«Мамо, я квадробер». Знайомимося з субкультурою, де діти наслідують тварин та скачуть навкарачки

Квадробіка — що це?

Хоча в Україні це явище сприймають передусім як захоплення дітей і підлітків, у світі пересування на чотирьох кінцівках уже не рік цікавить і повнолітніх. Квадробери наполягають, що, перш за все, їхнє захоплення — це вид спорту.

Засновником цього виду активності вважається японець Кенчі Іто, якого в дитинстві надихнув похід у зоопарк. 12-річним хлопчиком його вразило, як швидко мавпи можуть пересуватися рачки, тож він спробував повторити. 

З того часу Іто самостійно почав напрацьовувати свої «мавпячі» тренування — нині він проводить рачки по 6 годин на день. Японцеві навіть вдалося перетворити біг на чотирьох кінцівках на змагальний вид спорту. У 2008 році він потрапив до Книги рекордів Гіннеса, поступово лише покращуючи свій результат. Найшвидше він пробіг 100 метрів на чотирьох кінцівках за приголомшливі 15,71 секунди — проте серед послідовників Іто вже вдосталь конкурентів, які прагнуть його перевершити.

Квадробери, яких ви могли бачити в інтернеті, часто дотримуються саме спортивного підходу. У них є свої рухи, спортивний одяг і захист (наприклад, рукавиці та наколінники), правила для кожної вправи, техніка «складання лап» для бігу — аби не пошкодити руки й суглоби. Більш досвідчені квадробери радять новоприбулим, як краще розминатися та розтягуватися, використовувати захист. Приміром, краще починати з легких вправ та «ходьби», перш ніж переходити до бігу чи стрибків.

Навіщо квадроберам маски та хвости?

Кенчі Іто, який бігає рачки вже 20 років, пояснив своє захоплення тим, що «йому просто подобаються мавпи», але його типове спорядження — спортивний одяг та рукавиці. Втім, найчастіше в соцмережах обговорюють тих квадроберів, які уподібнюються до тварин і в зовнішності.

Вдягати костюми тварин в інтернеті популяризувала субкультура Від англійського furry, тобто покритий хутром.фурі. Її послідовники захоплюються антропоморфними тваринами із людськими характеристиками. Вони часто створюють власних персонажів тварин — так званих «фурсонів». Це є формою рольової гри, де зображувана тварина сприймається передусім як персонаж.

Утім, фурі не настільки наближені до квадробіки, як інша субкультура — Від Theria — підклас ссавців, що включає всіх сучасних живородних. Тобто, тварин, які народжують дитинчат без відкладання яєць.теріанці. Ці люди ідентифікують себе як певну тварину на всіх рівнях, крім фізичного. І незалежно від того, одягнені вони в костюм чи ні. Дехто з теріанців також займається і квадробікою, хоч це й не обов’язковий складник.

Як і в інших наближених субкультурах, існує багато умовностей і перетинів. Деякі теріанці водночас є і фурі, та ці поняття не взаємозамінні. Дехто бігає рачки, щоб відчути себе наближеним до свого «типу тварини». Утім таке приваблює не всіх теріанців, бо хтось може відчувати себе котом, а хтось, скажімо, дельфіном. Деякі фурі можуть отримувати сексуальне задоволення від переодягання та наслідування тварин, але теріанці загалом не вважають свою тваринну поведінку еротичною.

Якщо ви вважаєте, що всі ці субкультури з’явилися лише зараз, це не так. Фурі ще у 1980-х мали організовані спільноти та влаштовували свої заходи. А от субкультура, де люди ідентифікують себе не як людей, має початки ще з 1970-х.

Зараз усі вони варяться в одному котлі соцмереж, тож, очевидно, впливають одна на одну. Тому й немає єдино визначеної причини, чому квадробери використовують елементи костюма. Власне, як нема і «єдино правильної» поведінки прихильників цих субкультур. 

«Квадробери нападають на людей»

Впевнені, ви також читали новини чи бачили у TikTok, як діти-квадробери потрапляли у різні неприємні ситуації: порушували правила дорожнього руху, дивували чи навіть провокували перехожих, ставали об’єктом насмішок.

Оскільки квадробіка захоплює увагу наймолодшої аудиторії соцмереж, задача батьків — поговорити з дітьми про безпеку та відповідальність, створити для них незагрозливий простір. Адже підліткова субкультура часто стає перевіркою на міцність для дорослих, вважає психологиня Ольга Голубицька.

«Готи були такі самі, емо були такі самі. Такий самий алгоритм: виходити в суспільство і шокувати. Це етап зростання, перевірка кордонів і оточення. Перевірка того, чи справді дорослі люди — дорослі, чи це просто великі діти. І чим більше дорослі реагують на це, тим більше вони підтверджують думку дітей: ви тільки кажете, що ви дорослі, але ви не поводитесь так», — каже психологиня.

Неправильним підходом буде і повне ігнорування квадроберів, і надмірна увага до них. Психологиня зазначає: з дітьми будь-якого віку не варто йти шляхом заборон, бо у підлітків це лише викличе протест, а в молодших дітей — внутрішній конфлікт. Закрившись від батьків, діти також можуть приховувати ймовірні травми.

Щоб підійти до обговорення квадроберів з дитиною, спершу варто налагодити контакт та забезпечити спокійні умови — аби вони не відчували стресу та тиску. Наприклад, можна провести час разом на прогулянці чи під час сімейної вечері, де атмосфера буде розслабленою.

«Подумайте, наскільки давно ви кудись ходили, як багато часу ви проводите разом. Не просто сидите, їсте, дивитеся кіно. І вже звідси можна вираховувати, як підійти до цієї теми. Десь погуляли, а вже після цього озвучити підлітку: „Ти знаєш, зараз відео є, де діти переодягаються, маски купують. Що думаєш про це, як тобі?“. І дитина, якщо вже є цей контакт, сама розкаже», — радить Ольга Голубицька.

Психологиня радить батькам не брехати, якщо їм не подобається це захоплення. Натомість підтримати кордони дитини, поговорити про повагу до прав інших та про те, що гра не знімає відповідальність за свої дії. 

Ми говоримо про те, що це гра, але ти все ж не є цією твариною. Підлітки-квадробери, які просто використовують цю субкультуру для зняття стресу, не мають на меті зашкодити собі чи іншим. Важливо підсвітити відповідальність: граєш у цю гру — грай, але знай, що відповідальність ніхто не буде знімати.Ольга Голубицька, психологиня

Також дітей варто попередити, що вони можуть стикнутися з агресією, злістю чи приниженнями. У випадку негативу ззовні можна запропонувати дитині створити безпечну форму занять: наприклад, зняти ігровий зал для активностей з друзями, або виходити разом на прогулянку. Головне — не вдаватися до конфронтації, знецінення та категоричних заборон. Тим паче, що зараз уже є покоління батьків, які самі в підліткові роки відкривали для себе аніме чи ходили битися «стінка на стінку».

Психологиня зауважує: «Я б радила батькам згадати, як вони протестували в дитинстві. Дорослі дуже часто забувають, що вони самі були дітьми та поводилися інколи абсолютно нелогічно. Важливо в цей момент, щоб хтось просто це прийняв, не сварив і дав подосліджувати. І потім не нагадував сто разів: „А пам’ятаєш, як ти…“».