Подружжя зі США знайшло давньоримський надгробок, коли прибирало у своєму дворі. Як він там міг опинитися?

Про це пише Guardian. 

Центр ресурсів збереження Нового Орлеана вказує, що це відкриття ще в березні зробила антропологиня Університету Тулейн Даніелла Санторо та її чоловік Аарон Лоренц. Вони припустили, що напис на надгробку був вирізьблений латиною, якою послуговувалися у  Стародавньому Римі. 

Санторо зв'язалася з археологом Університету Нового Орлеана, доктором наук Раяном Греєм та зі своєю колегою з Університету Тулейн Сюзанною Луснією, доценткою класичних студій.

Тим часом Грей надіслав фотографії незвичайної плоскої мармурової плити професору Розтошований у місті Інсбрук, що в Австрії.Інсбруцького університету Гаральду Штадлеру, який переслав їх своєму братові, викладачеві латини.

Луснія та Штадлер незалежно одне від одного дійшли одного й того ж висновку: надгробок був присвячений римському моряку та військовому приблизно II століття, на ім'я Секст Конгеній Вер. Крім того, камінь відповідав опису каменя, про зникнення якого повідомляли у міському музеї італійської Чивітавекк'ї, поблизу місця, де його спочатку знайшли.

Тоді Луснія зв'язалася з тим музеєм, а ті, хто працював із Санторо, передали камінь команді ФБР з розслідування злочинів проти мистецтва для подальшої репатріації.

Дослідники також спробували з'ясувати, як реліквія опинилася в Новому Орлеані. Вони вважають, що надгробок Конгенія Вера, ймовірно, був доставлений до Нового Орлеана десь у XX столітті, можливо, після Другої світової війни, в якій американські війська та інші сили союзників воювали на території Італії. Однак, хто міг це зробити, досі незрозуміло.

Архівні записи, на які посилався Грей, свідчать, що будинок Санторо та Лоренца протягом більшої частини 1900-х років належав родині покійних місцевих жителів Френка та Сельми Саймон. Команда Санторо не вважає їх причетними до вивезення надгробка з Італії.

Натомість вони розглядали сусіда Саймонів як найбільш ймовірного винуватця у перевезенні каменя, адже той був членом Військово-морських сил США під час Другої світової війни. Однак пізніше команда вирішила, що він навряд чи зробив це. Як свідчать записи з Національного музею Другої світової війни в Новому Орлеані, тоді чоловік служив лише на Тихоокеанському театрі військових дій.

Зрештою Луснія зʼїздила до італійського музею, де дізналася, що він був майже повністю зруйнований під час бомбардувань між 1943 і 1944 роками, тож втратив більшу частину своєї колекції.

Водночас Луснія з’ясувала, що опис 1954 року, в якому згадується надгробок Конгенія Вера, був складений на основі попередніх документів, а не інформації з перших рук. «Це робило ще більш імовірним, що предмет був втрачений у хаосі після війни», — вважає Грей.

Дослідник наголошує: неможливо виключити можливість того, що камінь потрапив до рук антиквара, який продав його туристу після війни. 

«Можливо, член сім'ї або хтось, хто прибирав будинок після розпродажу, побачив у ньому просто зручну бруківку для брудного подвір’я. Зараз неможливо сказати напевно, хоча ми продовжуватимемо шукати нові можливості», — сказав Грей.

Тим часом співробітники музею Чивітавекк'ї чекають на повернення надгробка, щоб виставити його для відвідувачів.