Втрата дому, переїзди, розлука з батьком і РДУГ. Як з усім впоратися, коли ти дитина

Гліб

Коли чоловік подзвонив повідомити, що війна почалася, Гліб спав у своєму ліжечку вдома, у рідному Сєвєродонецьку. Настя завмерла над сином, шкода було його будити. Але вона — журналістка, чоловік — військовий, їхня адреса давно опублікована на сайтах терористичної «ДНР». Рано чи пізно до них прийшли б, тому залишатися не було й думки.

Гліб узяв свій дитячий наплічник, спакував декілька невеликих іграшок, і вони поїхали евакуаційним потягом. «Сіли й не знали, де вийдемо», — пригадує Настя 24 лютого. Опинилися в Ужгороді, потім виїхали до Словаччини.

Її мама залишилася в Сєвєродонецьку. «Я була в розпачі, — каже Настя. — Переживала і за маму, і за чоловіка. У той важкий момент я не могла стати для Гліба підтримкою, бо сама була у стресі. Іноді могла зірватися, накричати. Було соромно, потім просила пробачення. Коли в нього почалися Нав'язливі мимовільні одноманітні скорочення певних м'язів або групи м'язів.тики, дуже себе звинувачувала, бо думала, що зламала дитину».

Після чотирьох місяців у Словаччині Настя з Глібом переїхали до Дніпра. Тут уже жили чимало їхніх знайомих із Сєвєродонецька, і батьку Гліба було ближче діставатися в короткі відпустки. Гліб пішов у садок, а згодом до школи. 

Хлопчик не згадував дім, не казав, що сумує. Але розплакався, коли побачив такий дитячий намет, який мав удома. А в листі написав: «Ми, українці, переможемо, а потім поїдемо в Сєвєродонецьк».

Школа

У школі спершу було нормально. Але Гліб не любив домашніх завдань, йому важко було писати, він не міг зосередитися. Усе допомагала робити мама. 

Після весняних канікул ситуація погіршилася. На слово «школа» у хлопчика починалась істерика. Зовсім не хотів туди йти. «Я його забрала, ми трішки займалися вдома. Але я бачила, що відбувається щось не дуже, мабуть, здорове,— каже Настя. — Мучилась, що щось роблю не так. Було так важко, наче брила придавила. Мені ні з ким було розділити відповідальність — чоловік приїжджав дуже рідко».

Психолог

Настя повела Гліба до психолога в осередок благодійного фонду «Голоси дітей». Юлія Сахарова, яка працювала з Глібом, описує хлопчика як дитину жваву і з мінливим настроєм. Він не одразу пішов на контакт. «Два переїзди, розлука з батьком — це все для нього великий стрес, який переріс у сталу тривожність», — пояснює психологиня. 

На заняттях Юлія розмовляла з Глібом про почуття, допомагала розпізнавати потреби, керувати емоціями та реакціями. За допомогою малюнків вони досліджували, чому Гліб кричить. І говорили, що крик можна замінити словами та сказати, чого саме не вистачає зараз, чого б хотілося. Так вони дізналися, що часом під час крику Глібу хочеться обіймів.

Приблизно з третього візиту хлопчик почав приходити на заняття з радістю: «Раніше він не дуже вступав у діалог, закривався, йому було важко спілкуватись, — каже психологиня, — а тут живий, включений, розповідає історії. Почав усміхатися, вітатися! Одного разу я зайшла, а він мені: “Юлю, привіт! Як твої справи?”». 

Настя засміялась: «У нас зміни». 

Юлія кивнула: «Бачу!».

Також психологиня помітила, що допомоги потребує мама хлопчика — щоб відновитися й мати сили виховувати сина не тільки у важкий час війни, а ще й з діагнозом, про який вона нещодавно дізналась. 

Найбільше, каже Настя, їй допомогли розмови: «Говорити про себе, свої почуття, про те, що відбувається, дуже лікує. Після декількох зустрічей з психологом я почала почуватися впевненіше і вже не думала, що все погано».

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності

Скерування Гліба до психіатра Настю не злякало, а встановлений діагноз — Розлад дефіциту уваги та гіперактивностіРДУГ — навіть приніс полегшення — врешті-решт стало зрозуміло, як діяти. Настя почала вивчати, долучилася до спільноти людей із РДУГ у Facebook, читала їхні історії, поради, коментарі. Зрозуміла, що РДУГ — набагато більше, ніж «дитина, яка постійно бігає». Прояви можуть бути різні: істерики, імпульсивність, супутні розлади. У Гліба, наприклад, були нервові тики.

Що більше Настя вивчала тему, то більше змінювала своє ставлення до поведінки Гліба. Більше жаліла і менше вимагала. Він сам їй казав: «Ти мене, будь ласка, жалій». 

«Це, мабуть, головне: не сварити за емоції, а підтримувати, — каже Настя. — Буває важко, бо є ж упередження, що дитина в певному віці має поводитися більш по-дорослому. Того, що ми пробачаємо малюку в три роки, не очікуємо від школяра. Але з РДУГ здатність контролювати себе може бути менш розвинутою, на це треба зважати. Я більше не сварю сина, коли він не хоче йти з майданчика і падає на траву. Я підходжу, обіймаю і кажу, що це нормально. Кажу: “Давай я тебе пожалію, ми заспокоїмося і підемо”. Так само з домашніми завданнями. Уже не думаю, що він мені на зло пише дві години ті завдання. Розумію, що для нього це важкий процес. Не сварю, а хвалю. І це дає результат. Він більше розслабився. Став швидше заспокоюватися, коли стається щось неприємне».

Цього навчального року Гліб знову пішов до школи. Наразі займається з вчителькою індивідуально. Так йому легше, немає шуму, дітей, нічого не відволікає. Анастасії важко сказати, чи повернеться Гліб до занять у класі. Поки її просто тішить і вражає, що він займається. І головне, що йому комфортно.

«Коли дитина має якусь проблему зі здоров'ям, яку видно, її шкода, — розмірковує Настя. — А коли це проблема поведінкова — набагато важче жаліти. Хочеться скотитися в критику. Але це особливість дитини. Як колір очей. Дитина її не вибирає. Діти з РДУГ не розпещені, не злі, вони хочуть радувати своїх батьків. І наше завдання — бути на боці дитини, допомогти соціалізуватися і досягти моменту, коли вона зможе краще себе контролювати».

Як розпізнати цей синдром у дитини

Дитяча психіатриня фонду «Голоси дітей» Наталія Масяк каже, що рання діагностика та правильна корекція синдрому дефіциту уваги та гіперактивності значно покращують якість життя дитини та її сім’ї.

Батьки можуть запідозрити саме симптоми СДУГ — синдрому дефіциту уваги та гіперактивності.

РДУГ — розладом — заведено називати складний діагноз, який не надто піддається корекції. Його ставлять після того, як спробували скоректувати СДУГ і не вдалося.

Симптоми можуть відрізнятися у хлопців та дівчат та мати різну інтенсивність проявів. Не обов’язково всі вони є в кожної дитини з СДУГ. Порушення у разі синдрому проявляються у трьох основних сферах:

• неуважність: труднощі з концентрацією, неорганізованість, забудькуватість та проблеми з виконанням завдань;
• гіперактивність: неспокій, метушливість, надмірна балакучість і труднощі з тим, щоб всидіти на місці;
• імпульсивність: дії без обмірковування, перебивання інших, нетерплячість, труднощі з очікуванням.

Якщо ці симптоми впливають на повсякденне життя — наприклад, дитині важко навчатися або вибудовувати стосунки через неуважність, вона постійно губить речі, тривожиться, має низьку самооцінку, поводиться ризиково і конфліктно, — варто звернутися до лікаря. 

Якщо поведінкові та педагогічні стратегії не дають результату, каже Масяк, доцільно розглянути медикаментозне лікування, але це вирішує лише дитячий психіатр.

Оцінка СДУГ зазвичай передбачає комплексне обстеження в декілька етапів: 

• Клінічне інтерв'ю: психолог або дитячий психіатр збирає інформацію про симптоми, історію скарг, поведінкові особливості та будь-які пов'язані з ними емоційні або інтелектуальні проблеми.
• Специфічні опитувальники: шкала Вандербілта для оцінки СДУГ або шкала оцінки Коннерса. Використовуються для оцінки вираженості та частоти симптомів. Вони заповнюються батьками, вчителями або іншими особами, які доглядають дитину.
• Спостереження за поведінкою під час консультації. Може допомогти оцінити гіперактивність, неуважність та імпульсивність.
• Психологічні тести, щоб виключити інші проблеми: порушення здатності до навчання, тривожність або розлади настрою.
• Шкільні або дитсадочкові характеристики. Можуть дати важливу інформацію для постановки правильного діагнозу.
• Спростування тілесних захворювань. За допомогою огляду педіатра та лабораторних тестів можна виключити інші потенційні причини симптомів: наприклад, проблеми зі щитоподібною залозою або неврологічні розлади.

Допомога дитині з СДУГ вимагає поєднання трьох основних стратегій:

• управління симптомами;
• покращення поведінки;
• підвищення самооцінки.

Що для цього варто робити:

• Встановіть розпорядок дня з чіткими очікуваннями щодо виконання завдань. Дайте дитині змогу самостійно відмічати зроблені справи та отримувати відчуття спроможності це робити й привчатися завершувати завдання.
• Заохочуйте позитивну поведінку похвалою або системою винагород. Важливо підкріплювати зусилля й удосконалення, не лише результати.
• Встановіть чіткі правила та обмеження. Вони мають бути простими й послідовними. Батькам так само важливо їх дотримуватися.
• Розбивайте великі завдання на менші, більш досяжні. Використовуйте списки та підказки для відстеження прогресу.
• Почніть поведінкову терапію. Вона допоможе навчити дитину, як керувати увагою та імпульсами. Важливо, щоб самі батьки брали участь у навчальних програмах, які допоможуть розробити стратегії ефективного управління поведінкою в разі СДУГ.
• Регулярні фізичні вправи. Вони можуть скерувати активність у гру чи змагання замість бездумної метушливості. 
• Створіть простір для виконання завдань, які потребують зосередженості. Мінімізуйте там усе, що може відволікати: гучні звуки, електронні пристрої та безлад.
• Співпрацюйте з учителями для впровадження стратегій підтримки. Це може бути додатковий час на виконання завдань, розсаджування учнів та допомога з організацією.
• Допоможіть дитині знайти та займатися справою, в якій вона досягає успіху або якою захоплюється, щоб підвищити впевненість і самооцінку.
• Відзначайте творчість, енергію та інші позитивні якості дитини.

Терпіння, розуміння та постійна підтримка є ключовими для дитини з РДУГ. 

Авторка: Надія Швадчак