Повернути силу тим, що втратили дім. Як проєкт «Її перспектива» надає голос переселенкам

Оксана Новак втратила дім у Херсоні, коли в листопаді 2022 року разом із родиною зважилась на виїзд із міста через постійні обстріли. Тоді вона сповна відчула біль і розгубленість переселенців, які з 2014 року були вимушені шукати новий дім через російську агресію і окупацію.

«Ми з чоловіком найбільше боялися за життя доньки, коли росіян відігнали від міста і вони почали обстрілювати Херсон, — розповідає Оксана. — Вирішили їхати… І наша машина зламалась у дорозі». Родині з дитиною і собакою допомогли незнайомі попутники, запросивши до себе в село Архангельське на Херсонщині. Оксана згадує, як приємно було нарешті відмитись від бруду, перш ніж їхати далі — в Черкаси. «Яким щастям була гаряча вода, світло, інтернет! Коли ми з чоловіком зайшли в магазин, просто розплакались. Було боляче усвідомлювати, як живуть люди там, у Херсоні. В нас там життя не було — люди просто виживали, в магазинах не можна було нічого купити», — розповідає вона. 

За підрахунками Організації Об’єднаних Націй, із-поміж чотирьох мільйонів внутрішніх переселенців в Україні 56% — жінки. Адаптація до життя в новому місці й порозуміння з місцевими мешканцями — одна з головних їхніх потреб. У великих містах переселенки часто залишаються самотніми, іноді місяцями перебуваючи в шоковому стані через втрату дому й звичного життя. Проблем щодня більшає, й переселенки не знають, як їх розв’язати. Результати опитування ООН свідчать, що у 82% переселенок після переїзду погіршився морально-психологічний стан.

Оксана говорить про відчуття прірви між переселенками й мешканцями громад, де вони оселились. Єдині, хто може зрозуміти приїжджих із окупованих територій чи зони бойових дій, — такі самі переселенки, які пережили схожий, часто трагічний досвід. А також ті, хто свідомо обирає бути поруч із цими жінками у найтяжчі моменти адаптації на новому місці.

«Ми можемо виговоритись одна одній, бо знаємо, як складно шукати житло й оплачувати його. Натирати на ногах мозолі, шукаючи роботу за оголошеннями, аби заробити хоч трохи на прожиття своїй родині. І згадуєш звичне, налагоджене життя, яку мала в Херсоні; улюблену роботу, яка приносила гроші й задоволення. Цей біль втрати вимагає того, щоб бути почутим», — розповідає Оксана Новак.

Проєкт «Її перспектива» — відповідь на цю потребу. Його започаткувала організація «Інститут миру і порозуміння» у співпраці з «Глобальним партнерством для запобігання збройним конфліктам» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Головна мета — допомогти переселенкам інтегруватись у місцях, куди вони переїхали. У межах проєкту переселенки й місцеві мешканки разом вчаться, спілкуються й роблять спільне відео.

Є в проєкту й більш далекосяжні цілі. За даними ООН, жінкам в Україні важче, ніж чоловікам, отримати доступ до безпеки, правосуддя, соціальних послуг і психологічної допомоги. А також влаштуватись на роботу: серед безробітних в Україні 72% — жінки. Ініціатори «Її перспективи» кажуть, що мають намір підтримати жінок і допомогти їм навчитись захищати власні потреби, шукати й відстоювати те, що їм найбільше потрібно.

«Ми вирішили створити цей проєкт, аби підсилити голос жінок, — пояснюють ініціатори «Її перспективи». — У проєкті беруть участь п’ять громад різних областей України. Загалом 70 жінок віком від 18 до 35 років: половина учасниць — переселенки, інша — жінки, що раніше мешкали в громадах. Їх навчають, як зробити голос кожної жінки вагомим завдяки камері й особистому досвіду. В кінці проєкту в кожній громаді утворюють дві команди, учасниці яких створюють власне відео». Короткометражні фільми, зняті командами учасниць, можна переглянути на ютуб-каналі «Інституту миру і порозуміння», а більше інформації про проєкт дізнатися за посиланням.

«Її перспектива» вже об’єднала десятки жінок, спільна мета яких — зробити голос колежанки почутим, дати їй розповісти про те, що їй болить і чого вона хоче. Потреба висловитись — це те, з чим «Її перспектива» може допомогти, давши жінкам відеокамеру й простір для висловлювання. Та є ще одна не менш важлива потреба: бути почутою. А це вже насамперед залежить від суспільства, яке має бути відкритим до досвіду переселенок і об’єднуватись, аби разом наближати мир і надавати сил скривдженим війною.

Матеріал опубліковано на правах реклами.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.