Від мрій до дій: як українська молодь змінює своє життя і громаду попри війну

Під час великої війни українська молодь стала рушійною силою в багатьох демократичних процесах. Допомога вимушеним переселенцям і мешканцям прифронтових територій — лише частина важливих справ, до яких долучається юнацтво. Згідно з результатами опитування благодійного фонду «Клуб Добродіїв», 90% підлітків і молодих людей віком 13–19 років кажуть, що хочуть бути корисними у відновленні України. А чверть молодих українців уже знають, чим хочуть займатись у час війни, аби бути корисними своїй країні. Важливо не загасити, а навпаки — підтримати жагу хлопців і дівчат до змін та активності морально, фізично й матеріально. 

Зараз в Україні проживають понад 11,5 мільйона молодих людей віком від 14 до 35 років — це 27% населення держави, йдеться на сайті «Децентралізація». Важливо, що 52% молодих людей готові особисто долучатися до ініціатив у громаді. І це вагомий показник, що юнацтво хоче змінювати своє життя та життя своїх громад. Сучасній молоді доводиться поєднувати багато різних активностей: навчання, роботу, життя в час війни під ракетними обстрілами. Це непростий виклик, та попри це молодь рухається вперед, розв’язує власні проблеми й допомагає в цьому іншим людям. Можливо, завдяки цьому останніми роками молодих людей більше чують, більше їм довіряють, частіше дають «зелене світло» юним фахівцям. Тож молоді люди частіше стають лідерами в суспільстві. За результатами опитування «Клубу Добродіїв», 93% молоді вірять у свої сили й перспективи. 

В UNFPA, Фонді ООН у галузі народонаселення в Україні, молодь називають цінним капіталом, у який треба постійно інвестувати, щоб забезпечити квітуче майбутнє для України. Зокрема, завдяки проєкту «Банк Ідей», що існує вже чотири роки, молоді люди втілили десятки проєктів.

Для того, щоб молодь брала участь у житті своїх громад та розвивала громадянську позицію, необхідно створити для цього належні умови, зокрема забезпечити ефективну роботу молодіжних центрів. Для розвитку молодіжного руху в Україні було створено сотні проєктів та надано численні гранти на їх реалізацію. Проте повномасштабне вторгнення значно вплинуло на його функціонування. Частина юнацтва виїхала за кордон, а ті, хто залишився і був залучений до проєктів, зіткнулися з обмеженнями в можливостях через бойові дії або їхні наслідки.

Наприклад, до 24 лютого 2022 року в Україні працювали понад триста молодіжних центрів. Чимало з них стали центрами надання гуманітарної допомоги чи притулками для переселенців та інших постраждалих від війни. 59 із них залишились на окупованій території. Крім того, лише за перші чотири місяці великої війни 23 будівлі молодіжних центрів і просторів були пошкоджені або зруйновані. Війна торкнулася всіх, і підлітки й молодь із притаманним їм максималізмом долучаються до процесів відбудови та розвитку з іще більшим запалом.

Розповідаємо разом із UNFPA, як юнацтво втілює власні ідеї та покращує життя громади, а також чому вибір бути громадським активістом чи активісткою, це виклик для кожної молодої людини.

Молодіжний центр — безпечний простір для творення ідей

Дев’ятнадцятирічна Софія з Кам’янського захопилася проєктами для молоді ще школяркою. Вона була президенткою школи, лідеркою учнівського самоврядування, мріяла про роботу на телебаченні. Стажування на телеканалі зірвалося, та натомість викладачка запропонувала підробіток у молодіжному центрі.

«Спершу я працювала менеджеркою соціальних мереж у Центрі молодіжних ініціатив Кам’янської міськради. І зрозуміла, що створювати проєкти для молоді — це те, чим я хочу займатись, — розповідає Софія. — Для мене важливий освітній компонент і можливість для молоді розвивати громаду».

Зараз дівчина суміщає заочне навчання на факультеті журналістики з роботою в громадському секторі, — а вона асистентка Центру життєстійкості «Місце сили» міста Кам’янське. Розповідає, що якось під час відрядження до Луцька вона мусила здавати курсову роботу одночасно з тренінгом. Баланс між роботою й навчанням віднайти нелегко, але можливо. «Я почала планувати свою зайнятість наперед. Фіксую все в блокноті, щоб не забути, і щовечора розписую плани на наступний день. Є дедлайни на кожну задачу — чи то робочу, чи навчальну, — і поступово все вдається. Хоча інколи буває важко. У мене кілька проєктів, яким я приділяю увагу, тож інколи доводиться сильно ущільнювати свій графік, справи та розклад. Я почала розставляти пріоритети щодо того, що зі справ для мене найважливіше тут і зараз. Коли закінчую першочергову задачу — йду до наступної. Власне, так і поєдную», — каже Софія.

Спільно з командою дівчина заснувала проєкт «Лідери змін»: навчальну програму для підлітків віком 14-17 років, де їх навчають втілювати власні проєкти з нуля — від ідеї до просування у громаді. Протягом місяця навчання досвідчені ментори не лише допомагають учням писати проєкти, формулювати, презентувати й просувати ідеї, а й підтримують, додаючи віри у власні сили. «Ми для них — лідери, приклад того, ким можна бути», — пояснює Софія. Торік до «Лідерів змін» почали залучати підлітків-переселенців, для яких участь у цьому проєкті — шанс не лише реалізуватись, а й адаптуватись у новій громаді.

Молодіжний центр — місце, де підлітки знайомляться, знаходять друзів, закохуються, а дехто просто приходить попрацювати в тиші й спокої. «Втримати підлітків у молодіжному центрі, зробити його цікавим — це виклик, — пояснює Софія. — Я й сама не знала про наш центр, коли прийшла сюди працювати. Зараз для нас головне — дати підліткам розуміння, що вони можуть бути лідерами думок, творцями змін, робити круті речі. Особливо коли це підлітки-переселенці: їм потрібно показати, що вони можуть зробити свій внесок у цю громаду й реалізувати себе тут».

Коли почалася велика війна, Софія мала змогу виїхати з країни, а не лишатись на близькій до фронту Дніпропетровщині. Проте не зробила цього; каже, що хоче бути в Україні й робити все, що може, для своєї країни й громади. Це прагнення вона передає юнацтву, яке приходить у молодіжний центр. «Головне — не боятися зробити щось не так, — ділиться Софія. — Я на початку також переймалась через кожну свою помилку. Але зараз помилки для мене — уроки, які потрібно вивчити, аби наступного разу зробити правильно. Звісно, треба мати поруч надійну команду, яка чує тебе, а ти чуєш її. Тоді все обов’язково вдасться».

«Вимушене» дорослішання українських підлітків 

Ольга, колега Софії, працює в Центрі молодіжних ініціатив Кам’янської міської ради три роки. Розповідає, як на початку повномасштабного вторгнення організація почала допомагати переселенцям: годувати їх, облаштовувати безпечні простори, роздавати гуманітарну допомогу. «Потім зайнялись реабілітацією переселенців і всіх людей, які постраждали через війну, впровадили заняття з арттерапії. Але зрозуміли, що цього замало, й почали думати, як інтегрувати в нашу громаду людей, які щойно переїхали до Кам’янського. Підтримати їх і полегшити адаптацію», — розповідає дівчина.

2023 року команда «Живого серця» отримала грант у межах ініціативи «Банк Ідей» від UNFPA та організувала молодіжний форум інформаційної безпеки «Діджиталізуйся», в межах якого провела для юнаків та дівчат 10 занять із безпечної поведінки в інтернеті. Завдання форму — популяризувати інформаційну гігієну й зробити молодь більш захищеною від загроз російської дезінформації, які значно посилились із початком великої війни. Форум спланували так, аби прокачати базові цифрові навички молодої людини й захистити її від збитків і розчарувань. Ольга каже, що такого проєкту бракувало за часів її юності, коли молоді люди часто наражались на шахрайство й обман в інтернеті.

«Результати досліджень свідчать, що діти або підлітки віком до 18 років і літні люди найбільше потребують підтримки й допомоги в питаннях інформаційної безпеки, — повідомляє Ольга. — Ми запланували тренінг із різними активностями й досвідченими спікерами, намагалися зробити програму якомога цікавішою й ділилися знаннями як рівні з рівними». Команда прагнула доступно пояснити молодим людям, до чого треба ставитись обачніше, при цьому не вмикаючи «режим учителя».

«Інформаційний простір, у якому перебуває молодь, постійно змінюється. Тому матеріали, які ми рік тому подавали на форумі, вже не актуальні — програму потрібно змінювати, доповнювати, бо з’являються нові фейки й загрози, що чіпляють за живе й болюче. На них ведуться навіть медіаграмотні люди — ніхто повністю від цього не застрахований», — розповідає Ольга.

За її словами, найбільша радість — дивитися, як змінюється поведінка учасників під час проєкту. Деякі з них спершу тримаються осторонь і просто слухають тренінги, але згодом сміливішають. «І зрештою створюють свої проєкти, доводять їхню важливість, стають ініціаторами подій. Ці зростання і розвиток варті всіх докладених зусиль», — каже проєктна менеджерка.

Головною аудиторією, на яку вдається вплинути команді молодіжного центру, є школярі й ті студенти, які залишаються вчитися в Кам’янському, а не їдуть в інші місця після школи. Тому наголос роблять на ігровій формі тренінгів і заходів, аби було не тільки цікаво й комфортно, а й жваво. Діти тягнуться до менторів, намагаються взяти від них максимум, рівнятись на них.

Молодіжна творчість як шлях до розвитку національної культури

Рік тому Поліна Степаненко із Чернігова вчилася писати грантові заявки в межах проєкту «Банк Ідей» від UNFPA. Ідея проєкту, який вона розробила разом із командою, — показати мешканцям міста, що альтернатива російському культурному продукту є. І вона поруч, ходить тими самими вулицями. Так з’явився проєкт «ТвоЄ», що розшифровується як «Твори Єдино». Ментори проєкту допомогли оформити сиру ідею в проєкт, а потім і втілити.

«Наша ідея полягала в тому, що українське мистецтво треба поширювати не лише в громаді, а й у всій Україні, — розповідає Поліна. — З посиленням російської агресії люди прагнуть відмовитися від російського контенту, але не завжди знають, чим його замінити. Тож ми вирішили допомогти молоді Ніжина презентувати себе й власну творчість: читати вірші, співати, грати на музичних інструментах. В такий спосіб митці могли знайти аудиторію, а ті, хто шукав свіжого українського подиху в мистецтві, — дізнатися про виконавців, почути їх наживо, поспілкуватись, знайти близьких за духом та ідеями».

До проєкту «ТвоЄ» залучили й митців, які створюють картини, вироби з глини, плетені прикраси тощо. Демонструючи їхні твори мешканцям Ніжина, організатори проєкту заохочували молодь вчитися творити щось власноруч. «Це було своєрідне ментальне відновлення, бо коли щось робиш власноруч разом з однодумцями, це розслабляє. Ми організовували майстеркласи, де створювали речі. Робили наголос на екологічних проблемах і показували, як можна повертати речі до життя — розмальовувати, перешивати… Говорили про бренди, які з кількох непотрібних речей створюють одну, але класну», — ділиться авторка проєкту.

Її команда мешкала в Чернігові, а проєкт втілювала в Ніжині у співпраці з міським молодіжним центром. Зібрати аудиторію в незнайомому місті було нелегко: для цього доводилося не тільки залучати місцевих, а й розклеювати афіші в закладах освіти, проводити конкурси, у яких за поширення анонсу люди отримували бонуси й призи. «Аби організувати подію, ми витрачали весь день — зранку їхали в Ніжин, усе готували, проводили захід, а ввечері повертались назад, — згадує Поліна Степаненко. — Інколи приходило дуже мало людей, і це було неприємно бачити. Але навіть невелика кількість учасників була для нас важливою, бо ці люди чули ідеї, які ми пропагували».

Поступово людей на заходах ініціативи більшало. «Останній минув з аншлагом — ми не знали, як посадити всіх охочих на майстеркласі. Велика кількість людей теж виявилась викликом. Але це було приємно: люди прийшли до нас, їх цікавили ми й українська культура, творчість, місцеві митці. Це була перемога», — каже Поліна. На її думку, проєкт «ТвоЄ» дав молоді Ніжина поштовх творити, просувати свою творчість, не боятись її показувати. «Всі, хто збирався на наші заходи, були долучені до творчості й готові підтримати тих, хто починає свій шлях. Перед цими людьми молодь змогла розкриватися, демонструвати себе, свої сили й таланти», — пояснює авторка проєкту. Тепер вона стежить за учасниками проєкту: деякі з них далі творять, деякі — вступили до вишу на творчу спеціальність.

Проєкт «ТвоЄ» об’єднав не лише людей, які вже знали про молодіжний центр, а й зовсім далеких від нього. Наприклад, музичні гурти, які не мали місця для виступів і завдяки проєкту отримали нагоду дебютувати перед публікою. «Після цього проєкту я зрозуміла, що мені цікаво давати поштовх молоді, запалювати тих, хто готовий горіти, ділитись енергією і цим посилювати, покращувати, розвивати громаду», — розповідає Поліна. 

Громадська активність замолоду: плюси і підводні камені

Експертка-консультантка з гендерної рівності та соціальної інклюзії Яна Пекун співпрацює з молодіжними центрами, а також є співведучою подкасту «Менталочка» про переживання парубків та дівчат під час війни та співтворчинею чат-бота «Не дрібниці» від UNFPA, де психологи анонімно консультують і підтримують підлітків. Яна вважає, що участь дітей і підлітків у соціальних проєктах — це шлях до успіху й упевненості в собі, однак їм потрібно бути готовими до серйозних викликів.

«Для молоді це складний час для розвитку. Їм потрібно знайти однодумців, які дивляться на світ так само, як вони. Тож інколи це спільна причетність і участь, а з іншого боку — надмірна відповідальність», — каже фахівчиня.

Соціально активні молоді люди беруть на себе додаткове навантаження, з яким буває нелегко впоратись. «Після навчання людина опікується проєктами, у яких від її вмінь і навичок часто залежить кінцевий результат, — пояснює Яна. — Гіпервідповідальність може спричинити значний стрес. Але це також хороша можливість: вчитися брати на себе стільки, скільки можеш потягнути. Іноді формою відповідальності у громадській активності є сказати “ні” й чесно визнати, що щось для вас — це забагато».

Ще один виклик цієї галузь — багатозадачність. Люди часто беруть на себе багато функцій: комунікують у соціальних мережах, пишуть заявки, листи тощо. Якщо людина вчасно не зупиниться й не передасть частину функцій комусь іншому, це може зашкодити її фізичному чи ментальному здоров’ю, призвести до емоційного вигорання.

Важливо також вчитись утримувати баланс між звичними справами — навчанням, відпочинком, читанням книжок — і громадською активністю. Не слід доводити себе до стану, коли захочеться зачинитись у кімнаті й нікого не бачити. Водночас потрібно виділяти час наодинці із собою, якщо це потрібно.

«Баланс між проєктами, які йдуть паралельно — це одвічна проблема. Тим паче якщо людина хоче бути скрізь одночасно. Може здаватися, що в зайнятої молоді є подвійний заряд енергії. Але настає момент, коли люди відчувають виснаження, якщо вчасно не дають своєму мозку відпочити, — застерігає Яна Пекун. — Працювати з людьми складно, але коли є спільні інтереси й погляди, виникає тоненька ниточка, яка об’єднує членів команди. Вибудовування діалогу в команді може стати хорошим життєвим досвідом, який змінить, сформує, підтримає. Або ж навпаки — дасть людині зрозуміти, що громадська активність або певна сфера є не тим, що потрібно цій людині»,— каже експертка.

Спільна праця в команді допомагає втриматись і досягати результату в часи великих потрясінь. Але громадська активність не повинна переростати у фанатичне бажання робити добро — це не зовсім здорова позиція, каже Яна. 

«Коли молода людина йде у громадську активність, вона обирає собі місце для самореалізації. Це може стати для неї опорою в момент, коли це буде необхідно», — додає експертка. Громадська активність може підказати підлітку відповіді: куди та з ким рухатись далі в житті. «У важкі часи може бути нелегко побачити своє майбутнє. Громадська активність дозволяє дивитись у майбутнє оптимістичніше, бо ти можеш впливати на своє життя тут і тепер», — резюмує Яна.

Попри те, що в Україні триває війна, молоді люди лишаються на батьківщині. Підлітки та молодь створюють не лише проєкти для когось, аби покращити чиєсь життя, а задля себе — оскільки планують жити у своїх громадах. Тож на сьогодні найцінніший ресурс країни — небайдужі люди, які бачать себе в ній через 5, 10 і 25 років, хоча мають можливості виїхати в будь-яку іншу країну. 

Тож дати молоді голос, можливість продемонструвати себе та свій потенціал — найкраще, що можуть зробити в Україні задля того, аби уже сьогодні вона ставала кращою версією себе. Якщо ви прагнете реалізувати себе у своїй громаді, спершу дізнайтеся про наявні молодіжні центри та ініціативи. Адресу та їх контакти можна знайти за посиланням.

Цей матеріал підготовлений у межах спецпроєкту hromadske «Усвідомити себе» до 33-річниці Незалежності України.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Над проєктом працювали: журналістка Аліна Євич, редактор Отар Довженко, дизайнерки Мирослава Мохнацька та Ольга Козлова, креативна продюсерка Катерина Вишнева.