Чуєте крик дитини за стіною чи бачите побиття на вулиці? Ось що треба робити

Чому роль свідків ключова?

У випадках насильства щодо дітей система ніколи не працює «сама по собі». Робота поліції та служб починається лише тоді, коли з’являється зовнішній сигнал — дзвінок, звернення, повідомлення від сусідів, школи або будь-якого свідка. Свідок фактично стає першою ланкою захисту дитини. І навіть якщо ситуація не здається однозначною, саме повідомлення запускає перевірку, яка може запобігти повторенню або посиленню насильства.

Навіть коли один з батьків чинить насильство щодо іншого, а дитина стає свідком, вона — потерпіла, зауважує hromadske адвокатка Наталя Гнатик.

І «хибних викликів» у таких повідомленнях у юридичному сенсі не існує. Тобто люди, які повідомляють про можливе насильство щодо дитини, не несуть відповідальності за Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб.ст. 183 КУпАП. Це тому, що система реагування на насильство щодо дітей побудована на принципі перевірки ризику. 

Інакше кажучи, звернення від свідка — це не звинувачення, яке одразу потребує доказів, а лише сигнал про можливу небезпеку. Тому навіть потенційне, на перший погляд, неочевидне насильство — це вже привід для реакції.

«Ключовим чинником ефективного захисту прав дитини на практиці залишається своєчасна фіксація кожного випадку насильства, належна доказова база та активна позиція як потерпілої сторони, так і свідків», — пояснює hromadske адвокат Роман Сацик.

А що, як не повідомити?

Пересічний українець, згідно з законодавством, не зобов’язаний дзвонити до 102 телефоном або безпосередньо до найближчого відділку (усно чи письмово). Поліція зобов’язана реагувати на повідомлення про насильство, навіть якщо ви не є родичем дитини.поліції або писати заяву до соцслужб, коли чує за стіною чи на вулиці дитячий крик або бачить побої на дитині. Відповідно, і прямої відповідальності саме за «неповідомлення» нема.

Такий обов’язок, пояснює адвокат Роман Сацик, мають педагоги, медичні та соціальні працівники. Це випливає з їхніх службових повноважень і спеціальних норм законодавства.

Для посадових осіб можливе настання дисциплінарної відповідальності. Кримінальна відповідальність теоретично може наставати за ст. 396 КК України (приховування злочину), однак у контексті неповідомлення про насильство щодо дитини ця норма застосовується вкрай рідко на практиці та потребує доведення умисного приховування кримінального правопорушення.Роман Сацик, керівник адвокатського бюро «Романа Сацика»

Адвокатка Наталя Гнатик уточнює цю логіку через практичну площину: у школах чи медичних закладах працівник, який бачить ознаки можливого насильства, має поговорити з дитиною, і якщо є потреба, передати інформацію далі — до органів опіки або відповідних служб.

Куди звертатися свідкам?

Ви бачите на вулиці, як дорослий бʼє дитину чи знущається з неї. Що робити? Викликати поліцію чи ні? Адже до приїзду правоохоронців цей дорослий може взяти дитину за руку й піти геть. 

Можна використати так званий ефект свідка — просто наблизитися, встановити зоровий контакт із дорослим, і сама присутність сторонньої людини вже може знизити рівень агресії, пояснює дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз. Однак наголошує: пряме втручання чи напади можуть, навпаки, посилити напругу і нашкодити дитині. Тому важливо діяти обережно й не погіршувати ситуацію.

Слідувати за кривдником не потрібно — це може бути небезпечно. Однак викликати поліцію все ж не завадить. Правоохоронці зафіксують саме повідомлення: час, місце, опис події, можливі прикмети учасників. Далі цю інформацію можуть використати для перевірки — через камери відеоспостереження, опитування свідків або виїзди на місце.

Але на практиці у таких справах виникають складнощі. Як пояснює адвокатка Наталя Гнатик, у провадженнях про насильство важливим є складання протоколу в присутності кривдника. І якщо ця людина зникає, правоохоронці не зможуть оформити процесуальні документи.

У мене був випадок — іноземець вчиняв насильство щодо дружини й щодо дитини, але він взяв свій законний паспорт і швидко виїхав за кордон. Відповідно, факт насильства був, але його зафіксувати в протоколі, довести це до суду, до виписання штрафу вже не є можливим… Тобто якщо особа дійсно була вдома, і відбувся цей факт, це фіксувати легко. А якщо ж це відбулося, і хтось потім вийшов з дому, пішов, зник, то знайти людину і притягнути до відповідальності правоохоронні органи не завжди бажають.Наталя Гнатик, адвокатка адвокатського обʼєднання «Актум»

Якщо ж поліція має дані про кривдника і місце проживання дитини, за потреби, передає інформацію до соціальних служб. А вони вже оцінюють умови проживання дитини, рівень догляду, безпеку середовища та наявність системних ризиків у сім’ї. Представники служб можуть виїжджати на місце проживання, опитувати вчителів, а також збирати додаткову інформацію про ситуацію в родині.

Звернутися до місцевого управління Служби у справах дітей та сім'ї свідки можуть і напряму. Як розповіла hromadske Начальниця відділу профілактичної, організаційно-виховної, методичної роботи та контролю за спеціальними установами управління Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської РДА.представниця служби Шевченківського району Києва Оксана Третяк, здебільшого звернення до них надходять від сусідів, часто анонімні, — електронною поштою або телефоном.

Представники Служби впродовж доби мають відреагувати — прийти з візитом до помешкання. Якщо двері їм відчинять і впустять, фахівці обстежують житлові умови, складають акт і оцінюють, чи дитині безпечно. І далі супроводжують дитину. Якщо буде зачинено, повернуться вже з поліцією. Якщо відчинять, але не впустять — складуть на батьків/опікунів адмінпротокол, який потім розглядатиме суд.

І люди звертаються?

Так, за 2025 рік до соцслужб надійшло 6083 звернення про випадки насильства стосовно дітей, повідомила Національна соціальна сервісна служба України у відповідь на запит hromadske. Це менше, ніж двома роками раніше, коли реєстрували понад 8,5 тисяч звернень. За перший квартал 2026 року — 1239 повідомлень про насильство.

У Нацполіції не ведуть окремий облік щодо насильства до дітей. Загалом за ч. 2 статті 173-2 (вчинення домашнього насильства) торік відкрили 12,4 тисячі справ, а за статтею 184 (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) — 46,4 тисячі проваджень.

Станом на 1 квітня 5662 родини в Україні мають статус таких, що перебувають у складних життєвих обставинах через вчинення домашнього насильства, і 6202 дитини визнані постраждалими.

У якому разі дитину можуть забрати?

Орган опіки та піклування вилучає дитину з сім’ї в крайньому разі, лише тоді, коли існує реальна загроза її життю або здоров’ю. Це — не покарання батьків, а негайний захист дитини в критичній ситуації.

Адвокат Роман Сацик пояснює, що соцслужби можуть прийняти таке рішення одразу на місці. Потім звертаються до суду, щоб юридично врегулювати ситуацію.

Є і вилучення дитини за рішенням суду. Воно відбувається в межах розгляду справ про позбавлення або обмеження батьківських прав. У таких процесах суд оцінює Чи є проблемна поведінка або небезпечні умови разовими випадками, чи вони повторюються і тривають протягом певного часу.системність ситуації, умови проживання дитини, поведінку батьків і загальний рівень ризику.

Якщо ми потрапили в приміщення, побачили неналежні умови… І це не про звичайні там десь розкидані речі, а це приміщення, яке не піддавалося прибиранню вже достатньо тривалий час. Коли відсутні харчові продукти. От бували ситуації, коли відкривали холодильник, а там прям пусто-пусто. Коли дитина тривалий час не відвідувала навчальний заклад, або дитина погано почувається, і поряд немає дорослих, чи дорослі перебувають у безпорадному стані. Ось у таких випадках приймається рішення службою на місці.Оксана Третяк, представниця Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської РДА

Після вилучення дитину везуть до лікарні, де перевіряють стан її здоровʼя і, за потреби, залишають там на період лікування. А надалі можуть на певний час влаштувати до родичів, у патронатну сім’ю або до дитячого закладу. Відтак за результатами судового розгляду дитину або повертають у сім’ю, або ухвалюється рішення про позбавлення батьківських прав.

«Можу навести приклад.... Батько помістив дитину до Центру реабілітації наркозалежних, а мати померла. Батько одружився і виїхав за кордон. І ми відібрали цю дитину з цього центру, влаштували в родину тітки. Це було дуже оперативне реагування», — згадує Оксана Третяк.

Ця ситуація сталася у 2022 році. Наступного року тітка ініціювала позов про позбавлення чоловіка батьківських прав, і тільки в цьому році Шевченківський суд ухвалив рішення на користь позивачки. Щоправда, в останній день набуття рішенням законної сили батько, досі перебуваючи за кордоном, звернувся до апеляційного суду з оскарженням цього рішення, зазначила посадовиця.

То як розпізнати насильство?

Не завжди насильство — це синці, шрами чи фізичні травми. Психологічне, економічне або сексуальне насильство не таке очевидне. Ключовим сигналом для оточення стає поведінка дитини та зміни в її стані, зазначають у благодійному фонді «Голоси дітей».

Психологічне — це систематичні приниження, крики, погрози або ізоляція дитини від спілкування з однолітками та близькими. Коли дитині не забезпечують базових потреб: не купують одяг за сезоном, відмовляють у медичній допомозі або змушують жебракувати — це економічне насильство. Сексуальне насильство охоплює будь-які дії інтимного характеру щодо дитини.

Якщо на тілі дитини постійно є гематоми, синці, порізи, переломи — це може свідчити про систематичне насильство. Тривожним сигналом можуть бути хронічні проблеми зі здоров’ям, пов’язані з недоглядом.

Якщо дитина стала надмірно замкнутою або, навпаки, гіперактивною, проявляє агресію або надмірну слухняність, уникає спілкування, дистанціюється від однолітків — це теж тривожні сигнали. Часто з’являються ознаки невпевненості, негативні висловлювання про себе, а в тяжчих випадках — самоушкодження, спроби самогубства або вживання алкоголю чи наркотиків.

Це не завжди свідчить про насильство, але має насторожувати. Саме тому важливо не робити остаточних висновків самостійно, а передавати інформацію до уповноважених органів, які можуть професійно оцінити ситуацію.

Головний принцип тут — краще повідомити про підозру, ніж пропустити ситуацію, де дитина справді потребує захисту.