«Ну як можна було вліпити в пологовий будинок?». Як народжують під вибухи в Херсоні
У коридорах пологового будинку лунає довгоочікуваний крик новонародженого. У Херсоні це стається нечасто, тому нині велике свято не лише для батьків, а й для лікарів та акушерок, які чекають немовлят.
Попри те що до річки Дніпро із цього пологового — рукою сягнути, а за Дніпром — росіяни, життя у прифронтовому місті триває.
«Напевно, кожен із нас на щось краще надіється, надіється що все-таки це закінчиться», — пояснює своє рішення народжувати в Херсоні Марина, яка щойно дала життя Соломійці.
Жінка в довгій сорочці та із зібраним у пучок чорним волоссям лежить у палаті із заставленими вікнами. Такий вигляд тут мають палати для породіль, які з верхніх поверхів переїхали на перший задля безпеки. На випадок обстрілів облаштували й підвальні приміщення.
Марина пережила окупацію, опісля виїхала до Києва — «відпочила від усього цього», а потім повернулася до рідного міста. Злегка всміхаючись, вона розповідає, як виношувала дитину в Херсоні: «ходила всюди, звісно, і прильоти були, і все», але намагалася не думати про небезпеку, щоб зайвий раз не хвилюватися.
Соломія — одна з 2291 немовляти, які народились у Херсоні з початку вторгнення, тобто за два з половиною роки. До порівняння, лише за 2021 рік у місті побачили світ 1966 малюків.
Дітей у прифронтовому місті народжується менше, але деякі родини, попри все, вирішують саме тут давати життя. А медики — лишатися і допомагати малюкам з’являтися на світ, хоч робота ця й небезпечна.
З початку великої війни одна співробітниця загинула, інша була поранена, анестезіологиню з її чоловіком росіяни закатували на лівому березі Херсонщині. І це співробітники лише однієї лікарні.
«Ми залишилися, бо вважаємо, що так потрібно, — каже Людмила Логвиненко, головна акушерка. — Ми у себе вдома, це по-перше. Ми на своїй роботі, це по-друге. Ми не збираємося нікому поступатися, дарувати якісь презенти у вигляді нашої країни, нашого дому, наших дітей».
Вона разом з іншими медиками лишалася в Херсоні під час окупації. Це був період, після якого, як говорить 62-річна санітарка Любов Олександрівна, залишилася «найскладніша психологічна і фізична травма».
Але росіяни не перестали тероризувати місто після деокупації — тепер вони обстрілюють його з лівого берега. Двічі влучали й у пологовий. Але він працює і надалі.
«Напевно, віра в те, що перемога буде, надає мені сили. Я вірю в те, що ми будемо сильні й незалежні», — відповідає Любов Олександрівна на запитання про те, що надає їй сили ходити на роботу до лікарні поблизу берега Дніпра.
Про те, чому жінки вирішують народжувати у Херсоні, а лікарі, ризикуючи життям, їм допомагають, — дивіться в репортажі.
