«Війна жіночого роду»: головні висновки з конференції hromadske

7 травня в Києві відбулася конференція hromadske «Війна жіночого роду» — простір для відкритого діалогу про жіночий досвід війни. Разом із захисницями, дипломатками, волонтерками, посадовицями, громадськими лідерками й гостями конференції ми обговорили, як змінюється роль жінки під час війни, і шукали спільну мову між армією, державою та суспільством щодо жіночої ролі.
Конференцію відкрили пані надзвичайний і повноважний посол Канади в Україні Наталка Цмоць і спеціальна представниця генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки Ірен Феллін.
Ваша війна — це наша спільна війна. Ми повинні зробити все, щоб ви перемогли. І ви переможете. Ухвалювати закони чи політики — це легка частина, справжній виклик — змінювати культуру й поведінку. Українські жінки залучені в кожному аспекті цієї війни. Усі дослідження показують: інституції сектору безпеки краще захищають країну, коли в них представлені різні групи населення, зокрема й жінки.Наталка Цмоць, пані надзвичайний і повноважний посол Канади в Україні
Війна — це не нейтральне за гендером явище. Це людський досвід. І це також досвід жінок. Але історія надто часто замовчувала цю правду. Це не про додавання жінок заради статистики. Це про трансформацію інституцій, щоб вони стали більш справедливими, легітимними й ефективними.Ірен Феллін, спеціальна представниця генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки
«Жіночий піксель»
Під час першої панелі спікерки обговорили роль жінок у Збройних силах України, питання забезпечення необхідною амуніцією, виклики, з якими стикаються військовослужбовиці, і необхідності інституційних змін.
Тема мобілізації жінок — болюча для українського суспільства. У нас немає жодного жіночого руху за мобілізацією жінок, ніхто не хоче очолити. З усім тим, про це треба говорити. Я вважаю, що ми маємо зараз навчати, щоб жінка була готова. Дай Боже, ця війна скоро закінчиться перемогою. Але росія ніколи не зникне. Тому ми маємо бути готові. Я думаю, що після нашої перемоги ми маємо зробити строкову службу для жінок.Оксана Григор'єва, радниця з гендерних питань ЗСУ
«Я ніколи не була про рівність, я була про можливості, про особистості. Я знаю жінок, які можуть штурмувати, і я знаю чоловіків, які цього робити не можуть. Я знаю чоловіків, які вміють класно виконувати офісну роботу, і як безладно її виконують деякі жінки. Якщо жінка мені каже, що не знає, що таке турнікет, у мене до неї запитання. І не тому, що вона не на війні, а тому, що зараз ракети летять, а в неї є своє життя й життя поруч. І часто це діти, яких також потрібно вміти захищати. Хочеш миру — готуйся до війни», — сказала Олена Риж, бойова медикиня, молодша сержантка.
«Повномасштабне вторгнення в Україну кардинально змінило підхід Латвії до оборони, до витрат на оборону, до ставлення суспільства до збройних сил і до ролі солдата. Ми зрозуміли, що насправді робимо недостатньо для захисту нашої країни. Не тільки в Україні, але й у країнах-членах НАТО потрібен час, щоб відкрити бойові ролі для жінок», — Вінета Кляйне, голова комунікацій Представництва НАТО в Україні.
Важливо мати можливість захищати себе: моє життя, життя моєї матері, брата, моєї дитини, зрештою. Я маю це сама зробити. Не думайте, що якийсь чоловік прийде, мене захистить. Ні, я маю це сама зробити.Юлія Микитенко, офіцерка ЗСУ
Модераторка: Діана Буцко — воєнна кореспондентка hromadske.
«неЖіноча справа»
Дискусія про жінок, які посідають керівні посади в обороні, технологіях, державному управлінні та інших сферах, що традиційно сприймалися як «чоловічі». Про професійну витривалість, багаторівневу відповідальність і те, як справлятися з високими вимогами — і до себе, і з боку суспільства.
«Завдяки війні» ми подолали гендерний розрив у напрямах для роботи дуже швидко й десь навіть випереджуємо європейську статистику. Але є тіньова сторона цього успіху: ніхто з плечей жінок не зняв навішаних нам гендерно-традиційних ролей. Щобільше, ті ролі збільшилися. Уявіть собі, скільки додаткового навантаження — і психоемоційного, і фізичного, і матеріального, і організаційного — одночасно впало на жінку.Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики України
«Різниця між 2014 і 2022 роком була для мене особисто дуже відчутною. У 2014-му в мене не було сім'ї, дитини. А коли почалася велика війна, моїй доньці не було ще двох років. У мене така ситуація: з одного боку, я знаю, що робити, я вмію, я хочу, з іншого — у мене сидить маленька дівчинка, якій я потрібна цілодобово. Тоді кілька разів почула, що вже зробила все, що могла, а зараз — це не твоя війна. Я, слава Богу, не погодилася із цим твердженням і знайшла підтримку найближчих людей. Я знаходжу в цій відповідальності мотивацію, для чого я тут і для чого я допомагаю нашим Силам оборони», — розповіла Ірина Гук, директорка «БФ Лелека-Україна».
В Україні точно більше жінок працюють у сфері оборонно-промислового комплексу, ніж у західних державах, тому ми можемо бути «вказівною зіркою» […] Часто вони відіграють ключову роль у діяльності підприємства, але не є лідерками, займають другорядні позиції. Тут є простір для розвитку. Чекаю, поки якусь компанію заснує жінка — це буде гарний приклад для індустрії.Катерина Михалко, виконавча директорка «Технологічні сили України»
«Я зараз займаюся тією “нежіночою справою”. Щодо стереотипів та упереджень — вони є. Я пройшла всі психологічні етапи — заперечення, гніву, депресії. Зараз я зрозуміла: спершу збудуй виробництво, іди здобудь бойовий досвід, а далі йди всередину системи й змінюй правила гри. Хочеш зробити щось добре — зроби це сам. Мені не соромно прийти до колег, до партнерів і сказати, що я чогось не знаю. Кажу, дивіться: я не профі, але я дуже хочу навчитися, і я, безумовно, навчусь», — Наталія Сад, топменеджерка приватної оборонної компанії.
Модераторка: Ярослава Вольвач — керівниця відділу розслідувань hromadske.
«Жіночий невидимий подвиг»
Розмова про невидиму щоденну роботу дружин і матерів, які шукають своїх рідних у полоні, опікуються рідними з інвалідністю, про силу й терпіння, що рідко виносять на обкладинки.
«Державна машина не може швидко реагувати, левова частка лягає на суспільство. Маємо дивитися крізь призму того, що ми є країною ветеранів. Ми як країна опинилися в обставинах, які доводиться прийняти абсолютно всім — владі, державі, бізнесу і суспільству, — це єдиний механізм. На різних рівнях треба розуміти: чим я можу допомогти, чим я можу посприяти», — Каріна Дорошенко, директорка «Українського Ветеранського Фонду».
За цей рік, відколи зник чоловік, суспільство відійшло на другий план. Так, ми всі разом, ми об'єднуємося. Але ті, у чию домівку безпосередньо війна не прийшла, — їм байдуже. Наші щонедільні акції: люди проходять повз і взагалі ще з таким осудом дивляться на нас, типу, що ви тут робите, чого ви тут стоїте?Анастасія Молоток, дружина Мирослава Молотка, зниклого безвісти воїна 47 ОМБр «Маґура»
«Я вважаю, що нашу родину волонтери й небайдужі підтримують набагато більше, ніж держава. Чоловік після важкого поранення два з половиною місяці був у дуже важкому стані, і ніхто не знав, чи живий він узагалі. Ніякої реабілітації ніхто не пропонував. Через п’ять місяців після повернення додому ми отримали крісло колісне, ліжко багатофункціональне, санітарний стілець і протипролежневий матрац, і все», — розповіла Тетяна Клещукова, дружина ветерана Сергія Клещукова.
Модераторка: Христина Коціра — редакторка hromadske.
До гостей конференції ексклюзивно звернулися представниці жіночого руху опору «Зла Мавка», що стало емоційним маніфестом жіночої сили й права на голос у час війни. «Зла Мавка» — жіночий український ненасильницький рух опору, що виник в окупованому Мелітополі на початку 2023 року. Рух об'єднує жінок, які чинять спротив російській окупації на тимчасово окупованих територіях України.
Під час конференції «Війна жіночого роду» hromadske разом із мережею магазинів EVA та Громадською організацією «Землячки» представили фотовиставку «Почуй військову», що дозволила гостям не тільки перестрітися поглядами з портретами військовослужбовиць, але й почути історії героїнь їхніми голосами.
Фотовиставка має благодійну ціль: вона підтримує збір «Місія — життя» від EVA та ГО «Землячки», що дозволить забезпечити 80 бойових медикинь функціональним екіпіруванням. Спорядження для медикинь — це інструмент, що впливає не лише на зручність виконання завдань, але й на їхню ефективність та безпеку. Захистивши медикиню — ми захищаємо сотні.
Конференція «Війна жіночого роду» стала ще одним кроком до визнання, підтримки та вдячності жінкам, які щодня зміцнюють Україну.
Повний відеозапис конференції доступний за посиланням.
«Моршинська» — партнер заходу.