Чому більше тактильної плитки не означає кращу доступність для людей із порушеннями зору

Будь-яке рішення у сфері безбар'єрності потрібно оцінювати не за тим, який воно має вигляд, а за тим, чи виконує воно свою функцію безпечно для користувачів.
За останні кілька років і на вулицях, і в приміщеннях помітно збільшилася кількість спеціальних тактильних смуг. Вони мають допомагати людям із порушеннями зору орієнтуватися в просторі. Проте частина з них взагалі не виконує своєї функції.
Як має працювати тактильна навігація? Про це ГО «Доступно.UA» поговорила з Євгенієм Свєтом — тифлопедагогом, реабілітологом і консультантом з питань безбар'єрного середовища.
— Спеціальні тактильні смуги дуже часто прокладають на фігурних елементах мощення (ФЕМ). Чому це помилка?
Спочатку розберімося в термінології. В українській нормативній базі є термін «тактильна смуга». Вона може бути «спеціальною» або «стандартною».
Спеціальні тактильні смуги (їх також називають «тактильною плиткою») — це тактильні поверхні, виготовлені зі спеціальних тактильних індикаторів. Такі індикатори встановлюють на поверхню пішохідних шляхів вулично-дорожньої мережі (наземні) та на підлогове покриття всередині будівель і споруд (підлогові).
Окрім спеціальних, нормативи визначають і стандартні тактильні смуги. Це звичайні елементи середовища, які виконують свою основну функцію, але завдяки тактильним властивостям можуть також слугувати орієнтиром для людей із порушеннями зору. Наприклад, це може бути бордюрний камінь, газон або пішохідна доріжка з різним за фактурою покриттям з одного чи двох боків.
«Тактильна плитка» повинна мати тактильне співвідношення (відмінність фактур) до поверхні, на яку її встановлено. Тобто спеціальний тактильний індикатор має чітко відрізнятися від покриття, на якому він розміщений. Це не питання матеріалу — це питання того, чи зможе людина відчути цей індикатор.
Користувач спеціальної тактильної смуги — це людина, яка пересувається за допомогою білої тростини (це основний допоміжний засіб, який використовують люди з порушеннями зору під час орієнтування). Саме через дотик тростиною людина отримує інформацію про простір, яким рухається.
ФЕМ із фаскою (зі скошеними або заокругленими краями) — доволі поширений тип дорожнього покриття. Проте фаска або мікрофаска вже сама собою створює додаткову тактильність. Через це спеціальні тактильні смуги, встановлені на такому покритті, без варіантів не будуть достатньо відчуватися.
Євгеній Свєт наголошує, що тактильні смуги «не читаються» за таких обставин:
На вулиці:
- Спеціальні тактильні смуги на ФЕМ
На багатьох об’єктах вулично-дорожньої мережі, де проводили ремонт, спеціальні тактильні смуги укладали на фігурній плитці типу «Старе місто» або іншому покритті зі скошеним краєм. Через це тактильні смуги майже не відчуваються на дотик, адже між ними та основним покриттям немає достатньої різниці фактур. - Розбитий тротуар
На етапі будівництва тротуар може мати дві різні фактури — гладку та шорстку. Однак із часом покриття зношується. Якщо тротуар руйнується, спеціальна тактильна смуга перестає відчуватися. - Специфіка асфальту
Спеціальні тактильні смуги також не працюють на грубому асфальті з великим кам'яним заповнювачем, який робить поверхню нерівною. - Узимку під час експлуатації стираються рифи (поздовжні паралельні лінії або зрізані конуси на спеціальних тактильних смугах)
Найчастіше рифи стираються на ділянках дороги, які виходять на проїзну частину. У холодний період стирання пов’язане з тим, що постачальники надають дешеві матеріали. Тому складалася така ситуація: тактильну смугу щойно встановили, а риф уже не є тактильним. - ФЕМ без фаски, але із «зубами»
Формально спеціальний тактильний індикатор укладений на ФЕМ без фаски (тобто на гладкій поверхні). Але через порушення технології укладання вже за кілька днів плитка може зміститися й утворити нерівності — своєрідні «зуби». Унаслідок цього поверхня, яка за документами має бути гладкою, фактично стає нерівною, і спеціальні тактильні смуги на ній не читаються.
У будівлі:
- Спеціальні тактильні смуги в невеликих приміщеннях
Спеціальні тактильні смуги не потрібні у вузьких та невеликих приміщеннях. Людина, яка користується білою тростиною, інтуїтивно добре орієнтується на такій локації (за допомогою стіни, добре закріпленого килима тощо).
— Наведіть, будь ласка, приклади невдалого облаштування безбар'єрного простору.
Головний принцип доступності — не прокласти спеціальну тактильну плитку, а забезпечити функціональність (наявне тактильне співвідношення).
Варто підкреслити, що 90% будівель узагалі не потребують спеціальних тактильних індикаторів. Зверніть увагу на українські аптеки, лікарні, банки, ЦНАПи та пошти: на 20 квадратних метрів простору там можуть викладати 50 метрів тактильної плитки. Для порівняння: у таких самих закладах у Німеччині немає жодної тактильної плитки. За кордоном тактильні індикатори використовують на вокзалах, в аеропортах, інколи — у торговельних центрах.
Прикладів невдалого встановлення спеціальних тактильних смуг в Україні багато. До прикладу, «Укрзалізниця» й до сьогодні прокладає кілометри тактильної плитки на платформах, де вже є мікрофаска, попри вимоги чинних Державних будівельних норм (ДБН).
Ще один приклад — вулиця Євгена Чикаленка в Києві. У 2019 році там провели капітальний ремонт. Це був перший великий об'єкт після затвердження ДБН «Інклюзивність будівель і споруд».
Перша проблема на цій вулиці стосувалася ширини направляючої тактильної смуги. У нормативах рекомендували закласти ширину 30 сантиметрів, а проєктанти проклали вдвічі більше. Водночас така ширина не покращує орієнтування людей із порушеннями зору.
Уявіть масштаб: якщо взяти всю ділянку вулиці від Прорізної до площі Українських Героїв в обох напрямках, то на її облаштування витратили вдвічі більше матеріалу, ніж було необхідно.
Коли проєктанта запитали, чому була обрана саме така ширина смуги, він відповів: «Ми зробили ще більше блага незрячим». Проте більше не означає краще. Крім того, направляючу тактильну смугу проклали на ФЕМ «Старе місто». Через рельєф такого покриття «тактильна плитка» не читалася, тобто не виконувала своєї функції.
Також на площі Двірцевій у Львові поклали хорошу тактильну плитку, але навігація там не працює повністю. Через природні вставки з каменю неможливо зрозуміти, де спеціальні тактильні смуги, а де камінь.
Водночас є і вдалі приклади. Так, на станції метро «Святошин» в Києві тактильний індикатор уже кілька років добре працює. Є багато критики щодо доступності інших елементів, але з погляду концепції інклюзії цієї станції можна проводити навчання. Також на семи станціях: «Вокзальна», «Хрещатик», «Театральна», «Університет», «Золоті ворота», «Олімпійська» та «Палац Україна» — спеціальні тактильні смуги облаштували за технологією «холодний пластик». За умови дотримання правильної схеми прокладання «холодний пластик» — це не дуже дороге, але якісне рішення.
— Державні заклади, бізнеси масово встановлюють спеціальні тактильні смуги з поліуретану. Чому це небезпечно?
Одна з головних проблем поліуретану полягає в тому, що він ненадійно кріпиться. Тому такі смуги відклеюються, деформуються, відриваються. Саме тому тактильний індикатор перестає виконувати свою функцію і створює нову перешкоду.
Ба більше, у разі потрапляння вологи на поліуретан він стає ковзанкою. Тому поліуретанові спеціальні тактильні смуги на вулично-дорожній мережі — це злочин.
У Державних будівельних нормах чітко зазначено, що тактильні елементи не мають задиратися, не мають створювати бар’єри, у них мають бути антиковзкі властивості, особливо під час потрапляння атмосферних опадів.
Чому ж тоді відбувається масове встановлення спеціальних смуг із поліуретану? Відповідь проста: тому що це дешевший матеріал, крім того, постачальники гарантують безпеку в експлуатації (однак ці запевнення не відповідають дійсності).
Цей проєкт здійснюється за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором
Ця стаття підготовлена за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну». Зміст статті є цілковитою відповідальністю ГО Доступно.ЮА і не обов'язково відображає позицію Програми та/або її Фінансових партнерів.
Партнерський матеріал опублікований на правах реклами.