Чистилище для чоловіків. Один день у міському збірному пункті мобілізованих

Поліція привела

«Хлопці, підійміть руку, хто прийшов в армію самостійно», — вигукую я, стоячи посеред казарми ЗП.

Жодної руки.

Збірний пункт розрахований на те, що мобілізований самостійно прибуває сюди з відповідними документами з ТЦК і з рюкзаком, у якому має труси-мило-зубну щітку й інші предмети першої потреби. У чітко визначений у ТЦК день і час. Проводить у ЗП кілька годин або чекає ранку — і його звідси відвозять до навчального центру для вишколу і прийняття військової присяги. Ніяких проблем з відправленням не виникає — чоловіки ще в ТЦК визначаються з майбутнім місцем служби.

Багато днів на ЗП товчуться мобілізовані з іншими історіями. Яким ТЦК не довірив самостійну явку на збірний пункт і привіз їх сюди в супроводі своїх службовців. Адже цих чоловіків у ТЦК «під білі руки» доставили або поліціянти, або патрулі з міських блокпостів. Це ті, які кажуть, що їх «замели» з вулиці, порушивши всі їхні права.

Але коли розмовляєш із такими мобілізованими, розумієш, що причина їхніх проблем — у них самих.

… Віталій, 39 років, перебував на військовому обліку в нині окупованому росіянами Єнакієвому. На військовий облік за місцем фактичного проживання не став. Поліціянти зупинили, коли він саме викидав сміття. Потім відвезли в найближчий ТЦК, аби став на облік. Звідти Віталія після оформлення документів і проходження ВЛК привезли в ЗП.

Так само на військовий облік у місті фактичного проживання не став і 46-річний Олександр — таксист, якого поліція зупинила за перевищення швидкості.

… Ігор, 26 років. З 2021 по 2024 рік служив строкову службу, брав участь у бойових діях. У червні 2025-го мав з'явитися в ТЦК для уточнення облікових даних. Він не пішов, ТЦК оголосив його в розшук — хлопця затримали на блокпості, коли їхав на роботу.

З блокпоста в ТЦК привезли ще одного Ігоря, 42-річного одесита, який теж у належний час не з'явився в районний територіальний центр комплектації й був оголошений в розшук.

29-річний Олександр узагалі понад 6 років уникав ТЦК, і тепер дуже ображається на поліціянтів, які «обманом» повезли його у військкомат, аби там розібратися з документами.

Необізнаність і демагогія

Тобто кожен із цих чоловіків під час воєнного стану порушив свій обов'язок військовозобовʼязаного. Факт цього порушення в розмові зі мною визнав тільки один із них — Ігор, колишній строковик.

«Не думав, що мене затримають на блокпості, через який я так часто проїжджав без проблем. Не йшов у ТЦК, протупив, бо вже був два роки на війні, не хочу більше», — каже хлопець.

Одесит Ігор чомусь вважав, що його волонтерство на користь військових підрозділів дозволяє йому не виконувати приписів ТЦК.

Олександр розповів, що в ЗП відразу ж звʼязався з ейчаркою зі своєї роботи, яка, мовляв, давно повинна була оформити йому бронь, що покликав до себе адвоката, який уже стоїть під ворітьми. Він хоче якісної медичної комісії, бо хоч ніколи в цивільному житті не проходив обстежень, упевнений, що недостатньо здоровий для армії.

А таксист Сашко сам собі вирішив, що його хвороба є індульгенцією від призову, і навіть не знає, що згідно з Наказ 402 Міністерства оборони України стосується військово-лікарської експертизи (ВЛК) та визначає категорії придатності до військової служби. Зміни до цього наказу, що набули чинності 4 травня 2024 року, скасували статус «обмежено придатний», залишивши лише «придатний» та «непридатний».наказом 402 Міноборони, ця хвороба не є підставою для уникнення мобілізації.

Апофеозом демагогії стали для мене коментарі мобілізованого Віталія. Він попервах назвав себе вірянином, який не хоче вбивати інших людей, навіть якщо вони вороги й прийшли вбити його. Потім образився, мовляв, його мали спочатку офіційно оголосити в розшук, а вже потім затримувати. І закінчив свою тираду тим, що в країні, де Конституція стоїть на паузі (?!), він не має жодних обовʼязків, і поняття Вітчизни не є юридичним терміном.

Затримані поліцією чоловіки, яких на ЗП привозять із ТЦК, іноді справді мають проблеми зі здоров'ям — бо ніколи ним не цікавилися й не можуть надати ніяких довідок про свій фізичний стан. Вони часто не мають потрібних для ЗСУ професійних навичок. І взагалі не мають бажання йти у військо. Саме з такими мають справу армійські рекрутери на ЗП. Їх можуть із першого разу не прийняти в навчальні центри.

І тоді, за словами начальника адміністрації ЗП Владислава, ці військовозобовʼязані повертаються на збірний пункт і чекають нового відправлення в інший навчальний центр. Звідси — історії про те, «як мого чоловіка маринують тижнями на тому пункті».  

З речами — на вихід

Рекрутерів у казармі ми побачили відразу: один стояв посеред кола чоловіків і про щось їх інформував, інший назвав прізвище конкретного мобілізованого і, сівши з ним у куточку, щось розпитував.

Говорити з нами рекрутери відмовилися. Але дещо про їхню роботу ми дізналися від начальника ЗП.

За словами Владислава, рекрутери, приїхавши з певної військової частини, розповідають мобілізованим про особливості служби. З тими, хто хоче дізнатися про цю службу більш детально — окрема розмова. Зголосився мобілізований, приміром, служити в морській піхоті, рекрутер передає цю інформацію в ТЦК, там формують пакет документів на його відправлення в навчальний центр для морпіхів. Потім з того центру за мобілізованим приїздить спеціальний транспорт і в супроводі представника ТЦК він їде туди.

«До цього процесу ЗП ніяк не стосується. Наше завдання — забезпечити належні умови для мобілізованого, поки він чекає на відправлення. Звідки й коли до нас приїдуть рекрутери, вирішують у відповідних штабах згідно з мобілізаційними планами. Скільки людей заберуть у конкретні навчальні центри — залежить від потреб військової частини. Рекрутери мають свої критерії відбору. Якщо мобілізований не пристає на жодну пропозицію рекрутерів, його відвозять у навчальний центр за визначенням ТЦК», — розповідає пан Владислав.

Щодня о 8 годині ранку всі мобілізовані з речами шикуються на плацу ЗП. Там оголошуються прізвища людей, які відправляються в навчальні центри сьогодні. Хто не поїхав у навчальний центр, повертається в казарму до наступного ранкового шикування. От як мої співрозмовники.

Митися — за бажанням

У казармі — кондиціонери, розетки для підзарядки гаджетів, чіткі ряди ліжок з металевими пружинними сітками у два поверхи. Поролоновий матрац, вовняна ковдра, подушка. Відсутність ліжкової білизни мобілізовані сприймають по-різному. Для Олександра це неприємність. Ігор-одесит вважає, що на ЗП треба звикати до аскези військового життя, Ігор-строковик розповідає, що на війні він і на голій землі спав.

Чоловіки можуть попросити в рідних білизну з дому, але жодного простирадла чи підковдри ми в казармі не помітили. Як сказав мені один мобілізований: «Та нащо вони, я ж сплю, не роздягаючись. Принеси те простирадло — так потім тягай його за собою в учебці».

Віталій, службовець ЗП, пояснив, що білизна в казармах відсутня, адже теоретично мобілізований має провести тут одну ніч. А ковдри, матраци й подушки щотижня підлягають термообробці.

Зате свої речі хлопці можуть прати досхочу. Хтось робить це під краном у душовій, хтось віддає жінкам-прибиральницям, і ті закладають футболки й штани у пральні машинки, яких чимало на збірному пункті. Хтось, судячи із запахів, не переймається ні пранням, ні відвідуванням душових.

Миються за власним бажанням, їх ніхто до цього не примушує — у душових, що в казармах (там, до речі, як і в туалетах, — стерильна чистота, вода гріється у бойлерах), або в мобільній лазні — спеціальна машина стоїть у дворі ЗП, поруч вишикувалися біотуалети.

Того дня в мобільній лазні чергував військовослужбовець Віктор. Пустив нас до себе, розказав, що в машину заливається 2 куби води, бойлер розрахований на 450 літрів, працює він на дровах і солярці, одночасно може митися три людини.

Віктор показує свою армійську «косметичку»: у торбинці мило, мочалка, одеколон, усе необхідне для гоління. Мобілізовані теж мусять мати ці речі з собою — їх у ТЦК попереджають. Не взяв з дому — на ЗП не видадуть, нормами забезпечення не передбачено, будеш «стріляти» в більш кмітливих, якщо захочеш помитися.

Зазвичай в армії санітарний день раз на тиждень, а тут хлопці можуть митися хоч щодня — організовується це через старшого на поверсі, який чергує в казармі.

«Як для армії, так тут нормальні умови, я чекав гіршого», — робить висновок про побут на ЗП Олександр.  

В укриття і їдальню — обов'язково. Медчастина — як припече

Укриття нам показали відразу, щойно ми зайшли на територію. Незліченна кількість сходів униз, броньовані двері, перекриття такі, що можуть витримати навіть ядерний удар. Вентиляція зі спеціальними фільтрами, які врятують і від хімічної небезпеки. Туалети, кондиціонери, запаси питної води. Поки що в приміщенні, яке може вмістити 100 людей, тільки ліжка, але скоро тут з'являться ще й лавки.

«Тільки тривога — особовий склад ЗП і мобілізовані спускаються в укриття в обов'язковому порядку. Такого нема, що не хочу. Мусиш. ЗП відповідає за кожного мобілізованого — вони неушкоджені мусять прибути в навчальні центри», — говорить працівник ЗП Віталій.

Безпека мобілізованих — це ще й медична допомога. Точніше — домедична допомога, за яку відповідає медпункт. За словами чергового фельдшера Аркадія, найчастіше мобілізовані скаржаться на гіпертонію і головний біль — дається взнаки стрес через потрапляння на ЗП.

Аркадій розповідає, що має ліки, аби зняти головний біль, нормалізувати тиск, приборкати ГРВІ, навіть серцеві напади. Якщо такі «домашні» методи не допомагають, на ЗП викликають швидку допомогу з міста. І її медики знімають гострий стан на місці або везуть мобілізованого в лікарню.

Фельдшер кладе переді мною листи госпіталізації за травень і червень 2025 року: гостра непрохідність сечі (пішов у чоловіка камінець з нирки), кілька нападів епілепсії.

«Ці напади трапляються, коли людина після мобілізації різко перестала вживати алкоголь, йдеться про так званий Комплекс психологічних та фізіологічних симптомів, що виникають у людини через раптову відмову від речовини, до якої вона має залежність (наприклад, алкоголь, наркотики, ліки).синдром післядії», — пояснює Аркадій. 

Ще в лікарню відправляють тих, у кого виявиться гепатит — якщо мобілізований звернеться в медпункт із характерними скаргами, фельдшер має все необхідне, аби провести відповідний тест. За словами Аркадія, тести на ВІЛ, венеричні хвороби, інші інфекції медпункт не проводить.

Потрапив мобілізований у лікарню — йому видається нова повістка, за якою він повинен після одужання з'явитися в ТЦК. «Але ж ви самі розумієте, що в ТЦК він не йде. І ви розумієте, якщо людина не приходить по бойовій повістці, вона буде відповідати згідно з чинним законодавством», — говорить начальник адміністрації ЗП Владислав.

Фельдшер гортає журнал, де зафіксовано, хто з мобілізованих, коли й чому звертався в медпункт. А я видивляюся відоме з соціальних мереж прізвище — коли родичі написали, що такий-то помер саме в цьому ЗП. Не знаходжу. Називаю прізвище Аркадію і Владиславу.

«Такий мобілізований у медпункт не звертався. Факту смерті за назване вами число не зафіксовано. І слідчо-оперативна група не викликалася», — говорять вони мені.

Сніданок, обід, вечеря — за графіком

Поки ходили по ЗП, почався обід. Ми напросилися б на нього, навіть якби нас не запросили.

Сьогодні на сніданок — ковбаса, масло, сир, омлет з шинкою, смажені кабачки. На вечерю буде оселедець з цибулею, мʼясна консерва, картопля. А обід ми зараз самі скуштуємо.

Мобілізовані заходять у їдальню організовано — у пластикові миски військовослужбовці ЗП насипають їм перше (м'ясна солянка) і друге (картопля-пюре зі смаженою рибою і салат з капусти й зелені). У пластикові стаканчики наливають чай. Печиво, хліб, кетчупи-майонези чоловіки беруть самостійно. Їдять пластиковими виделками й ложками, які після обіду мають викинути в спеціальні контейнери (Владислав пояснює, що пластиковий посуд безпечний і зручний у таких установах, як ЗП). Додаткову порцію просити можна. Хочеш взяти їжу в казарму — бери, тільки ж не сміти.

«Моя дружина готує дуже добре, я звик гарно харчуватися, але тут я не голодний. Їжа різноманітна, смачна. Родичі теж можуть передати їжу, але хлопці її не зʼїдають, бо їдальні вистачає», — говорить Ігор-одесит.

Передач справді не з'їдають — пакети з провізією стоять біля ліжка в багатьох, хтось знічев'я гризе горішки чи сухарики. Запаху ковбаси й сиру в казармі нема, помідорами ніхто не чвиркає.

Після обіду чоловіки вкладаються на ліжка, накриваються ковдрами — хтось миттєво засинає, хтось запихає навушники у вуха — і вмикає фільм на телефоні чи планшеті, багато хто комусь телефонує.

До вечері в них вільний час. Так само як між вранішнім шикуванням і до обіду. Їхня справа — їсти, спати й чекати на відряджання в навчальні центри. Іноді хтось із них розважається зарядкою. Книжок у ЗП нема.

«Є статут ЗСУ, але його ніхто не читає», — сміється Владислав.

Фактично впродовж дня мобілізовані мають дві серйозні події — вранішнє шикування і післяобідню «батьківську годину», тобто час, коли їх можуть відвідати родичі. Триває вона з 16 до 19 години — для зустрічі у дворі ЗП колом стоять лавки. Чоловіки, яких забрали з вулиці, не мають з собою отих от предметів першої потреби — це все повинні привезти їм родичі чи знайомі. 

Б'ють вікна і тікають

Коли молоді чоловіки, яким тільки й роботи, що їсти й спати, збираються докупи на тривалий час, з нудьги, неробства й невизначеності може трапитися всяке. Приміром — сварки, бійки, агресивні прояви непокори.

«Люди тут трохи налякані й дезорієнтовані в перший день, потім стають спокійнішими. Я, наприклад, дійшов висновку, що треба послужити в армії — значить певний час провести тут. Тому я спокійно сприймаю всю цю ситуацію, хоч я і не в захваті від неї. Я до мобілізації займався бізнесом, у мене нерозв'язаними залишилися чимало питань, тому я тут увесь вільний час працюю з ноутбуком — якщо треба, то й до пізнього вечора. Й інші чоловіки теж зайняті якимись своїми справами — я не дуже пильную, якими. Усе спокійно», — розповідає Ігор-одесит.

«Лежи собі, ніхто тебе не чіпає», — додає його 26-річний тезка.

За словами начальника адміністрації ЗП Владислава, спокій у казармі не виникає сам собою.

Зокрема, коли мобілізовані прибувають на ЗП, їхні речі ретельно переглядають. Так само — і клунки, які привозять родичі. Ніяких предметів, якими можна колоти-різати, ніякого алкоголю чи наркотичних речовин. Кожному мобілізованому розʼяснюють, яких правил поведінки він має дотримуватися на ЗП.

«Людина, яка потрапляє сюди, прирівнюється до військовослужбовця, хоч іще не приймала присягу. А ЗП — військова частина. Тобто мобілізований повинен виконувати вказівки старшого начальника. Для нього це черговий по поверху.

У нас збірний пункт, а не вʼязниця. Так, є певний розпорядок — підйом, приміром, о 6 ранку, визначений час приймання їжі й шикування. Але відбою як такого немає, ніяких робіт мобілізованим виконувати не треба. Відпочивай і чекай на відряджання. Телефони й інші гаджети ми в них не вилучаємо, щодня бачитися з родичами вони можуть, спілкуватися між собою — скільки завгодно. Тобто тут на них ніхто не тисне і ні до чого не примушує», — говорить Владислав.

Він каже, що бійок між мобілізованими на ЗП не буває. Ситуацій, що обкурився чи напився, теж. Люди, мовляв, дорослі, розуміють, що всі йдуть служити.

А щодо порушення правил перебування на ЗП, то, за словами Владислава, порядок на збірному пункті гарантують його військовослужбовці, службовці муніципальної охорони й поліціянти.

«Маємо конфлікт, прояв агресії — черговий по поверху доповідає черговому по збірному пункту. Той прибуває на місце події й розбирається в ситуації. За потреби взаємодіє з муніципальною охороною і поліцією, чиї службовці постійно перебувають на території збірного пункту. Щодо забезпечення громадського порядку, існує затверджений командуванням алгоритм дій — ми його і дотримуємося. Можемо і слідчо-оперативну групу викликати, якщо виникає така потреба. Поліція забирає винуватців конфлікту і сама з ними розбирається. Наші повноваження закінчуються за межами збірного пункту», — пояснює Владислав.

Адміністрацію ЗП він очолив у березні 2025 року. Розповідає, що з того часу доводилося кілька разів викликати нацполіцію, щоб нагадати мобілізованим правила поведінки. І двічі мобілізовані розбивали вікна в автобусах, коли їх уже везли в навчальні центри — такі дії кваліфікувалися як адміністративне правопорушення, і винуватцями теж займалася поліція.

Були також випадки, коли мобілізовані тікали зі збірного пункту. Про них доповідають старшим начальникам, ВСП і поліції. Такі втікачі оголошуються в розшук. Знайдуть — знову доправлять у районний ТЦК, а звідти — на відповідний збірний пункт.

«Але йдеться про поодинокі випадки, ну хай про одну людину на місяць. Адже система охорони об'єкта працює так, щоб не допустити таких випадків. Є певні служби, які саме цим переймаються. Якщо мобілізований тікає зі збірного пункту, його вчинок інкримінується як СЗЧ з відповідними наслідками для нього, хоч він іще і не приймав присягу», — пояснює Владислав.

До речі, неготовність деяких мобілізованих до служби в армії пан Владислав сприймає спокійно. «Немає поганих бійців, є командир, який не може навчити. Під час АТО/ООС я був командиром підрозділу, і в мене були різні люди, і я всіх навчав і стріляти, і бігати. Треба вміти працювати з людьми — і все буде добре», — говорить він.