«Ми не робимо з дітей солдатів, ми готуємо їх до реального життя». Як львівських учнів вчать стріляти та надавати медичну допомогу
Львів став першим містом в Україні, де створили центри національно-патріотичного виховання для учнів 10-11 класів. Тут школярі вивчають «Захист України», вчаться стріляти й рятувати життя. Курс схожий на той, який проходять рекрути під час базової загальновійськової підготовки (БЗВП). Викладають ветерани та молодь, яка за повномасштабну війну опанувала нові навички з нуля. Серед них — інструкторка з такмеду Надія Ткачик, яка також проводить тренінги для цивільних та військових у «Хартія-Хабах» та інших осередках.
Війна та Надія
«24 лютого 2022-го я прокинулася біля восьмої ранку, у кімнату зайшла мама: “Вставай, почалася війна”, — згадує Надія Ткачик, якій тоді лишався тиждень до 19-річчя. — Для мене це було щось на межі фантастики. Напевно, найбільше налякало, що були вибухи у Франківську, це ж дуже близько до Львова. У той момент я зрозуміла, що вже не буде так, як під час АТО у 2014-му, що війна лише на сході України — тут усе серйозніше».
Тоді Надія навчалася на архітекторку на другому курсі Львівської політехніки, була заступницею старости групи. З першого дня російської навали почала волонтерити.
«Я входила у студентське братство Львівщини від Львівської політехніки, тож ми організували людей звідти та почали в себе у братстві робити коктейлі Молотова — зі сліпою вірою, що в разі чого зможемо захистити Львів», — розповідає дівчина.
27 лютого студентство організувало у Львові штаб гуманітарної допомоги. Надія з товаришами діставала гуманітарку з-за кордону, домовлялася про логістику. І паралельно продовжувала навчатися в університеті.
«Львів ще був “закритий”, нічого не працювало, — каже Надія. — Ми домовлялися з ресторанами, щоб готували безкоштовно. І так до літа активно займалися гуманітарною допомогою, допомагали ВПО з уже, на жаль, окупованих територій — їжею, вологими серветками, медициною. Так само для військових робили, що могли. Багато пар відбувалося дистанційно, я заходила в Zoom з підвалу. У мене був захист з історії архітектури. Паралельно видавала паї військовим. Тому був досить веселий час — встигнути все».
На другий день після деокупації Херсона Надія з волонтерами повезли до міста їжу, підгузки, дитячі речі. Зупинилися в літньої пари, яка пережила окупацію.
«Господиня була дуже гостинна, накрила стіл, і окремою стравою був найбільший її скарб — кришталева миска з цукром, у який вона вткнула декілька чайних ложок, — згадує Надія. — В окупації були проблеми з продуктами, з солодощами, і вона берегла мішок цукру, як скарб. І після деокупації нарешті змогла спокійно його дістати й була готова ділитися з нами».
Навесні 2024 року Надія познайомилася з екіпажем «Госпітальєрів», захистила диплом з архітектури й улітку пішла на курси такмеду.
«Я дізналася, що не обов'язково мати медичну освіту й що домедичку можеш вивчити сам, проходячи навчання і вдосконалюючись, — пояснює Надія. — Я почала вивчати тактичну медицину: ходила на курси до “Госпітальєрів”, до знайомих у громадську організацію “Магура”. Дивилася на YouTube відео від комітету ТССС (Tactical Combat Casualty Care, програма медичної підготовки для військових — ред.). Спілкувалася з канадськими й американськими військовими, з якими познайомилася під час війни, вони розповідали про свій досвід».
Наприкінці 2024 року ІТ-стартап, у якому працювала Надія, закрили. Тож із початком 2025-го вона ще більше занурилася в такмед і поїхала в навчальний центр НГУ. Там її навчали на практиці старші медики. І невдовзі вона сама почала викладати такмед для рекрутів.
«Пов’язати себе з армією, але розумно»
З квітня цього року Надія стала викладати тактичну медицину для учнів 10-11 класів у центрі національно-патріотичного виховання «Воля», що ставить за мету «виховати покоління, яке не просто знає про свою країну, а готове її захищати та любити».
Перший подібний центр відкрили у Львові ще у травні 2023-го. Зараз таких локацій у місті вже 15, в інших містах поки немає жодної. Ще взимку 2024-го міністр освіти Оксен Лісовий обіцяв масштабувати проєкт на всю країну, проте масово цього не сталося.
«У нас набагато легше щось таке організувати, ніж у великому місті, як-от Київ чи Харків, — вважає Надія. — Навіть до повномасштабки в нас була молодіжна рада, куди міг прийти будь-хто — не треба мати зв’язків, щоб запропонувати якусь ідею. Тобто рухати щось просто. І в нас дуже багато мотивованих людей, які хочуть це робити».
В одному центрі займаються учні п’яти-десяти навколишніх шкіл. Курс триває протягом двох навчальних років у 10 та 11 класах. Раз на місяць учні приходять до ЦНПВ на вісім уроків.
«Колись у школах був предмет “Захист Вітчизни”. Хлопці там стріляли, дівчата бинтували голови та вчили медицину. Тепер це називається “Захист України”, — пояснює інструкторка. — Це не факультатив, а обов'язковий предмет, як математика, фізика чи хімія. Дітям за це виставляють оцінки, які потім ідуть в атестат.
Ми не маємо на меті зробити з дітей солдатів, ми хочемо підготувати їх до реального життя, у якому може статися будь-що. Усе, чого ми навчаємо їх, вивчити онлайн неможливо: якщо нема практики, воно нічого не вартує. У нас немає поділу на дівчат і хлопців. У нас дівчата стріляють, хлопці прекрасно надають допомогу. Тому в нас усі діти вміють усе».
Викладають у ЦНПВ ветерани з бойовим досвідом, які досягли віку, що дозволяє звільнитися з лав Сил оборони, зазнали поранення або списалися з інших причин, а також цивільні, які, як Надія, дотичні до війни.
«Хартія» також долучилася до навчання інструкторів. Бійці бригади та корпусу, а також фахівці просвітницьких «Хартія-Хабів» спільно з департаментом освіти та культури Львівської міськради провели чотириденний курс для сотні викладачів ЦНПВ. А ті вже використовують новий досвід на практиці та поступово впроваджують його в програму «Захисту України».
Загалом інструктори навчають дітей за чотирма напрямами.
«Перший — це тактична підготовка: діти навчаються орієнтування, розбираються в картах, вивчають тактику боїв, щоб розуміти, як працює ворог, — розповідає Надія.
— Другий — вогнева підготовка. У кожному нашому центрі є тири, різна зброя, з якої діти вчаться стріляти.
Третій — тактична медицина. За рік вони мають опанувати рівень ASM — All Service Members — це курс тактичної медицини за алгоритмом MARCH. Це базовий рівень кожного військовослужбовця, його викладають на БЗВП три дні. Ми дітям цей курс викладаємо протягом року — 18 годин. Тож навчаємо їх того, що й військових: як надавати допомогу, що робити, якщо пробиті легені, як евакуювати, накласти шину, тампонаду.
Четвертий — громадянська свідомість. Ми прагнемо розвинути в дітей критичне мислення, пояснити, чому росія — наш ворог: не просто, мовляв, “от вони погані”, а аргументовано пояснити ідеологію, як Україна дійшла до незалежності й узагалі існувала всі ці роки».
Щороку учні також проходять вишкіл, схожий на військовий. Три дні вони живуть у таборі та постійно тренуються: бігають, стріляють із лазертагу, надають допомогу, евакуюють поранених, навчаються командної роботи та лідерства.
«Тобто це як гра, але досить серйозна. І вони в захваті», — усміхається Надія.
Інструктори розуміють, що подальша доля школярів складеться по-різному й до війська зрештою долучаться не всі. Деяких хлопців, зауважує інструкторка, батьки наприкінці школи вивозять за кордон, часом не зважаючи на їхнє особисте (не)бажання. Частина учнів планує майбутню кар’єру в цивільному житті. Але є й ті, які вже збираються пов’язати себе з обороною України.
«У нас є діти, у яких батьки воюють, — вони більше захоплені цією темою. Є ті, хто планує вступати у військові виші, — стверджує Надія. — Є й ті, які кажуть: “Піду в ІТ” або “Буду вивчати мови”, — але водночас планують лишатися в Україні. Більшість все одно мотивовані й зацікавлені в загальному розвитку».
Самі діти позитивно відгукуються про курс із «Захисту України». Учениці 11 класу Марті за рік занять найбільше запамʼяталися уроки такмеду та вогневої підготовки, а також вишкіл у таборі.
«Особливо запам’яталася нічна тривога, — згадує Марта. — Ми відчували великий прилив адреналіну, коли нас розбудили й нам довелося вночі з ліхтариками бігати та шукати поранених. Ми накладали турнікети й мали евакуювати їх до медеваку. Ніхто не загубився».
Марта поки остаточно не визначилася, ким хоче стати, але попередньо схиляється до психології. Водночас її однокласник Юрій уже має конкретні плани на своє майбутнє. Протягом курсу із «Захисту України» він, зокрема, добре опанував такмед, навчився орієнтуватися за картами, також здобув командні навички на вишколі військового лідерства від «Хартії».
«До війни я не знав, ким хочу бути, — розповідає Юрій. — У дитинстві бавився солдатиками й з пацанами стріляв з усіляких пушок — іграшкових, звісно. Виріс, подумав, що добре знаю математику, пішов на курси з програмування. Потім почалася повномасштабна війна — я збагнув, що можу бути корисним для армії та втілювати мрії з дитинства. На курси ходжу вже шість років, тож подумав: треба пов’язати себе з армією, але розумно, використавши свої знання. Я хочу в СБУ на кібербезпеку, якщо не вийде — піду до війська».
«Турнікет — це як дихати»
Паралельно з навчанням школярів Надія викладає такмед для цивільних та військових. У 2024-му вона приєдналася до громадської організації «Магура» (не має стосунку до 47 бригади ЗСУ з такою самою назвою — ред.).
Двома роками раніше цю ГО заснувала Марина Мєдвєдєва, яка до повномасштабної війни не була дотична до медицини, але після 24 лютого 2022-го стала викладати такмед, їздячи полігонами по всій країні й збираючи навколо себе однодумців: як цивільних, так і військових.
У межах «Магури» Надія, зокрема, викладає для військовослужбовців курс ASM. Їздить по навчальних центрах, також проводила заняття для операторів БпЛА у прифронтовій Сумській області.
«В ідеальному світі солдату, який не є бойовим медиком, цей курс потрібно проходити раз на пів року або хоча б на рік, — запевняє Надія. — Будь-які навички без практики забуваються, особливо надання домедичної допомоги. Тому варіант, що “я прочитав літературу”, “я подивився відос на YouTube”, не працює. Потрібна саме практика».
Крім того, інструкторка викладає курси для цивільних. Наприклад, перед початком цього навчального року вони з «Магурою» отримали запит від приватної школи у Львові на те, щоб провести такий для вчителів. Основні курси для цивільних: BLS — це Basic Life Support (базова підтримка життєдіяльності) та STB — Stop the Bleed (зупинка кровотечі).
«BLS — це базова підтримка життєдіяльності: серцево-легенева реанімація, що робити в разі удушення, інфарктів, інсультів, — пояснює інструкторка. — STB — це “М”, перша літера з алгоритму MARCH: накладання турнікета, тампонування, бандажування. Багатьом смертям можна було б запобігти, просто маючи під рукою турнікет та вміючи ним користуватися — це як дихати, умовно кажучи. Тож в нинішніх умовах, коли тебе поранити можуть на вулиці в будь-який момент, цей курс потрібен усім».
Інструктори «Магури» також співпрацюють з корпусом «Хартія» та викладають у «Хартія-Хабах».
«У франківський хаб їздимо вже декілька місяців, я там також викладаю: один день — BLS, інший — STB, — розповідає Надія. — Туди приходять цивільні, подеколи — ветерани, які хочуть підкріпити свої знання. Зараз дуже багато обстрілів, тож люди хочуть мати навички, щоб вміти надати першу допомогу. Наприкінці вересня також викладатимемо в дніпровському хабі. І домовлялася ще, щоб проводити такі заняття у львівському».
Інструктори навчають усіх, хто приходить на заняття, незалежно від віку. Опанувати навички, наголошує інструкторка, може будь-хто.
«Приходять і 50+. І молодь — 18 і навіть до 18, — каже вона. — Часто батьки приводять дітей — 7-9 років. Навчити дитину, що робити в разі масивної кровотечі або удушення, дуже легко. Якби такі знання давали дітям ще з початкової школи — було б супер».
Один з екіпажів, спільно з яким інструктори «Магури» викладають такмед, має назву Hamster Evacuation Crew. Екіпаж має одного приватного спонсора, який час від часу допомагає.
«Загалом курси для військових безкоштовні. З цивільних, які приходять, ми беремо плату, щоб мати змогу їздити до військових, — підкреслює Надія. — Щонайбільше можемо попросити, щоб військові знайшли нам житло на полігоні — виділили якийсь намет — і харчування».
Чимало інструкторів, які працювали в «Магурі» як цивільні, зрештою самі долучилися до війська.
«Одне врятоване життя вартує багато чого»
У свої 22 роки Надія могла б вести життя, більш притаманне її одноліткам. Проте в червні отримала кваліфікацію рівня CLS (Combat Life Saver, боєць-рятувальник), вище — лише рівень CMC — Combat Medic, тобто бойовий медик.
«Я не можу лишатися осторонь. Це Україна, моя країна, вона й так здобула незалежність важкою працею. Я хочу, щоб Україна лишилася. І розумію, що мій голос тут важливий, — каже Надія, — Я можу навчати медицини — це означає, що хтось гіпотетично врятує життя собі або комусь. А навіть одне врятоване життя вартує багато чого. Мене ця думка окриляє.
Так само і щодо дітей. 15-16 років — це вже більш-менш сформована молодь. І якщо їх направити в правильне русло, вони зможуть звернути гори й багато чого зробити для нашої держави».
За велику війну коло спілкування Надії зазнало фільтрації. Ніби у війську, у ньому відбулася ротація — на зміну колишнім друзям, які ігнорували війну та не виправдали сподівань, прийшли нові, якими вона пишається:
«У мене були друзі, з якими ми познайомилися на першому курсі, але коли почалася повномасштабка, виявилося, що вони сумнівні. Поки ти домовляєшся за екіп, бронежилет знайомому військовому на деокупованій Херсонщині, той самий колишній друг розповідає, що виїхав. І це дуже болить.
Водночас почали притягуватися люди, яких я дуже ціную, яким я вдячна, що життя з ними звело. Це надзвичайні люди, які віддали дуже багато за Україну. І продовжують віддавати. Коханий служить. Друзі ухвалюють рішення мобілізуватися, за що я їх дуже поважаю. І от в цій бульбашці я зараз досить щаслива».