«Тут люди й робота» — як у Херсоні забезпечують питну воду, попри постійні обстріли
У Херсоні немає ані безпечних місць, ані можливості перепочити від війни. Прифронтове місто потерпає від постійних атак, а життя херсонців перетворилося на щоденну боротьбу за виживання.
З початку повномасштабної війни в місті було зруйновано 89 об’єктів Херсонводоканалу. Проте працівники комунального підприємства за підтримки міжнародних партнерів знаходять можливості повернути й забезпечити містянам доступ до води.
У 2022 році, коли місто було тимчасово окуповане, водоканал був розграбований. Вивезли все — від комунальної техніки й комп’ютерів до ганчірок для миття підлоги. Після того як обласний центр повернувся під контроль урядові України, відновитись Херсонському водоканалу допомагала вся країна.
«Мабуть, не було жодного міста на вільній території нашої держави, яке б не надіслало нам допомогу. З нами ділились усім, чим могли, навіть прифронтові й прикордонні громади», — згадує директор Херсонського водоканалу Олексій Савченко.
«Завжди тримаємо вдома запас води хоча б на три дні»
Віра з 8-річною донькою Марією переїхали до середмістя Херсона з мікрорайону Острів. У червні 2023 року його затопило внаслідок підриву Каховської ГЕС.
«Там залишилась наша квартира. Вона на п’ятому поверсі й уже не раз страждала від обстрілів. Звісно, так високо вода не дійшла. У той час ми виїжджали до моєї мами в село під Миколаєвом. Весь цей жах бачили на відео й фото. Я одразу зрозуміла, що туди ми повертатись не будемо, бо я читала в новинах, що наш мікрорайон залишився без будь-яких комунікацій. Доньці тоді було лише 5 років», — розповідає Віра.
За словами жінки, тепер у її квартирі завжди є запас води хоча б на три дні. Після чергового обстрілу вода в крані може зникнути. Віра каже, війна навчила бути запасливою та ощадливою. «Ми вже звикли, що в оселі всюди п’ятилітрові бутлі з водою».
«Наші комунальники максимально швидко намагаються все лагодити. Але це війна, ситуації можуть бути різні, і зовсім непередбачувані також. Я добре пам’ятаю період після деокупації, коли ми сиділи кілька тижнів без води. Ходили до Дніпра по воду, поки ще можна було, носили її додому», — додає вона.
«Мама завжди каже, що краще ми запасемося водою і будемо жити «на баклажках», ніж стояти в чергах по воду під обстрілами», — додає школярка Марічка.
Дівчинка каже, що навіть до обстрілів уже призвичаїлась, а от коли зникає вода — її це засмучує.
«Я люблю допомагати мамі на кухні, мити посуд. Я вже знаю, як економити воду, бо ми не знаємо, чи включать її сьогодні, чи може тривалий час будемо без води», — розповідає вона.
Небезпечна професія
Зараз, за словами керівника Херсонводоканалу, робота підприємства тримається на людях, які залишились у Херсоні й продовжують працювати, щодня ризикуючи життям. Пʼятеро працівників водоканалу трагічно загинули, а 45 працівників було поранено під час виконання своїх щоденних обов’язків. Дехто з них зазнав настільки важких поранень, що вони не дозволяють їм повернутися до роботи.
Об’єкти водоканалу також часто опиняються під ударом через майже щоденні обстріли, розповідає заступник головного інженера Херсонводоканалу пан Віталій.
«Влучати можуть у підземні комунікації, труби, колодязі. Коли засувки й труби пошкоджені, вода витікає, і доводиться все перекривати. Багато людей може залишитись без води», — каже він.
На щоденні ремонти й заміну комунікацій витрачається дуже багато матеріалів. Водночас населення міста зменшилось майже на 80% — із 300 тисяч до початку повномасштабної війни до 70 тисяч — і далеко не всі можуть оплачувати комунальні послуги. Тож доходи підприємства значно зменшились. За словами Олексія Савченка, якби не допомога від міжнародних донорів, забезпечувати місто водою було б набагато складніше.
«Попри всі негаразди, нам багато допомагають. З моменту звільнення Херсона колосальну підтримку надає ЮНІСЕФ: і обладнання та кабелі, і хімічні реагенти, щоб зробити воду безпечною для вживання. Уся ця допомога нам вкрай необхідна», — каже керівник підприємства.
На лінії вогню
Нині водоканал облаштовує робочі місця в модульних будинках, укріплених зовнішніми бетонними блоками й захищених антидроновими сітками. Завдяки цьому частина працівників перебуватиме в безпечніших умовах після того, як будівлі водоканалу були зруйновані обстрілами. Вже почалося зведення ще двох модульних будинків, щоб забезпечити робочий простір для працівників хіміко-бактеріологічної лабораторії, будівля якої була знищена.
«Питна вода в домівки херсонців подається з артезіанських свердловин, і кожну ми маємо обов’язково перевірити раз на тиждень. Хоч у теперішніх умовах це дуже важко», — розповідає керівниця хіміко-бактеріологічної лабораторії пані Ольга. Її команда відіграє важливу роль у забезпеченні безпечної питної води для місцевих родин.
Начальник дільниці водозабору пан Тимур розповідає, що свердловин, із яких качають воду для Херсона, 147. З них використовують десь 80, решта — або зруйновані, або розташовані у так званій червоній зоні, яку постійно обстрілюють.
«Свердловини на березі відрізані від міста й перекриті, — розповідає Тимур. — Про деякі ми навіть не знаємо, у якому вони стані, бо не можемо фізично туди потрапити. Ті, що в полі зору, але під обстрілами, ми не можемо зараз відновити. Тож подаємо воду з тих свердловин, які можемо обслуговувати».
Деякі зі свердловин довелося чистити й відновлювати після того, як у 2023 році було зруйновано греблю Каховської ГЕС, і кілька районів міста затопило. Лабораторія регулярно бере проби води з колодязів, щоб переконатися, що вона безпечна для вживання.
«Ми там усе підіймали, мили й хлорували. Перевіряємо жорсткість води, бактеріологічний склад і всі інші показники. Все в нормі», — розповідає Ольга.
Херсон також часто залишається без електроенергії, утім водопостачання не припиняється навіть під час відключень, адже генератори, надані ЮНІСЕФ та іншими партнерами, забезпечують роботу свердловин і насосів.
Нині на водоканалі бракує кваліфікованих кадрів. Чимало працівників звільнились і виїхали якнайдалі від небезпек у місті. Дехто евакуював своїх дітей у безпечніші місця і повернувся працювати, серед них — машиністка компресорних установок пані Олена, яка працює на підприємстві понад 20 років.
«Коли влада оголосила примусову евакуацію дітей із Херсона, я вивезла до Одеси доньку й сина. Вони в мене вже підлітки. Діти живуть там із бабусею. Я приїжджаю, навідую, сумую. Але тут люди й робота», — каже Олена.
Херсон і його мешканці вже чотири роки перебувають на лінії вогню. Проте життя тут триває, зокрема й завдяки героїчним зусиллям працівників міського водоканалу.
Медіапроєкт створено у партнерстві з ЮНІСЕФ та за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю hromadske та не обов’язково відображає погляди уряду Німеччини та/або ЮНІСЕФ.
Матеріал опубліковано на правах реклами