втім, за словами учнів, вони майже завжди були вимкнені.

— Тільки на основний державний екзаменОДЕ та єдиний державний екзаменЄДЕ їх вмикають, а у звичайні дні вони стоять вимкненими, ніколи не пищать, — говорить Микита.

Хлопцеві пощастило: він проспав початок занять, ішов на другий урок.

— Коли підходив — побачив, що від школи біжать двоє малих, із початкових класів. Потім чую — постріли, я далі не пішов. З мого класу, як мені відомо, ніхто не постраждав.

Коли пролунали постріли, восьмикласниця Дана сиділа на уроці російської мови.

— Раптом через гучний зв'язок директорка школи Аміна Салімгараївна оголосила, що в школі терористи й потрібно терміново зачинити двері. Була приблизно 09:30. Ми зачинилися в класі, хлопці підтягли до дверей кілька парт. Сиділи й мовчали. Здається, поруч із нашим класом він не пройшов.

Галявієв ішов коридорами й смикав по черзі двері. Незачиненим, на жаль, виявився кабінет англійської мови, де в цей час відбувався урок у 8-А. Тут Галявієв убив учнів і молоду вчительку, 26-річну Ельвіру Ігнатьєву. Пізніше телеграм-канали будуть писати, що в убивці до Ігнатьєвої були особисті претензії. Але школярі, з якими я спілкувався, стверджують, що цього бути не може: вона прийшла на роботу, коли Галявієв уже закінчив школу.

— До того ж він добре вчився, — розповідає Каміла, яка випустилася зі школи через рік після Ільназа та знала його. — Зауважень ні щодо навчання, ні щодо поведінки у нього, як мені відомо, не було. Друзів — теж: він був тихим і відлюдькуватим хлопчиком. Спілкувався сам із собою.

— Чи були помітні в нього якісь психічні відхилення у школі? — питаю я.

Каміла заперечно хитає головою.

— Та навіть якби й були помітні, на це ніхто не звернув би уваги, — каже Микита. — У нашій школі є психологиня. Я навіть не пам'ятаю, як її звати. За час навчання вона приходила до нас тричі: у четвертому, шостому та восьмому класах. Раз на два роки, словом. Ставила якісь стандартні питання про алкоголь, наркотики, про те, ким ми хочемо стати, тести видавала. Але це все дуже формально.

Слова Микити підтверджують ще двоє учнів гімназії. Імені психологині не пам'ятає ніхто.

Перші наряди Росгвардії та швидка приїжджають до гімназії через п'ять хвилин після початку стрілянини. У цей час очевидці повідомляють про вибухи. Інформація про вибухові пристрої досі суперечлива: спочатку повідомлялося про саморобні бомби, потім — про бойові. Пізніше влада заявила, що Галявієв вибухові пристрої заготував, але не використав.

Під'їжджає посилення. Поліція та Росгвардія готуються до штурму, але Галявієв вирішує здатися сам.

За 20 хвилин бійні він убив 7 людей, зокрема — учительку початкових класів Венеру Айзатову. Ще двоє школярів — розбилися, вистрибнувши під час стрілянини з вікна на третьому поверсі. Постраждали 32 людини.

На першому допиті в поліції Ільназ Галявієв буде лаяти поліцейських і вимагати, щоб учинок не списували на «психотравму». І справді, формально жодної психотравми у нього немає: адже її не виявили ні шкільні психологи, ні лікарі психоневрологічного диспансеру, ні співробітники Росгвардії, які видавали йому ліцензію на зброю...

Не помітили жодної психотравми у хлопця і продавці в йошкар-олинському магазині «Охотактив», куди казанець приїхав по дробовик Hatsan Escort і 350 патронів до нього.

Іду до будинку стрільця. Біля під'їзду мене зупиняє поліцейський у чорній масці, молодший лейтенант.

— Куди збираєтеся?

— Хочу поспілкуватись із сусідами.

— Сторонніх не пускаємо. Тільки мешканців за пропискою.

— А що там відбувається?

— Огляд квартири. Слідчі дії.

Оперативник каже, що «ось-ось» поліцейські підуть і я зможу зайти.

Через пів години з вікна на третьому поверсі висовується чоловік у бірюзовій футболці.

— Узагалі нічого про цю сім'ю не знаю, — кричить він. — Хлопця бачив, але ми з ним навіть не віталися ніколи. Не бачив, щоб він із кимось у футбол грав у дворі або взагалі ходив у якійсь компанії. Завжди сам собою.

— Батько в нього пив деякий час, але потім різко перестав. Ільназ ще маленький був тоді, — розповідає інша сусідка. — Сім'я у них тиха, небагата. Нетовариська.

За дві години мені вдається поговорити з п'ятьма сусідами сім'ї Галявієвих. Але ніхто про них нічого не знає. Віталися хіба що.

— Навколо цієї історії дуже багато фейків, — каже поліцейський, який чергує біля під'їзду. — Пишуть, що начебто був вибух у його квартирі. Але жодного вибуху не було. Потім кажуть, що у нього був спільник або навіть два — це теж неправда. Поки що все свідчить про те, що це був псих-одинак.

— І як же його прогледіли? — питаю я.

Поліцейський не відповідає.

За підтримки «Медиасети».

Автор: Іван Жилін, «Новая газета»