Кожна п'ята дитина вважає українську недоречною. Інтервʼю з представником Офісу мовного омбудсмена

Опитування проводили з допомогою Державної служби якості освіти й Центру освітньої аналітики при Міносвіти. Для дослідження відібрали 124 навчальні заклади в усіх регіонах України. На запитання онлайн-анкети відповідали учні, старші 14 років, їхні батьки та вчителі. Опитування було анонімне і добровільне.

Про те, наскільки мовна ситуація в Києві гірша, ніж у цілому по Україні, і що змінилося з 2023 року, коли Офіс мовного омбудсмена почав здійснювати відповідний моніторинг — говоримо з Сергієм Сиротенком.

Порушень багато — скарг мало

Пане Сергію, з  2022 року було Моніторилися освітні заклади в 2022-23, 2023-24, 2024-25 навчальних рокахтри етапи моніторингу мовної ситуації в освітніх закладах України. Як змінюються відповідні показники?

У 2023 році ми спостерігали позитивну динаміку у використанні української мови за всіма показниками. І в школі, і поза школою, і в інтернеті. Це очевидно було пов'язано з тим, як російська агресія вплинула на українців: усе російське не толерувалося, зокрема й мова. Опитування 2024 року показало зниження показників у порівнянні з 2023 роком. І ми вже тоді заявили про затримку процесів самоукраїнізації. І про те, щоб держава, зокрема, система освіти, вжили відповідних заходів для виправлення ситуації.

Останнє дослідження, 2025 року, про яке ми й говоримо, виявило іншу тенденцію: загалом по Україні показники застосування української мови дещо покращуються, особливо в освітньому процесі. Тобто вчителі на уроках стараються більше дотримуватися вимог мовного законодавства. Показники 2025 року ще не досягнули рівня 2023-го, але стали кращими за показники 2024-го.

Але зʼясувалося, що батьки стали частіше застосовувати російську на роботі та вдома. Діти так само — поза школою, у неформальному спілкуванні. Ну і викликає занепокоєння ситуація в Києві: на фоні хоч і незначних, але покращень загалом по Україні, показники в столиці погіршилися. Українізація в Києві виявилася ситуативною і нетривалою, люди повернулися до російськомовної звички — Київ завжди був зросійщеним містом. 

У Києві наразі спостерігається толерування російської мови. Вона перестала бути недоречною, як у 2022-2023 роках. Хоча рівень толерування російської нижчий, ніж до повномасштабної війни.

Люди багато скаржаться щодо русифікації освітнього процесу в школах?

Ну дивіться, щороку на адресу Уповноваженого надходить понад 3 тисячі скарг. З них лише 5% стосуються освітніх закладів. І в цьому масиві десь тільки чверть — про мовну ситуацію. Тобто це відносно небагато.

Як узгодити два факти: з одного боку наявність російської мови в школах — і це фіксує ваше дослідження, але одночасно — відсутність скарг на таку ситуацію?

Тут є два серйозні нюанси. По-перше, це особливості стосунків між вчителями, батьками й учнями. Діти не готові фіксувати порушення і повідомляти батьків, батьки не зацікавлені в загостренні стосунків із вчителями, від яких залежать їхні діти, і обирають лояльність. Учителі, якщо Зокрема, закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»мовне законодавство порушує директор, теж не наважуються на нього скаржитися. А по-друге, учні й батьки можуть і не знати про відповідне законодавство, про те, що російськомовні уроки є його порушенням, що можна на цей факт поскаржитися, приміром, у наш офіс. Тобто треба враховувати рівень обізнаності наших громадян у своїх правах, а він не дуже високий.

А якщо такі скарги приходять, як Офіс на них реагує?

Ну якщо коротко, то ми зʼясовуємо, наскільки реальними є звинувачення. Якщо справді йдеться про факт порушення мовного законодавства, а це десь у половині випадків, проводиться виїзна чи дистанційна перевірка — залежно від ситуації й наших можливостей. У Секретаріаті офісу 35 працівників, безпосереднім проведенням перевірок займаються лише пʼятеро з них. Тобто лише 5 можуть проводити заходи державного контролю. На всю країну, на всі факти порушення мовного законодавства в усіх сферах нашого життя.

Якщо порушення встановлено і доведено, складається відповідний протокол, він передається Уповноваженому. І той приймає рішення про санкції — йдеться про штраф у розмірі від 3 400 до 11 900 грн. І порушник або платить, або оскаржує рішення Уповноваженого в адміністративному суді.

Але щоб ви знали, не так і просто провести перевірку безпосередньо в закладі освіти. Наприклад, була ситуація в Києві, коли Офіс отримав скаргу на директора школи. Ми мусили офіційно звернутися до департаменту освіти по дозвіл. Департамент зажадав утворення комісії, до якої мали увійти і його представники. І в заклад могли потрапити тільки члени комісії й тільки у строго визначений час. У департаменті  освіти нам свої вимоги пояснили безпековою ситуацією в країні.

І скільки може бути на рік рішень Уповноваженого про накладання штрафу?

Ну десь десятки.

А за що конкретно накладаються на вчителів штрафи?

Насамперед це застосування недержавної, тобто російської, мови під час проведення уроку. Або рекомендація російськомовних навчальних матеріалів для учнів. Коли вчитель говорить російською, виконуючи свої службові обов'язки поза уроком — приміром, спілкується недержавною мовою з дітьми чи батьками під час екскурсії. Бо йдеться про службові обовʼязки посадової особи державного або комунального закладу освіти, яка, порушуючи мовне законодавство, створює для дітей російськомовне середовище. І йдеться не лише про вчителів школи, а й про її технічний персонал.

Чому російська?

Офіс мовного омбудсмена знає про хоч один факт звільнення вчителів через порушення ними мовного законодавства? 

Звільнення вчителя залежить від позиції директора школи. Якщо директор вважатиме питання функціонування української мови у своєму закладі принциповим, він застосує інструменти дисциплінарного впливу до вчителів — аж до їхнього звільнення. Ба більше, директори зобовʼязані це робити. Тому що порушення мовного режиму в школі може бути підставою для звільнення самого керівника закладу. Але так, ці інструменти або не застосовуються, або застосовуються не так, як нам би хотілося. І причини різні — десь кадровий дефіцит вчителів, десь толерантність до російської мови. Я не впевнений, що статистика звільнення вчителів через порушення ними мовного законодавства існує навіть у Міносвіти. Причини можуть бути зазначені інші — з власного бажання, приміром.

У вашому дослідженні є цікавий момент: 92% вчителів, 82% батьків, 78% учнів назвали своєю рідною мовою українську. І водночас багато хто з цих опитаних в освітньому просторі, вдома, у неформальному спілкуванні використовує російську. Як це розуміти?

Це прояв зросійщення нашого суспільства. Мовна ідентифікація є частиною національної ідентифікації. Ясно, що коли людина за походженням вважає себе українцем, то і рідною мовою вона називає українську. Але зауважу, що в опитувальнику, який пропонувався під час дослідження, не було дано визначення рідної мови. І в нашому законодавстві такого визначення ніде немає. Тому люди могли трактувати це запитання на власний розсуд.

російськомовний українець може вважати, що українська є його рідною, однак він нею не користується.

Що ж спонукає учнів, учителів і батьків, навіть якщо вони вважають рідною мовою українську, спілкуватися російською?

Наше дослідження відповідає на це питання. Бо перелік чинників був запропонований в опитувальнику. Можна було додати свій варіант, але ви ж знаєте, що люди, як правило, схильні вибирати з готових пропозицій.

Так от, респонденти говорили про те, що вони застосовують російську мову в освітньому просторі та в повсякденному житті, бо в родині звичка говорити російською (35%), або тому, що українську знають недосконало (30%). 

Але мене засмутив ось який показник: 20% респондентів сказали, що віддають перевагу російській через упереджене ставлення до української з боку їхнього оточення. Тобто 20% українських дітей вважають українську мову недоречною для неформального спілкування у повсякденному житті. Вони упереджено її сприймають. І це показник для всієї України. 

Хоча ясно, що ситуація у Києві та в Тернополі різна. Тобто зросійщення батьків відтворюється у поколінні нашої молоді. Але справа не лише в родині. Сьогодні зросійщення відбувається через інтернет і соцмережі. Ціннісна орієнтація підлітків, зокрема в мовному питанні, є або несформована, або ворожа до української мови.

Питання національної безпеки

 Пане Сергію, чому ви назвали мовну ситуацію в школах столиці загрозливою?

Тому що питання державної мови є питанням національної безпеки. У серпні 2025 року Верховна рада навіть У прикінцевих положеннях закону «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу»внесла відповідні доповнення до закону Про національну безпеку. Захист української мови визнано одним із фундаментальних національних інтересів нашої країни. Це по-перше.

А по-друге, Київ — столиця, значить саме тут народжуються освітні тренди. Зросійщення освітнього середовища зі столиці може поширитися на всі регіони країни. А саме у сфері освіти формується світогляд, мовні звички, ідентичність людей. Тут визначається обличчя країни, яким воно стане в майбутньому. 

Адже якою мовою ви навчаєте і виховуєте дитину, таку країну, зрештою, і отримаєте.

Що в цій ситуації може зробити офіс мовного омбудсмена? Яку стратегію ви можете запропонувати?

Функція офісу — моніторингова і контрольна. Ми вивчаємо ситуацію, публічно про неї говоримо, звертаємо на неї увагу держави й суспільства. Ми й надалі будемо це робити — інформувати про тенденції у функціонуванні державної мови, зокрема, в освіті, щоб викликати відповідну суспільну реакцію.

Можливості офісу обмежені, аби надати нового імпульсу питанню українізації. Я вже казав, що лише 5 працівників Офісу займаються безпосередньо моніторингом і контролем мовної ситуації. Ясно, що такої кількості фахівців недостатньо — з огляду на масштаб мовної проблеми, яка існує в тій же освітній сфері. Ще раз наголошую: ми інформуємо владу і суспільство про ситуацію, а вони вже мають прийняти відповідні рішення.

І які ж рішення, на вашу думку, мають бути прийняті першочергово?  Що робити державі, якщо вона оголошує вже мовне питання чинником національної безпеки?

Якщо коротко, то нам треба максимально розширити застосування української мови й посилити відповідальність за порушення мовного законодавства.

Приміром, у нас досі не внормовано використання української мови у позашкільній освіті. Це спортивні секції, гуртки, різні тренінги, курси тощо. Тому що там українська мова не є обов'язковою, особливо її ігнорують в приватному сегменті.

Нам треба прискорити прийняття Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів щодо використання мови в освітньому процесі. Зареєстрований у ВР 11.03.25законопроєкту № 13072, який уже перебуває на розгляді Верховної Ради. Там якраз ідеться про використання української мови в освітньому процесі.  Зокрема, вводяться поняття українськомовного освітнього середовища — на території школи учні, вчителі й батьки мають спілкуватися українською мовою. Тобто закон створить нормативні підстави для впливу на вчителів, батьків і учнів.

Це перспективи. Але от минулого року уряд ухвалив цільову програму для підтримки української мови, розраховану на період до 2030-го. Як вона виконується?

У нас є, скажімо так, певні попередні оцінки. Державна цільова культурна програма забезпечення функціонування української мови як державної до 2030 року затверджена у березні 2024 року і спрямована на популяризацію та захист української мови, подолання наслідків русифікації, а також на створення україномовного культурного простору. Програма передбачає збільшення частки україномовного культурного продукту до 85% та щоб до 2030 року 80% українців у побуті розмовляли українськоюВона виконується дуже формально. Для цільової програми держава не виділяє цільові кошти. Це дуже засмучує. Ми розуміємо, що ситуація фінансова в Україні не найкраща, але якщо ми вже говоримо про те, що українська мова є одним з основних чинників національної безпеки, то саме на цей компонент державної політики мали б знайтися гроші. А у нас відбувається так: якщо гроші на певний пункт програми не знаходяться, то його виконання переноситься на наступний рік. Ми незабаром будемо аналізувати виконання цієї програми за 2025 рік — побачимо. Але точно можна сказати, що цільових коштів на міністерства для її реалізації не виділялося. Якщо міністерства щось і робили, то коштом своїх внутрішніх ресурсів. Але у програмі є завдання, які неможливо виконати внутрішніми ресурсами.

А чи передбачені кошти на виконання цієї програми в проєкті держбюджету на 2026 рік?

Віцепрем'єр міністр з питань гуманітарної політики, міністр культури України Тетяна Бережна заявляла, що виділяються додаткові кошти в розмірі понад 4 мільярди гривень на культурну політику, складником якої, очевидно й обов'язково, має бути створення українськомовного культурного продукту. Тобто перші, скажімо так, позитивні зрушення ми бачимо. Держава нашими спільними зусиллями почала думати та дбати про українськомовний контент. Це важливо, бо ж наше дослідження показує, що мовна практика українських школярів зазнає значного впливу російськомовного культурного контенту.