«Мою громаду хочуть знищити». Чому священник із прикордонного села бунтує та отримує погрози
У 80-х роках минулого століття у мшанецькій школі навчалися близько 600 учнів. За 40 років — їх нарахували лише 5. Та ще півтори сотні здебільшого літніх жителів, які направду вважали своє село «забутим Богом і людьми».
Коли після закінчення духовної семінарії і висвячення 25-річного Романа Грома направили служити в парафію у Мшанець — він став шукати у Google, де це. А приїхавши, побачив суцільну розруху. Мале прикордонне село на Львівщині, що колись було центром історико-етнографічних досліджень, вимирало. Ніякої інфраструктури. Розбита дорога. Занедбана перлина серед Верхньодністровських Бескиди — система гірських хребтів у північній смузі Карпат (у межах України, Польщі, Словаччини та Чехії)Бескидів, за кілометр від польського кордону.
Молодий священник поставив за мету вдихнути у глухе село життя. Добитися ремонту дороги, розвивати туризм. Місцеві ж лиш дивились невтямки. Ніхто не вірив, що йому щось удасться.
Нині Роман Гром краще за Google знається на історії Мшанця та робить усе, щоб його популяризувати. Тут з’явився табір із колибами, будується козина ферма, відновлюється музей, реставруються ікони, пропагується мандрівництво, проводяться культурні фестивалі. А ще сім років тому бачити тут рух і молодь було його мрією.
Та чому, як каже священник, тепер усе знову «знищується в корені»? До яких нових обмежень він не добирає слів? Від кого отримує погрози? Про скепсис людей, дружину в TikTok і революцію в гірському селі — у матеріалі hromadske.
Священник голодує за дорогу
У центрі мальовничого села посеред Карпат на пагорбі, ніби звеличуючись, стоїть красива дерев’яна трибанна церква. Внизу — річка, у якій літня жінка пере речі. Більше не видно нікого.
Роззираюся довкола — на неповторне оздоблення будинків: орнаменти на парканах, кольоровий, наче казковий, декор, дерев’яні віконниці з фігурною різьбою. У дворі видно старшого чоловіка. Він пускає на подвір’я для фото, та на захоплене «як же у вас гарно!» — лиш махає рукою, і щось бурмочучи під ніс, іде.
«Здебільшого це Бойківщина — етнокультурний регіон на північних і південних схилах Карпат, охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.бойківський стиль. Взагалі ви зараз перебуваєте в принципі у найбільш дослідженому бойківському селі у світі», — підійшовши, відповідає на моє захоплення архітектурою священник Роман Гром.
«Я теж, коли вперше тут зібрав парафіян, щоб щось робити та щоб сюди їхали люди, бо є природний потенціал, — вони реагували десь як цей чоловік: “Що? До нас? Отче, село Богом і людьми забуте. Хто сюди поїде? Та кому ми треба?..”»
На мене дивились, знаєте, як на маленьке-маленьке пиво. Мовляв, ну хто ти такий, молодий пацан прийшов, щось тут поскачеш та й підеш геть. Люди були дуже зневірені.Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
15-кілометровий шматок дороги до Мшанця, який тепер проїжджаєш за 10 хвилин, — раніше треба було долати, підстрибуючи на ямах, більш як за годину. Боротьба за ремонт зі зніманням роликів, протестами й перекриваннями доріг тривала понад два роки. Місцеві вже були готові закладатись: тієї дороги їм не бачити ніколи. Крига скресла, лиш коли священник оголосив голодування.
«Всі почали говорити, що священник голодує за дорогу. Ну а що було робити? Тільки завдяки суспільному резонансу нам удалося переламати цю історію. Я проголодував чотири неповні доби».
Я не міг бачити навколо себе депресію і занепад, а самому стати в церкві й говорити: «Бог вас любить, Бог вас підтримує…»Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
«Тому я собі сказав, що перше, що я тут робитиму, — це боротимусь за дорогу. А друге — буду показувати приклад у підприємництві у сфері туризму, що ці села можна розвивати й не мріяти виїхати кудись на заробітки».
Тут багатенна культура
У понеділок по обіді у залитій сонцем столітній церкві тихо й просторо. Роман Гром стоїть перед іконостасом, який, імовірно, щонайменше вдвічі старший за саму будівлю. За оцінками реставраторів — це XVIII-XIX століття. В часи СРСР хтось учинив несвідому наругу — й зафарбував ікони емалевою фарбою. Тепер реставрація шалено довга й дорога.
Нині знелюднений і постарілий Мшанець на початку XX століття мав удесятеро більше населення й був осередком тодішньої проукраїнської еліти. Головно — завдяки Михайло Зубрицький — греко-католицький священник, український етнограф, фольклорист, історик, громадський діяч. У селі Мшанець душпастирював у 1883-1914 роках.Михайлу Зубрицькому, що понад 30 років поєднував служіння сільського священника та громадського діяча й етнографа. Завдяки науковим експедиціям, у яких також брав участь Іван Франко, — Мшанець і став найбільш дослідженим селом Бойківщини.
«Зубрицький був оригінальним священником, революціонером і новатором, його називали Нестором українського села», — видно, як надихається цією постаттю молодий отець.
«Він перший зробив селян об’єктом наукового дослідження загалом. І виявилося, що тут багатенна культура, що це носій пласта національної пам’яті. Він завжди ставав на бік селян, вперше зробив офіційною мовою спілкування з органами влади українську. Він цим бісив усіх», — розповідає священник, який досліджував три томи праць Зубрицького.
Навпроти церкви — будівля, де колись була читальня Товариство «Просвіта» виникло в 1868 році у Львові як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою — з одного боку, і москвофільській, — з другого.«Просвіти». За переказами старожилів, її фундамент закладали Зубрицький разом із Франком. Хоч те, на чому стоїть споруда, вже повністю гниле — зараз шукають кошти, аби її врятувати й зробити музей.
Від чагарнику до Мшанецьких колиб
Роман Гром певен, що потрапив сюди за волею Всевишнього. І, здається, тепер він хоче бути гідним наступником легендарного отця Зубрицького. Від кількості ініціатив 32-річного священника іде обертом голова: відкриття двох музеїв, встановлення макета старовинної церкви й пам’ятника Михайлу Зубрицькому, відкриття криївок, туристичних маршрутів, музичного парку, організація молодіжних таборів, фестивалів…
Минулого Різдва за його ініціативи Мшанець став селом всеукраїнського рекорду — найбільшого з’їзду вертепів. Колективи з різних міст і сіл наколядували понад 5 мільйонів гривень на дрони.
«У вас зараз болітиме голова», — сміється отець, розповідаючи про свій черговий задум дорогою до Мшанецьких колиб — його найбільшої гордості.
Посеред невисоких гір на мальовничих пагорбах — 7 стильних дерев’яних будиночків. Доглянута територія, вказівники, рукомийники, душові кабіни, гойдалки й великий павільйон для заходів. У колибах є світло, розраховані вони на вісьмох відпочивальників. Другий поверх дуже затишний завдяки панорамному вікну.
— Хто вам їх проєктував?
— Я, — знічено посміхаючись, відповідає Роман.
«Мене цього навчила історія життя. Я сам із села, тато помер, коли мені було 8 років. У мами, крім мене, більш нікого не було, і я мусив усе робити. І люблю це робити: можу й збудувати хату, й електрику провести, й сантехніку поставити. Тому мені дуже легко було братися за цей проєкт, бо я знаю, як це працює», — вчергове дивує священник.
Отець зробив проєкт колиб і з ним подався на фінансування будівництва. Розмір гранту був 20 тисяч гривень, але натомість благодійники йому виділили 200.
«Я думав, що за ці 200 тисяч гривень я вже все збудую! Але насправді — це десь так собівартість однієї колиби», — сміється Роман Гром. Паралельно він вчився підприємництва, закінчивши бізнес-школу Українського католицького університету.
Це наше соціальне підприємництво. Хоча коли ми почали будувати, ми не знали, що воно так називається. Суть така, що це табір такого літнього дикого відпочинку на природі для молоді.Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
Перші будиночки й перші туристи з’явилися тут три роки тому. Потім були реабілітаційні табори для постраждалих від війни дітей або військових із сім’ями — під це писали гранти й вигравали кошти. Торік тут навіть справляли весілля — згадує, посміхаючись, отець. Нині здають в оренду всім охочим.
«Он та частина гори — це вже Польща. Тут іще кілька років тому був страшенний чагарник. А тепер дивіться, як гарно», — священник показує тутешні краєвиди, піднявшись на гору, де встановлений хрест.
«Цей хрест — це перше, що тут було. З нього все почалося. Його посвятили й сказали, що тут будуть колиби».
«Тепер тут хочуть зробити зону гетто»
«А тепер усе, про що ми говорили й чим захоплені — невдовзі може просто зникнути й знищитись», — найболючішу тему священник залишив насамкінець.
Каже: річ у запровадженому спецрежимі у 5-кілометровій прикордонній зоні й нових обмеженнях.
Уже 8 місяців є чинна на папері — не побоюсь сказати — просто недолуга, дурна постанова Кабінету Міністрів про 5-кілометрову прикордонну зону.Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
По суті у цій зоні вводиться спецрежим. Жителі мають узяти в прикордонників дозвіл на проживання. А всі, хто сюди заїжджають, — дозвіл на в’їзд за 10 днів. Погодження на економічну чи господарську діяльність мають отримати й підприємці.
По факту із цієї 5-кілометрової зони створюється така собі зона гетто. Неважко здогадатися хоч трошки мислячій людині, що тут невдовзі все просто вимре й зачахне. Бо хто сюди захоче їхати або щось зробити в зоні, в якій треба брати дозвіл на в’їзд за 10 днів?Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
«Хочете, покажу, як Їмость — дружина священника в українських греко-католиків.їмость співає реп?» — запитує з інтригою в погляді Роман.
І він, і його дружина, досить активні в соцмережах. Записують відео, знімають сатиричні ролики. Останнє відео Наталі, на якому вона співає реп про обмеження в прикордонній зоні, «завірусилося» в TikTok.
«Мені тут уже передають деякі погрози, купляти мене хотіли й так далі. Від різних служб. Поки що неофіційно. Усе, аби цю тему не чіпати. Не чіпати й усе», — нарікає отець.
На уточнювальне запитання, які це погрози, каже: «Різноманітні. Кримінальну справу відкриємо. Колиби щось там зараз приїдуть, закриють, накриють і ще щось. Люди живуть в іншому світі, вони не розуміють, що це. Мовляв, от, є отець і його бізнес».
Хоча я принципово не маю звідси ні копійки. За документами ця земля — це власність релігійної громади. І я це людям намагався донести: що я не мислю категоріями колиб, розумієте? Я запитую: «А як люди в цих селах? Це знищить мою громаду. Це вбиває все. Для чого? Яка ціна питання?». Але це нікого не цікавить.Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
«Треба було три роки, щоб до людей повернулася віра»
Нині в колибах усе ж кипить робота. Добудовують кухню. Хочуть зробити зимову, утеплену, колибу. Думають і про чан. А також про футбольне й волейбольне поле. Роботу тут мають і переселенці, як-от дві старші доньки з багатодітної сім’ї з-під Авдіївки, і місцеві.
«Я завжди їздив на заробітки, по Україні. Раніше тут не було нічого. А тепер у селі, можна сказати, цілий рік є робота. Усе ж якась копійка, і легше жити», — каже Тарас, який на колибах працює будівельником, а в церкві — дяком.
«Якийсь рух таки є в селі», — каже й собі неговіркий завгосп Ігор.
Священник у розмові додає: його дуже тішить, що батькові двох дітей уже не потрібно думати про заробітки на стороні.
«Насправді тут є що робити, — сміється Роман Гром. — В сусідньому селі один місцевий зробив лавандове поле. ААпітерапія — альтернативний метод медицини, в якому задля профілактики й лікування хвороб використовуються бджолині продукти, зокрема бджолина отрутапіхатинка вже є. Оце мене дуже тішить. Бо це й була моя мета — щоб включались місцеві люди й почали надавати різні супутні туристичні послуги».
Щоб до людей повернулась віра, що вони щось можуть, — треба було десь до трьох років. Тепер люди принаймні почали говорити про майбутнє в доброму ключі.Роман Гром, священник УГКЦ із села Мшанець
Ми звернулися по коментар до прикордонної служби задля роз’яснень, як вони реагують на незгоду окремих громад щодо нових обмежень у 5-кілометровій прикордонній зоні. Далі пряма мова заступника начальника штабу 7 прикордонного загону ДПСУ Сергія Курила:
«Натепер великої проблеми в опрацюванні заяв чи отриманні дозволів не існує. Після внесених змін нами опрацьовано близько 20 тисяч дозволів на Львівщині. В більшості це стосується проживання, перебування і проведення робіт.
Щодо незгоди певних громад. Ми виконавці законодавства. З місцевими мешканцями постійно здійснюється комунікація. І на рівні Об'єднана територіальна громада.ОТГ, і на рівні районних державних адміністрацій. Роз’яснюємо всі нюанси, надаємо всіляку допомогу в оформленні цих рішень. Є проблема, що не всі бажають робити. Поки що триває перехідний етап, і ми все ж добиваємось від місцевого населення впровадження цих змін. Але надалі за порушення правил прикордонного режиму будуть передбачені штрафи. Фактично це 850 гривень.
Постанова змін не зазнавала і не зазнаватиме. Мені здається, прикордонній службі видніше, як виконувати свої функції. Один із чинників, який забезпечує охорону державного кордону, — це нелегальна міграція. Хоча ми говоримо не тільки про це. Є ще безпековий складник. Це й антитерористичні, й оперативно-розшукові заходи, й решта».
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
