Тримати фронт на рівних. В Україні провели перше велике дослідження про становище військових ЛГБТ+

Утім, ЛГБТ+ бійці та бійчині нарівні з усіма борються з ворогом в піхоті на рубежах та штурмах, рятують життя у кейсеваках, возять забезпечення під вогнем. І так само зазнають поранень і гинуть. З тією різницею, що їхні кохані та діти не мають прав, зокрема, ховати тіло й отримувати допомогу від держави, ухвалювати рішення за партнера чи партнерку, коли їхнє здоровʼя у критичному стані, бути опікуном недієздатного партнера — бо гей-шлюби в Україні досі незаконні. І це — найочевидніша, та далеко не єдина проблема української ЛГБТ+ спільноти.

Велику частину роботи з подолання стигми про ЛГБТ+ спільноту у війську виконує організація «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права». Організація, зокрема, лобіює два законопроєкти. У першому йдеться про цивільні партнерства (ідеться про змогу узаконення стосунків; реєстровані партнерства також розраховані на юридичне оформлення опіки літніх людей одне над одним, гетеросексуальних побратимів, посестер, друзів та подруг у воєнний час). Другий законопроєкт, що має номер 5488, повинен посилити кримінальну відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, інвалідності, раси, віросповідання та інших ознак. 

Нещодавно організація за підтримки посольства Нідерландів в Україні провела перше дослідження про стан ЛГБТ+ військових в Україні. Для нього компанія Info Sapiens з експертним залученням Інституту гендерних програм у листопаді 2024 року опитала респондентів з усіх регіонів України, крім тимчасово окупованих територій. Також дослідники в жовтні-грудні 2024 року провели глибинні інтерв’ю з ЛГБТ+ людьми з різною гендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією. Найголовнішим із дослідження ділимося з вами.

Гомофобія та трансфобія в армії шкодять не тільки людям, а й бойовій ефективності

Присутність ЛГБТ+ людей верифікована в щонайменше 59 підрозділах ЗСУ станом на липень 2023 року. Це з огляду на те, що відкритого повного державного дослідження з доступом до всіх підрозділів СОУ не проводили й ми можемо говорити про тих бійців і бійчинь, які погоджуються відкрити свою ідентичність публічно. Більшість респондентів і респонденток дослідження долучилися до лав армії добровільно ще з 2014 року або служили за контрактом до 2022 року. 

Дослідження показало, що багато ЛГБТ+ військових змушені приховувати свою ідентичність через страх перед цькуванням, приниженнями або навіть фізичним насильством. Серед форм дискримінації — гомофобні жарти, ігнорування, ізоляція, погрози, небажання служити поруч. Доходить до злочинів, що передбачають кримінальну відповідальність. Деякі підрозділи мають репутацію таких, де ЛГБТ+ людей не приймають, хоча офіційної заборони немає. Упереджене ставлення може виникати навіть до тих, хто підтримує ЛГБТ+ спільноту, навіть якщо самі до неї не належать.

Щоб уникнути такого полювання на відьом, новобранці просто замовчують свою ідентичність під час проходження співбесід і приховують свою природу. Це створює напруження та ризики для безпеки цих бійців та бійчинь під час служби в таких підрозділах, унеможливлює побудову команди, а також є ґрунтом для потенційного шантажу ворогом на всіх рівнях — від солдатського до офіцерського складу найвищих рівнів.

«Ти маєш прикидатися кимось іншим, щоб тебе просто не принижували», — говорить одна із респонденток. 

ВІЛ-позитивні військові відчувають особливий тиск, що підсилює стигму й унеможливлює доступ до допомоги. Через стереотипну асоціацію гомосексуальності з цією хворобою страждають і ті, хто не має ВІЛ. До того ж багато ЛГБТ+ військових не мають доступу до системної кваліфікованої психологічної допомоги через брак підготовлених фахівців морально-психологічного забезпечення. Стигматизація через медичний стан призводить до приховування такої інформації й також породжує ризики шантажу.

Водночас побратими й посестри, які цінують професіоналізм і не піддаються упередженням, навпаки, сприяють згуртованості та моральній стійкості підрозділів. 

Військове командування сприяє гомофобії та трансфобії 

У дослідженні йдеться, що в суттєвій частині випадків гомофобні чи трансфобні дії йшли від командування (частіше безпосереднього, але також і командування вищого рівня). Командири, які виявляють гомофобію чи трансфобію до підлеглих, на відміну від побратимів чи посестер, мають можливість застосувати свою владу щодо підлеглих у негативний спосіб. Вони можуть виявляти зневагу, тиснути в моментах, що не стосуються ефективності служби, застосовувати до підлеглих фізичне насильство чи намагатися звільнити їх зі свого підрозділу. 

«[Представники командування роду військ] почали тиснути на командування моєї бригади, щоб мене перевели на іншу посаду, в інший підрозділ, щоб мене взагалі намагалися заткнути», — говорить один із респондентів.

Гомофобія та трансфобія часто поєднуються з іншими видами дискримінації

На думку дослідницької команди, гомофобія та трансфобія як вияви певних очікувань щодо гендерних ролей чоловіків та жінок можуть бути складником множинної дискримінації разом із сексизмом, упередженнями за ознакою статі, мізогінією, ненавистю до жінок. 

«Були такі ситуації, що може підійти якийсь хлопець із мого батальйону й почати там питати, казати: “А ти справжня жінка? А може, ти не справжня?”. Були й сексуальні домагання», — каже респондентка.

російська пропаганда та підігрування їй українських консерваторів викривлюють сприйняття ЛГБТ+ військових

Пряма асоціація ЛГБТ+ спільноти з лівими ідеями, негативне відображення спільноти в деяких медіа — усе це погіршує ставлення до ЛГБТ+ людей.

російська пропаганда також сприяє посиленню гомофобії та трансфобії. Це один з інструментів росії для послаблення й розколу українського суспільства. Так, дослідження Українського жіночого фонду 2020 року свідчить, що в Україні трансляція наративів, вигідних росії, відбувалася через Українську православну церкву московського патріархату, через олігархічні, проросійські, консервативні та несвідомі медіа, інші релігійні й консервативні організації та ініціативи. 

Такі наративи зʼявилися в Україні одразу ж після появи дуже схожих у російському інформаційному просторі. Скажімо, хвиля наративів про те, що сімейні цінності дорівнюють християнським, а держава повинна оберігати сім’ю від зазіхань із боку ЛГБТ+ спільноти, поширилися у вересні-жовтні 2015 року в Україні одразу ж після того, як у росії їх озвучив відомий консервативний спікер, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга Віталій Мілонов. 

В Україні поширення таких наративів зустріло опір громадськості. Депутатка Інна Совсун публічно критикувала законопроєкт №3917, ініційований Георгієм Мазурашу та Оленою Лис, який передбачає адміністративну відповідальність за так звану «пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму». За словами Совсун,  цей законопроєкт використовує риторику та аргументацію, характерні для російської федерації, де на законодавчому рівні застосовується некоректна та принизлива термінологія щодо гомосексуальних та трансгендерних людей. Ба більше, вона зазначає, що автори законопроєкту навіть перевершили російські практики у своїй ініціативі. 

Правозахисні організації, зокрема ЛГБТ-центр «Наш світ», також розкритикували законопроєкт №3917, заявивши, що його ухвалення поставить хрест на євроінтеграції та зробить державу вигнанцем у сучасному вільному світі. Загалом критики законопроєкту вважають, що він не лише порушує конституційні норми та міжнародні правові стандарти, але і є спробою імпортувати в Україну авторитарні практики, характерні для росії.

Відомі також факти про те, що іноземні організації, опосередковано фінансовані російськими консервативними олігархами, діяли в Україні й розвивали співпрацю з консервативним середовищем. 

Водночас в українському інформаційному просторі дискредитація ЛГБТ+ спільноти виходить із блогів діячів консервативних поглядів, зокрема й військових. Очевидно, трансляція гомофобних наративів є їхньою ініціативою, проте це підсилює роботу російської пропаганди. 

Парадоксально, але трапляються й спроби асоціювати військових ЛГБТ+ з росією: нібито гомосексуальність завдає шкоди українському суспільству й тим самим грає на руку кремлеві. 

Суспільна підтримка зростає

За даними опитування Info Sapiens, станом на листопад 2024-го:

• 71,8% опитаних вважають, що ЛГБТ+ люди беруть участь в обороні країни та громадській діяльності, так само як і гетеросексуальні люди.
• 63% респондентів погоджуються, що норми, правила й статути ЗСУ повинні захищати права ЛГБТ+ військових.
• 47,6% вірять, що інклюзивна армія є сильнішою. 

Ці дані показують: суспільство більше не бачить ЛГБТ+ лише як «меншість», а визнає їхню активну участь у війні та готове підтримати рівне ставлення.

Як змінити ситуацію

Щоб уникнути розколу всередині суспільства й війська та розв’язати проблему безкарності нетерпимості й насильства, держава потребує закону про цивільні партнерства, запровадження тренінгів з інклюзії для командирів, інтеграції тематики сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у внутрішні політики ЗСУ та захисту від злочинів на ґрунті ненависті.

Хоч і повільно, але ця робота провадиться, і ми вже маємо позитивні зміни. На початку травня 2025 року законопроєкт про військового омбудсмена внесли на розгляд парламенту. Уповноважена президента з питань захисту прав військовослужбовців Ольга Решетилова зазначає: на те, аби поява військового омбудсмена стала можливою, пішло вісім-девʼять років — від повного неприйняття цієї ідеї військово-політичним керівництвом до її розгляду в парламенті.

«Людина, її права та свободи як головна цінність — це те, що нас фундаментально відрізняє від ворога, й те, що нам зрештою допоможе перемогти», — зазначає вона.

Війна показала нам, наскільки важко почуватися безпечно та зберігати людську гідність у неінклюзивному суспільстві: у містах, неготових приймати людей на протезах і в кріслах колісних, у невмінні людей комунікувати зі співвітчизниками в горі й не ставити військовим дурних питань про їхній бойовий досвід. Складність умов, у яких ми опинилися з великою війною, змушує суспільство швидше змінюватися, дорослішати, ухвалювати довгострокові рішення, і цей процес доволі болісний. 

Ці самі реалії показали нам, що неприйняття ЛГБТ+ людей робить слабшими і нас, і наше військо. Водночас рух до рівності та інклюзії підсилює нас, спонукає до взаємоповаги й порозуміння, а отже, послаблює спроби російських пропагандистів розколоти українське суспільство. Як і в усіх інших питаннях, мусимо починати змінюватися з тилу й цивільного життя — і тоді у війську Загальний термін для всіх людей, які або належать до ЛГБТ+ спільноти, або ж просто не вписуються у гетеронормативні рамкиквір-спільнота також матиме гідне та людяне ставлення.

Цього потребує не ЛГБТ+ спільнота, цього потребуємо всі ми. Бо інклюзивність у війську — не розкіш, а питання бойової ефективності.

Дослідження здійснено ГО «Українські ЛГБТ-військові за рівні права» у межах проєкту, що реалізується у партнерстві з ГО «Точка опори ЮА» та за експертної підтримки ГО «Громадський рух “Джендер Стрім”», ГО «Інститут Гендерних Програм» за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Матеріал опубліковано на правах реклами.