Воювали проти України, працювали на окупантів, просяться на обмін у росію. Але незабаром вийдуть на волю в Україні
Вечір 12 квітня 2022 року. На лінії — двоє давно знайомих жителів Львова. «Буча — фейк», «д*біли, ви свої будинки розбомбили» — сиплються фрази від Євгена Желізка. По той бік слухавки — його сусід із дитинства, який записав цю розмову й передав до СБУ.
Чоловіки до 2014-го приятелювали, та вже після Революції гідності розійшлися в поглядах. І якщо один після початку великої війни пішов у тероборону, то Желізко заперечував російську агресію.
Через два тижні після цього дзвінка до Желізка прийшли з обшуком, але на лаві підсудних він опинився лише за рік. Судово-лінгвістична експертиза наполягала, що у висловлюваннях є виправдовування агресії росії.
Та Желізко й не заперечував. Під час засідання вини не визнав. Пояснював, що він «випадково став» громадянином України, бо його «країна розвалилась». І взагалі, України, на його думку, ніколи не існувало, «українців як нації не існує», «росіяни — брати», Україну слід позбавити зброї, а чинну владу — «усунути фізично». Також він назвав злочини в Бучі та інших деокупованих містах фейком, стверджуючи, що росіяни «на таке не здатні».
Залізничний райсуд Львова призначив Желізку лише шість місяців арешту. Інкримінована йому стаття за виправдовування та заперечення агресії росії передбачає виправні роботи до двох років або пробаційний нагляд чи позбавлення волі до трьох років.
Прокуратура з вироком не погоджувалася. Через пів року в апеляції домоглася, щоб обвинуваченого ув’язнили на два роки.
Уже в апеляційному суді Желізко казав, що визнає вину. Але після того, як у липні 2024-го дійшов до Верховного суду, який підтвердив два роки тюрми, чоловік написав заяву, щоб його обміняли на українських військовополонених. Його так і не обміняли, а термін увʼязнення днями закінчується. Тож скоро чоловік буде гуляти на волі.
Українці за паспортом, що «хотят к своим»
Євген Желізко був одним із тих, хто висловив своє бажання виїхати до росії за умови обміну на українських полонених у межах державного проєкту «Хочу к своим». На таке мають право засуджені за держзраду, колабораційну діяльність, злочини проти громадської безпеки й миру. Це проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими за підтримки військової розвідки, Міноборони, СБУ та уповноваженого з прав людини. На кінець жовтня на сайті проєкту вже було понад 370 профілів засуджених, які хочуть виїхати до рф.
Уже є випадки, коли таке ставалося. Зокрема, цьогоріч у травні до росії виїхали 70 засуджених в Україні колаборантів. Профілі понад 30 із них опубліковані на сайті проєкту. Водночас додому повернулися десятки українських цивільних, яких роками незаконно тримала російська влада.
Утім, можна знайти й профілі тих засуджених, які досі чекають на виїзд до рф, але незабаром їхні терміни ув’язнення закінчаться. Наприклад, через три місяці вийде на волю і колаборант Вадим Білоусов.
Той, хто чекає на свою чергу
Початок червня 2022-го. Окупований Лиман. На базі захоплених Лиманських електромеханічних майстерень окупаційна влада формує підрозділ так званої Донецької залізниці. За даними слідства, Вадим Білоусов погодився на посаду виконувача обов’язків головного інженера.
Під його керівництвом працівники відновлювали будівлі підприємства та отримували замовлення на виготовлення металевих конструкцій, ідеться в матеріалах кримінальної справи.
Українські правоохоронці після звільнення Лиману знайшли в офісі цього окупаційного підприємства службові документи з підписами. Експертиза підтвердила, що підписи належать Білоусову.
Чоловік вину визнав частково. Розповів, що лишився на окупованій території, бо йому «запропонували роботу». Що «жити не було за що», тому погодився. Виїхати з окупації міг, але «це було дуже небезпечно». За словами Білоусова, зарплату обіцяли 44 тисячі рублів (понад 13 тисяч гривень) на місяць, та фактично він отримав лише 7 тисяч рублів (більш як 2 тисячі гривень).
Суд узяв до уваги щире каяття обвинуваченого і призначив три роки ув’язнення із п'яти можливих, які передбачає інкримінована стаття про колабораційну діяльність (ст. 111-1). Відбуття ув'язнення рахують із моменту затримання чоловіка в лютому 2023 року.
У липні 2024-го Білоусов написав заяву зі згодою на те, щоб його передали до росії чи на окуповану територію для обміну на українських полонених. Він чекає й досі. З тюрми його звільнять у лютому 2026 року.
До слова, нині відбуває ув’язнення за колабораціонізм і керівник Білоусова в окупаційному підприємстві — Петро Муравльов. Він теж згоден виїхати до росії в обмін на полонених українців.
Він вийде на волю в березні 2026-го.
«Доброволець» окупаційних військ
А ось Сергій Пасечник цьогоріч у жовтні вже відбув трирічний термін ув’язнення. За даними слідства, перебуваючи на захопленій частині Луганщини, чоловік вступив до лав незаконних збройних формувань у перший день великої війни. Добровільно, бо окупанти не тиснули ні на нього, ні на його родину.
9 березня 2022 року його перекинули на Харківщину: у селі Грушівка Купʼянського району стояв на ворожому блокпості й перевіряв документи. Далі Пасечник налагоджував зв’язок між підрозділами окупаційних військ у Чкаловському та Граковому,
У вересні 2022-го, коли українські військові звільнили зайняту росіянами частину Харківщини, Сергій переховувався у знайомого місцевого жителя. Довго не протримався — менш ніж за місяць його затримала поліція.
Глобинський райсуд Полтавської області врахував каяття обвинуваченого і призначив мінімальний термін ув’язнення, який передбачає стаття 260 Кримінального кодексу про участь у незаконних збройних формуваннях, — три роки (з максимальних восьми). Строк відбуття покарання йому рахували з моменту затримання, тобто із жовтня 2022 року.
Сергій у червні 2024 року дав згоду на те, щоб його передали росії в обмін на українських полонених, однак до «своїх» чоловік, принаймні за час свого ув’язнення, не повернувся.
***
В українському праві покарання має три цілі: кара, виправлення і запобігання новим злочинам як засудженими, так і іншими людьми.
Але як зрозуміти, чи спрацювало покарання на людей, засуджених за злочини проти національної чи громадської безпеки? Якщо вони не змінили своєї думки, то наскільки безпечним є вихід таких людей на волю для суспільства, що воює?
Та двічі за один злочин судити неможливо, каже правозахисник і звільнений з російського полону Максим Буткевич. І додає:
«Якщо ці люди відбули покарання і, вийшовши на волю, не вчинять нове карне діяння, то, вочевидь, вони відбули своє. Це якщо ми цінуємо базові принципи верховенства права. Подобається нам це чи ні. Інший момент — наскільки адекватним було покарання? Ці справи треба вивчати окремо».
А чи можуть такі люди потрапити в армію після тюрми?
Згідно з порядком проведення призову, громадяни, які раніше були засуджені за злочини проти основ національної безпеки, мобілізації не підлягають. Йдеться про державну зраду, шпигунство, колабораціонізм (ст. 111-1), посягання на територіальну цілісність України, диверсію тощо.
Однак статті Кримінального кодексу про виправдовування війни (ст. 436-2) чи участь у незаконних збройних формуваннях (ст. 260) — інша категорія злочинів. І засуджених за цими статтями не заборонено призивати на службу. Отже, після відбування покарання такі громадяни мусять стати на облік у ТЦК.
Тобто Білоусова і Муравльова не можуть призвати, а от Желізка, який виправдовував агресію росії, — цілком. Так само і Сергій Пасечник, який із першого дня повномасштабного вторгнення воював проти України в окупаційній армії, може стати українським військовим.