Звітувати про витрати, полишати кар’єру та виховувати дітей. Прочитайте це, якщо хочете позбутися гендерних стереотипів

«Це не жіноча робота», «покликання жінки — народжувати та бути мамою», «жінка не має керувати командою чоловіків» — ці гендерні упередження досі залишаються поширеними в суспільстві. Проте вони шкодять не лише жінкам, а й чоловікам.

hromadske з’ясовує, які саме упередження щодо гендерних ролей негативно впливають на життя українців та українок, чи можна їх позбутися зовсім та що для цього можна зробити вже зараз.

Тобі здається… — насправді…

Нижче — патерни мислення, які інколи трапляються в суспільстві. Через них людям буває складно усвідомити, що їхні дії та слова є дискримінацією або насильством.

Як це — жити без гендерних стереотипів? Досвід чоловіків

Більшість перерахованих вище патернів сформована історично, тому може здаватися, що на них важко повпливати. Проте суспільство змінюється, і вже зараз багато чоловіків усвідомлюють, що гендерна рівність і ненасильницьке ставлення — це норма. Ми попросили їх поділитися своїм досвідом та думками.

Олександр Черкас, вчитель української мови та літератури, фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine 2018

— Про здібності дівчат та хлопчиків. Я працюю з дітьми вже 12 років. За цей час не помітив жодної різниці у здібностях хлопців і дівчат. Якщо дитина хоче, вона вчить. Наприклад, я пам’ятаю себе у шкільному віці: мені хотілося мати найвищий бал з усіх предметів. При цьому щось давалося легко, а десь треба було напружуватися більше. Так само в моїх учнів, і схильності до тієї чи іншої дисципліни не пов’язані зі статтю.

Ще один стереотип — мовляв, дівчата більш посидючі, охайні, старанні. Це також залежить від індивідуальності дитини. Є і дівчата, і хлопці з гарним почерком.

Пам'ятаю історію, коли я був студентом: нам задали вести читацький щоденник з зарубіжної літератури. Я займався ним усе літо: вклеював портрети письменників, виділяв головні тези кольоровими ручками. Восени здав роботу викладачці, а вона питає на всю аудиторію: «Олександре, хто з одногрупниць вам писав цей щоденник?» Мені було прикро! Це і є яскравий приклад гендерних стереотипів.

— Про «жіночі» та «чоловічі» професії. Буду говорити про свою професію вчителя: так склалося, що в нашій царині більше жінок. Пояснення просте — низька зарплата. Водночас жінки отримують більше соціальних пільг, як-от збереження робочого місця та зарахування стажу під час декрету, тому низький оклад не лякає їх так сильно.

Є упередження, що вчитель — нечоловіча професія. Наприклад, моя мама досі запитує: «Навіщо ти туди пішов?» Я відповідаю, що це моє покликання. Але сам факт того, що в освіті так мало чоловіків, шкодить насамперед дітям. Багато дітей живуть без батька, і їм було б корисно мати наставника-чоловіка хоча б у навчальному закладі.

У школі, де я працюю зараз, ми намагаємося познайомити дітей з різними професіями, водимо їх на екскурсії до різних установ. І дівчинка, і хлопчик можуть стати ким завгодно: лікарем, ІТ-спеціалістом, психологом, механіком, науковцем, флористом.

І завдання школи — показувати їм ці можливості, а не навіювати стереотипи.

— Про формування сімейного бюджету. Навчаючись в аспірантурі, я отримував стипендію 3600 грн. Працювати в цей час можна тільки на пів ставки — це 3000 грн. Прожити за такі гроші неможливо. Я відклав деяку суму перед початком навчання, але її вистачило лише на 4 місяці. Після цього ще близько року мене утримувала інша людина, й мені було дуже незручно. Потім я не витримав та придумав, як знайти підробіток.

Розумію, що схожі відчуття може мати жінка в декреті, яка стає фінансово залежною від чоловіка. На мою думку, у декреті розподіл бюджету має бути партнерським: гроші, які заробляє чоловік, належать усій сім’ї. Адже, поки чоловік на роботі, жінка витрачає час на догляд за дитиною та хатню роботу й у такий спосіб робить внесок у родину. І звичайно, вона має право на гроші, про які не потрібно звітувати, адже це може бути принизливо.

Можливо, для деяких пар гарним рішенням буде знайти няню та відпустити жінку на роботу — якщо обидва партнери цього бажають. Для інших — розподілити декрет на двох, щоб пів року у відпустці по догляду за дитиною перебувала жінка, пів року — чоловік. До речі, я мрію саме про такий сценарій для своєї сім’ї.

Роман Севастьянов, засновник і CEO ІТ-компанії Awesomic

— Про кадрову політику. Серед наших співробітників близько 60% — жінки, 40% — чоловіки. Зокрема, на менеджерських позиціях — чотири жінки й два чоловіки. Ми прагнемо проводити гендерно нейтральну кадрову політику, адже робота в ІТ — суто інтелектуальна. Різниця між статями жодним чином не впливає на те, як людина справляється зі своїми обов’язками. Тому я вважаю, що в ІТ-компаніях не повинно бути гендерного дисбалансу.

Більша частина нашої команди — дизайнери. Ми даємо кандидатам тестове завдання, яке оцінюють кілька поточних працівників Awesomic. При цьому HR-відділ передає фахівцям тільки дизайнерську роботу, прибираючи всі особисті дані, як-от ім’я, вік чи стать. Тож кандидати проходять сліпий відбір. Як на мене, це найбільш справедливий підхід, який допомагає набирати в команду тільки найкращих.

Щоб не ставити кандидаткам-жінкам незручні питання про наявність дітей та лікарняні, ми ввели політику Unlimited Day Off. Це означає, що людина може брати стільки вихідних, скільки їй потрібно, обмежень немає. Практикуємо це з початку повномасштабної війни й ще не помічали, щоб хтось зловживав такою можливістю.

Також у мене немає страху, що співробітниця піде в декрет і через це ми завалимо проєкт. Адже я намагаюся так будувати структуру компанії, щоб всі члени команд були взаємозамінні. У нас є документ, де прописано, хто за що відповідає і хто може його замінити. Це стосується як декретів, так й інших непередбачених обставин, як-от хвороба.

— Про партнерку-співзасновницю компанії. Ми заснували Awesomic разом з моєю бізнес-партнеркою Анастасією і від початку поділили компанію 50 на 50. Це важливо не стільки з погляду гендерно рівного підходу, скільки загалом для всіх співзасновників будь-якої статі. Адже тоді не виникають питання, мовляв, хтось один має меншу частку і тому може менше працювати, що часто призводить до сварок та поділу бізнесу.

До речі, той факт, що серед співзасновників є жінка, допомагав нам підняти інвестиції. Наразі у нас 25 інвесторів, і один з них фокусувався на фінансуванні бізнесів, заснованих жінками. У такий спосіб ми залучили 3 млн доларів.

Є й загальна статистика стартапів: ті компанії, у яких є гендерний баланс, рідше закриваються та «підіймають» більше грошей.

— Про гендерні проблеми в ІТ-галузі. У мене є наставниця, яка навчає мене продажів. Вона живе у Бостоні, і нещодавно я запитав, чому вона досі не переїхала у Сан-Франциско — «Мекку» ІТ-стартапів. Вона каже, що у вересні цього року приїздила туди на велику галузеву конференцію і протягом чотирьох днів стикнулася з чотирма випадками сексуальних домагань.

Тож навіть в ІТ-індустрії досі існують проблеми зі взаємоповагою. Наскільки я знаю, це є у великих компаніях, де більшість керівників — чоловіки, які не бажають помічати наявність гендерно зумовлених упереджень чи навіть насильства.

Проте, навіть якщо не розглядати норми моралі, а подумати прагматично: хто від цього виграє? В ІТ-галузі не вистачає спеціалістів, і якщо ми робимо її не бажаним місцем роботи для половини населення світу, то шкодимо насамперед собі. І навпаки, якщо жінки будуть мати рівний доступ до кар'єрних можливостей та працювати на рівні з чоловіками, галузь насичуватиметься фахівцями й процвітатиме.

Що робити, якщо ви впізнали себе

Мати стереотипи — нормально, адже це природний механізм виживання. Наприклад, людина бачить змію — і одразу тікає, не витрачаючи час на те, аби розібратися, чи отруйний це вид. Проте гендерні стереотипи, які передаються із покоління в покоління, є однозначно шкідливими, адже вони базуються на хибних упередженнях та часто переростають у дискримінацію.

«”У мене є певне уявлення про тебе, отже ти повинна робити отак” — коріння, з якого починається гендерна дискримінація. Це може стосуватися зовнішнього вигляду, поведінки тощо. У найважчих випадках стереотипи призводять до гендерно зумовленого насильства у сім’ї чи в громадському просторі», — пояснює юристка та консультантка ООН Жінки в Україні Марина Легенька.

За її словами, жертвами таких упереджень стають як жінки, так і чоловіки. Наприклад, дискримінація у трудовій сфері: деякі роботодавці не беруть на роботу жінок, у яких є діти. Але нещодавно Марина стикнулася зі зворотним випадком: чоловік хотів влаштуватися тренером з футболу в дитячий садок. Йому відмовили — мовляв, чоловіки не можуть працювати з маленькими дітьми, краще знайти тренерку-жінку.

У такий спосіб, з одного боку, суспільство покладає виховання дітей на жінку, з іншого — «не допускає» до цього чоловіків. Часто цей стереотип поширюється і на сімейне життя, коли батька відсторонюють від догляду за малюком. Це має негативні наслідки, адже потім чоловікові буде важче встановити контакт з дитиною.

«Щоб позбутися гендерних упереджень, насамперед треба визнати їхню наявність. Якщо ви впізнали в деяких патернах мислення себе — це вже перший крок до змін. Після цього варто проаналізувати, звідки у вас з’явилися ці стереотипи: наприклад, з батьківської сім'ї чи власного досвіду. Відтак ви краще зрозумієте, що і як можна змінити у своїх діях», — розповідає Марина Легенька.

Вона пропонує різні варіанти. Якщо ви відповідаєте за наймання чи підвищення співробітників, оцінюйте їх виключно за здібностями та професійними якостями. Якщо бажаєте досягти рівності в сім’ї, переберіть на себе частину хатньої роботи, запропонуйте дружині частіше залишати вас з дитиною.

Щоб не допускати дискримінації в побуті, важливо розмовляти одне з одним. Наприклад, чоловік бажає заплатити за жінку в ресторані або допомогти їй одягнути пальто. Найкраще — запитати в жінки, чи буде їй це комфортно. І пам’ятати, що «ні» значить «ні».

«Іноді самі жінки поводять себе не дуже чесно. Наприклад, на словах виступають за рівність, а потім вдаються до маніпуляцій: “Ти ж чоловік, тому зроби це”. Звичайно, така поведінка демотивує. І тоді ви, як чоловік, можете сказати жінці, що це неприйнятно. У нас в суспільстві все ще досить низька культура взаємоповаги, тож завдання кожного з нас — розвивати її, робити задля цього все, що від вас залежить», — зауважує Марина Легенька.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні» (EU4Recovery), який впроваджується ООН Жінки в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу. Висловлені у публікації погляди та вміст не означають офіційного схвалення або визнання з боку ЄС або Організації Об'єднаних Націй.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Над проєктом працювали: журналістка Валентина Шимкович, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Анна Соха.