Хто така «Оксана Дарниця» з мемів про Кличка і яка історія криється за нею?

Частина користувачів соцмереж пишуть, що вигуки Оксани співзвучні з їхніми настроями. Інші не розуміють, чому з неї сміються, і припускають, що жінка має проблеми з ментальним здоров’ям.

Її популярність у соцмережах має й інший бік: деякі люди спеціально розшукують жінку, щоб сфотографуватися з нею, хоч сама Оксана й просить цього не робити. В одному з уже видалених відео Оксана розповідала, що їй бракує грошей навіть на їжу. 

Я вирішив дізнатися більше про цю жінку. 

«Поліцію викликають дуже часто»

Оксана — родом із Київщини, а нині живе у столиці. Її справжнє ім’я та іншу інформацію, однак, не розкриватиму з етичних міркувань.

Біля підʼїзду будинку Оксани я зустрів жінку, яка назвалася її сусідкою. Вона скептично сприйняла мою пропозицію висвітлити цю ситуацію: «Чи ви можете допомогти? Я не думаю, що у ваших силах зруйнувати нашу медичну систему чи щось змінити».

Згодом до нашої розмови доєдналась інша мешканка будинку, Тетяна. Вона розповіла що сусіди неодноразово зверталися до поліції через дії Оксани:

«Поліцію викликають дуже часто. З обох вулиць майже всі будинки викликають. Але є такий факт: коли викликали, її вже немає на місці. Покричала, може розвернутися й сумкою вдарити. Викликаєш поліцію, вона приїжджає, фіксує — на цьому все».

За її словами, цьогоріч навесні був інцидент, коли Оксана вдарила сусідку, тож свідки викликали поліцію. Також приїхала «швидка». Це стандартна процедура: медиків залучають, зокрема, коли є підозра на гострий психічний розлад, а поведінка людини становить небезпеку для неї самої чи оточення. Вони оцінюють її стан і потребу в медичній допомозі.

«Оксану забрали, вона побула тиждень [у психіатричному закладі]», — стверджує Тетяна.

За словами сусідів, Оксана живе з батьками. Сусіди просили їх установити опіку над донькою, однак для цього потрібні медичні експертизи та рішення суду. Так само, через суд, опікуни можуть ініціювати процес примусового лікування, якщо їхній підопічний становить небезпеку для себе чи оточення. Але через власний стан здоров’я батьки Оксани, за словами сусідів, не можуть цим займатись.

Жителі будинку кажуть, що не раз пропонували допомогти Оксані отримати психіатричну допомогу, але вона відмовляється від лікування. 

За визначеними законом підставами, шпиталізація можлива й без згоди людини. Окремий механізм — примусові заходи медичного характеру — суд може застосувати в межах кримінального провадження. 

За словами моїх співрозмовників, заяви до поліції були, однак і вони не мали продовження.

«Тепер боюся ходити цією дорогою»

Олена (ім’я змінене на її прохання) у серпні 2025 року звернулася до поліції після того, як жінка, схожа на Оксану, штовхнула її, через що постраждала травмувалася. 

Того дня Олена переходила дорогу біля вулиці Ревуцького в Києві — на з’їзді в напрямку Південного мосту. Назустріч ішла незнайома жінка, голосно кричала й розмахувала руками.

«Я просто йшла повз. Там досить вузький тротуар, тож я не могла її ніяк оминути. Вона штовхнула мене з усієї сили на дорогу. Я впала на відбійник і розпорола собі стегно. Якби не цей відбійник, я б упала під колеса машини. Водії на мосту зупинилися й вийшли, щоб мені допомогти», — розповідає Олена.

Викликати поліцію не встигла — нападниця просто пішла далі. Олену ж відвезли до травмпункту, де рану обробили й зашили. Лікування, каже жінка, тривало приблизно місяць і коштувало їй близько 6-7 тисяч гривень.

«У травмпункті зробили рентген, бо думали, що нога зламана. Іще я головою вдарилась об асфальт. Мені зашили рану, обробили, зробили укол проти правця, бо я поранилась об брудний метал. У травмпункті сказали, що я повинна звернутися в поліцію, бо вони повідомлятимуть про цей випадок», — каже Олена.

Хто міг її штовхнути, вона дізналася вже згодом — після того, як опублікувала допис у соцмережах, щоб застерегти інших жителів району. На допис відгукнулася жінка, яка живе поруч з Оксаною: за описом зовнішності й поведінки вона впізнала в нападниці свою сусідку. А далі Олена вже побачила соцмережі «Оксани Дарниці».

У поліції повідомили, що інцидент зафіксувала дорожня камера, але кримінального провадження не відкрили. Судмедекспертиза визначила ушкодження як легкі — рвана рана стегна, синці й садна. Я ознайомився із цим висновком. 

У довідці, яку Дарницьке управління поліції надало Олені у квітні 2026 року у відповідь на її звернення, зазначено, що ознак кримінального правопорушення не виявили. Правоохоронці повідомили, що виходили на вулиці поблизу місця інциденту, однак жінку за описом не знайшли й усіх обставин події не з’ясували. На момент перевірки до поліції також не надійшов висновок судово-медичної експертизи щодо травм заявниці.

У відповіді обіцяли: якщо цей висновок надійде й підтвердить тілесні ушкодження, матеріали переглянуть, визначать відповідну статтю та внесуть відомості до ЄРДР — тобто зареєструють кримінальне провадження. Матеріали передали іншому підрозділу поліції, який має перевірити, чи є підстави для притягнення до адміністративної відповідальності. 

Варто зауважити, що отримання висновку судмедекспертизи не є обов’язковою передумовою для початку кримінального розслідування, про що вже раніше вказував Верховний Суд. Для початку розслідування потрібні відомості про можливе правопорушення, а не вже зібрані докази всіх його обставин. Тобто правоохоронці мають відкрити провадження протягом 24 годин після повідомлення про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення.

Олена каже, що не мала часу, щоб довести цю справу до кінця — оскаржувати рішення поліції чи писати нову заяву. 

«Я тепер справді боюся ходити цією дорогою, щоб знову не зустріти Оксану», — додала жінка.  

У судовому реєстрі я не знайшов судових постанов про притягнення Оксани до адміністративної відповідальності через цей інцидент. Водночас є інша — у липні 2022 року її оштрафували на 85 гривень за те, що вона лаяла працівників у приміщенні Кожанської селищної ради, що на Київщині.

hromadske надіслало запит до поліції Києва з питанням, чим закінчилася справа Олени. Станом на момент публікації відповідь не надійшла.

Після відео Оксани про те, що в неї не вистачає грошей на їжу, я зв’язався з нею. Через кілька днів жінка відповіла, що потребує теплого одягу. На уточнення, як я можу їй його передати, вона залишила моє повідомлення непрочитаним, а на дзвінки не відповідала.

Чому правоохоронці можуть не реагувати на заяви?

Юристка Світлана Савицька зазначила, що поліція під час війни має велике навантаження, тож справи, які правоохоронці вважають малозначними або складними для розкриття, можуть списувати за формальними причинами. Хоча в інциденті з Оленою справді є підстави для початку кримінального провадження.

Потерпілі ж справедливо очікують, що їхню справу розслідуватиме поліція, проте на практиці змушені постійно домагатися цього самі, каже Савицька. Йдеться про збір контактів свідків, оскарження невідкриття кримінального провадження тощо. Саме тому без активності потерпілого провадження часто не рухається.

«Можемо говорити, що це несправедливо, але живемо в таких реаліях. У нас два варіанти: або ми змушуємо органи нас чути й діяти активно, або просто скаржимося на це в соцмережах, а наша правоохоронна система залишається байдужою до того, що відбувається з громадянами», — каже юристка.

Окремо Савицька говорить про пасивність громадян. Люди можуть обговорювати умовний напад у соцмережах і впізнавати нападника, але відмовлятися прийти до слідчого й дати показання.

А як можна допомогти людині? 

За загальним правилом, психіатричну допомогу надають за усвідомленою згодою людини. Хоча закон передбачає випадки огляду й ушпиталення без згоди. 

Якщо людина має ознаки тяжкого психічного розладу, через який становить безпосередню небезпеку для себе чи оточення або не здатна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби, родичі, сусіди чи свідки небезпечної поведінки можуть викликати поліцію або швидку допомогу.

Однак самого психіатричного діагнозу чи підозри на розлад недостатньо. Мають бути конкретні підстави вважати, що людина потребує саме стаціонарного лікування, пояснювала hromadske заступниця директора київської клінічної лікарні «Психіатрія» Марія Ковкун.

Спочатку людину оглядає психіатр, який оцінює її стан і визначає, чи є підстави для госпіталізації без згоди. Якщо такі підстави є, людину можуть доправити до лікарні. Протягом 24 годин її має оглянути комісія психіатрів, яка вирішує, чи обґрунтована шпиталізація. Якщо комісія підтверджує її необхідність, лікарня звертається до суду.

Саме суд вирішує, чи залишати людину на примусовому лікуванні. До ухвалення рішення вона може перебувати в лікарні на підставі висновку комісії. Якщо суд не знаходить достатніх підстав для госпіталізації, людину мають виписати.

Другий механізм застосовують у межах кримінального провадження. Він стосується випадків, коли людина вчинила суспільно небезпечне діяння, але виникають сумніви щодо її осудності — тобто здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Щоб з’ясувати психічний стан людини, призначають судово-психіатричну експертизу. Її висновок може містити рекомендацію щодо необхідності психіатричного лікування, однак остаточне рішення ухвалює суд.

Ще під час розслідування суд може призначити поміщення людини до психіатричного закладу як запобіжний захід. Надалі, якщо суд установить, що людина вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, він може застосувати примусові заходи медичного характеру. Це може бути амбулаторна психіатрична допомога або шпиталізація до закладу з відповідним рівнем нагляду. Вибір залежить від психічного стану людини, характеру вчиненого діяння та ступеня її небезпечності.

Якщо суд призначає стаціонарне лікування, стан пацієнта періодично оцінює комісія психіатрів. На підставі її висновків суд вирішує, чи продовжувати, змінювати або припиняти примусові заходи. Тобто термін такого лікування не визначають наперед — воно триває, доки зберігаються законні підстави для його застосування.

Більшість людей із психічними розладами не вчиняє насильства, йдеться в матеріалі Американської психологічної асоціації. Водночас деякі розлади можуть підвищувати ризик такої поведінки. Оцінювати це потрібно індивідуально, враховуючи конкретні симптоми, попередню насильницьку поведінку, вживання алкоголю чи наркотиків, а також життєві обставини.

Варто зауважити, що відмова від психіатричної допомоги може мати різні причини. Як пояснюють у Виноска: Maryland Foundation for Psychiatry (MFP) — некомерційна благодійна організація. Її головна мета — боротьба зі стигматизацією психічних захворювань, просвіта населення, підтримка пацієнтів та фінансування програм у сфері ментального здоров'я.Мерилендському фонді психіатрії, іноді людина не усвідомлює, що має проблеми, навіть коли близькі помічають зміни. В інших випадках вона соромиться свого стану, боїться лікування чи можливої шпиталізації або того, як до неї ставитимуться після звернення до психіатра. Буває і так, що людина розуміє потребу в допомозі, але їй бракує підтримки, щоб звернутися по неї.