«Замотали в простирадло, викопали яму та й захоронили»: у Добропіллі ховають людей при дорозі

«Ворог використовує тактику руйнації. Руйнує кожну цеглину, кожну будівлю. Засоби ураження, тобто можливості десь щось бомбити, знищувати, поступово отримують більше дистанції. Якщо колись він застосовував КАБи на 5-15 км, то зараз — 10, 30 і 40 км, є КАБи, які на 100 км залітають», — розповідає Володимир Назаренко, т.в.о. командира 4 батальйону «Сила Свободи» 4 бригади НГУ «Рубіж».

Колись тридцятитисячне місто перетворюється на руїни й водночас стає ключовою точкою на східному фронті.

Собаки розтягують тіла загиблих

Біля бювету, оббитого ДСП для захисту від прильотів, зібралася черга людей із великими пляшками. Це останнє джерело питної води в Добропіллі. У колодязях міста вода гірка через підземні води з шахт. Як багато міст на Донеччині, Добропілля — шахтарське місто з одним із найгарніших териконів сходу. 

Десь у небі лунає дзижчання FPV.

«Ми вже звикли за цей час. І до FPV, і до КАБів, — розповідає жінка, яка набирає воду. — Гуманітарки нема, магазини всі закрилися».

Місцеві неохоче говорять із журналістами, одна з жінок кричить, щоб її не знімали. Набравши воду, кілька жінок ідуть до «Пункту незламності» забрати речі, які там пралися.

«Пункт незламності» ще функціонує в місті, але завозити пальне для генераторів сюди дедалі складніше, розповідає волонтер Євген Навроцький. Тут є додаткові спальні місця, але ночує там тільки сам Євген. Місцеві приходять зарядити телефони, попрати речі, а самі ж сплять у підвалах своїх будинків.

На стінах «Пункту незламності» написані цитати — від біблійного «Бог є любов» до цитати Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі): «Поки ворог на нашій землі, я не вважаю, що треба розходитися по домівках». Є навіть дитяча кімната, але дітей у Добропіллі немає (принаймні за даними, які відомі місцевій владі).

Скільки саме лишилося людей у Добропіллі, достеменно невідомо. У березні місцева влада називала кількість у 900 людей. 

Тут немає лікарів, тому в поранених єдина надія — на військових.

«На [вулиці — ред.] Першотравневій дрон влучив у жінку років за 60. Дві години лежала, поки хлопці їхали й підібрали її», — розповідає Євген.

У травні бійці «Рубежу» вивезли з міста двох дітей, чиї батьки загинули від удару дрона.

Загиблих із міста теж уже не вивозять — нікому, ритуальні служби не їздять у Добропілля.

«Біля “Ландиша” (магазин у Добропіллі — ред.) три могили при дорозі. Ще одного захоронили біля церкви в місті. Батюшка зібрав людей і прямо біля тротуару, між деревами, поховали, бо його собаки вже почали тягати — ногу відгризли. Ще в одного серце не витримало, коли був приліт. Мужичок, років 65. Теж там поховали. Ніхто ж не везе — усі бояться їхати. Хоронять прямо тут: замотали в простирадло, викопали яму та й захоронили», — розповідає місцевий житель Олександр.

Він під своїм багатоквартирним будинком, де лишився жити тільки він, читає книжку, коли ми його помічаємо. Олександр працював на місцевій шахті й тепер лишається тут: допомагає старенькій матері, яка живе неподалік і не хоче покидати рідне місто. Виїжджати він поки не наважується. Пояснює: не факт, що й вийде, бо дорога небезпечна і на виїзді можна загинути.

«Я вже нічого не хочу, якщо чесно», — говорить він.

росіяни підходять до Добропілля

Попри те, що в місті лишаються сотні людей, зустріти їх на вулиці складно: більшість ховається в підвалах. Частіше в місті можна побачити військових, які доставляють вантажі на позиції.

Містом ходять солдати з навантаженими тачками — доставляють провізію і боєприпаси до місць, звідки їх заберуть важкі дрони. Ті ж полетять ближче до фронту. У Добропіллі в небі весь час лунає звук гексакоптера.

«Доводиться логістику постійно міксувати. Де можна носити руками — носять руками. Додається техніка й НРК. І постійно це треба міксувати, бо в певних моментах треба пронести руками, потім може проїхати НРК. Або в певних моментах усе може проїхати НРК — і “руки” не треба використовувати. Під кожен маршрут, під кожен підрозділ треба вибудовувати свій маршрут. Основна проблема зараз — Дрони на оптоволокні, які сидять на дорозі й вичікують ціль.“ждуни” і мінування», — розповідає Одеса, офіцер 2 батальйону Vanguard бригади «Рубіж».

З кожним місяцем збільшується дистанція, яку бійці проходять пішки. “Кілзона” розширюється по обидва боки фронту.

Добропілля разом із Костянтинівкою стали пріоритетними цілями літньої кампанії ворога. Противник користується зеленими насадженнями й під прикриттям рослинності просувається вперед.

«Через те, що почалася “зеленка”, кількість переміщень противника збільшилася. Велика кількість ворожої піхоти починає одночасно сунути з усіх напрямків і переміщатися як посадками, так і полями, перебігати. Не вистачає засобів, щоб знищити всіх. Так противник починає, а надалі буде дедалі більше й більше намагатися просочуватися крізь наші бойові порядки», — зазначає Одеса.

За його словами, росіяни застосовують свою традиційну тактику — тиснуть із флангів. На Добропільському напрямку зберігається проблема з флангами, зокрема південним, де росіяни мають успіхи.

російська піхота підходить до міста, і за чинних умов може бути питанням часу, коли ворог розповзеться Добропіллям.

«На цей час кількість ворожої піхоти зростає. Ніколи неможливо зупинити всіх. Якщо в день вони відправляють до сотні людей, то два-три з них будуть виживати, сто відсотків. Неможливо в цій ситуації створити повністю закриту лінію, щоб через кожні 25-50 метрів стояла позиція, яка буде спостерігати, яка може тобі прийти на допомогу. Через перевагу дронів є великі проміжки, якими противник рано чи пізно скористається», — каже Одеса.

Навіть якщо росіяни не захоплять місто, то майже напевне повністю знищать авіацією, на кінець каже військовий. Утім, уже зараз Добропілля більше схоже не на місто, а на вигорілі руїни.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».