Вистава, де сперечаються та плачуть. Як Ігор Білиць інсценізував «За Перекопом є земля»

Як виникла ідея створити виставу?

Ігор Білиць є директором — художнім керівником Львівського академічного духовного театру «Воскресіння». Однак «оживити» кримський роман вирішив саме на сцені театру імені Лесі Українки в Києві.

«У театру Лесі Українки таке саме Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки до лютого 2022 року називався Національним академічним театром російської драми імені Лесі Українки. Працівники театру відмовилися від статусу «російського драматичного» у відповідь на російську агресію.минуле, як і в нашої головної героїні — Головна героїня роману Оксана Утаєва є етнічною росіянкою за походженням, яка народилася та виросла в Криму.Оксани. Я думав, що це ідеальний театр за настроєм та ідеєю, який теж має російське коріння і якому треба поговорити на ці теми — не тільки кримських татар, але й впливу російської імперії, російського імперіалізму на нашу державу», — каже Ігор Білиць.

Кримський роман вийшов у травні 2023 року, саме тоді Ігор прочитав його вперше. На той момент він вважав книгу радше кінематографічною й не замислювався про постановку на сцені. І все ж думки про те, аби говорити про Крим, не покидали режисера. Після перечитання роману в нього виникла ідея, як це можна реалізувати в театрі.

Про концепцію майбутньої вистави Білиць розповів авторці книги Анастасії Левковій, оскільки без її погодження не міг починати роботу. Вона без вагань погодилася, а коли отримала готову інсценізацію, навіть не читала — наскільки довіряла режисерові.

Щоб точно відтворити побут корінного народу, танці, пісні, костюми, Ігор Білиць звернувся по допомогу до кримських татар. Це, за словами режисера, стало можливим завдяки Українському культурному фонду, бо сам театр нічого схожого до цього не робив, та й вести такі проєкти складно.

Оскільки я за основу взяв, що це має відбуватися на кримськотатарському весіллі, потрібно дотримуватися обрядів, візуального коду. Та й сама історія потребує правильного занурення, тому мені здалося, що буде нечесно без кримських татар це робити. І якщо така нагода є, УКФ допомагає, то обов’язково треба поспілкуватися з усіма ними.Ігор Білиць, режисер вистави «За Перекопом є земля»

Провідним консультантом проєкту став Алім Алієв — заступник генерального директора Українського інституту, журналіст, правозахисник, менеджер освітньо-культурних проєктів.Алім Алієв — він допомагав творчій команді глибше зрозуміти контекст вистави, ділився знаннями про кримськотатарську історію, культуру та пам’ять і розповідав про Крим як про живий простір людей, який російська пропаганда десятиліттями намагалася витіснити з українського й кримськотатарського контекстів.

А мовна консультантка проєкту Мамурє Чабанова — філологиня, викладачка кримськотатарської мови та культурна менеджерка.Мамурє Чабанова переклала текст для кримськотатарських субтитрів, які супроводжували виставу: українськомовні репліки дублювалися кримськотатарською, а кримськотатарські фрази й пісні, навпаки, перекладалися українською. Крім того, вона працювала з акторами над вимовою — допомагала правильно ставити наголоси, відтворювати кримськотатарські слова, фрази й цілі речення.

«Це був дуже цікавий досвід, тому що актори не просто хотіли завчити текст, їм справді було важливо зрозуміти, що саме вони говорять і співають. Вони постійно перепитували, повторювали, просили виправляти їх, якщо щось звучить неправильно. Акторам хотілося, щоб кримськотатарська мова на сцені звучала природно й органічно. Наприклад, коли вони працювали над піснями, то попросили перекласти їх повністю, щоб розуміти зміст кожної пісні», — поділилася Мамурє.

Ділявер Османов — музикант, диригент, заслужений діяч мистецтв України.Ділявер Османов консультував акторів щодо музично-фольклорної частини вистави, Усеїн Бекіров написав музику, а Ельнара Халілова навчала танців. Без них, як каже режисер, цю історію було б неможливо розказати.

«Консультанти в проєктах дуже важливі — вони розкривають те, чого ти не розумієш. Завжди була якась підтримка, у будь-який момент можна було подзвонити, запитати про спірні речі, тому це дуже приємний та потрібний для мене досвід, і я раджу всім знаходити можливість спілкуватися з людьми й розширювати коло творців вистави — воно йде на користь», — розповідає Ігор.

Про що ця постановка? 

Сама вистава поділена на чотири частини: у першій глядачі мають можливість відчути себе на весіллі у кримських татар — Аліє та Ленура — через діалоги перенестися в Крим 1990-х, 2000-х років та ближче познайомитися з персонажами. 

Друга частина — справжні дебати та інтерактив. Теми обирають глядачі, і для акторів це є несподіванкою, адже за обмежений час вони повинні підготувати якісні обґрунтування. А ближче до завершення цієї частини люди можуть спілкуватися з акторами й ставити їм запитання. У романі Левкової є персонаж Ахтем-З кримськотатарської — «вчитель».оджа, який також навчав учнів дебатувати, тож Ігор Білиць вирішив перенести цей момент на сцену. 

Цей формат нестандартний, однак режисер каже, що хотів долучити глядачів, дати можливість проявити свою позицію. Водночас прагнув, аби й в акторів сформувалася позиція — не написана й завчена, а складена всередині.

Такий спосіб чесної розмови для мене дуже важливий. Театр — це не тільки про розваги, це й про важливу дискусію, про те, що відбувається в нашій країні. Зазвичай вона йде в один бік, тобто актори й режисери щось показують, роблять певний жест, глядачі це сприймають, а потім обговорюють. Я вирішив піти далі, щоб не тільки ми давали якусь тему, але й слухали глядача.Ігор Білиць, режисер вистави «За Перекопом є земля»

Зазвичай після вистави актори продовжують обговорювати важливі теми, розповідає режисер. Не просто чи була вона хорошою або поганою, а говорять про мову, вплив тощо. Зрештою, багато зворотного зв’язку, за спостереженнями Ігоря, було саме щодо дебатів, тож, попри критику деяких театральних фахівців, втілення такого експериментального задуму вийшло вдалим.

У третій частині актори стисло й точно подають хроніку окупації Криму — розповідають, як день за днем півострів зникав, «витікав» з вільної України. Ця частина подається з візуалізацією тих подій, а наприкінці можна побачити море — ці кадри зняті у 2026 році людьми, які досі перебувають там. 

Фінальна, четверта частина — спогади про Крим — сумні, кумедні, ностальгічні. Крім того, глядачі після вистави мають змогу поспілкуватися з акторами, поділитися своїми історіями, які наступного разу будуть розказані в кінці вистави.

Окрім справжніх дебатів, до яких люди не звикли на сцені, ми можемо почути й розмовну кримськотатарську мову, пісні, казки в оригіналі, а ще — переклад з української на кримськотатарську й навпаки, який протягом усього показу транслюється на проєкції.

Ігор Білиць каже, що це теж позиція: якщо ми говоримо про кримських татар і не робимо це рідною для них мовою, це мало б негармонійний вигляд. Позаяк на виставу приходять багато кримців, режисерові було важливо показати цим жестом свою повагу й висловити солідарність із корінним народом.

Про реакцію глядачів

«Я завжди боюся, коли люди плачуть [під час вистави], і не дозволяю акторам цього робити, але ніхто мене не слухає — усе одно плачуть. Я сподіваюся, що ці сльози очищають і акторів, і глядачів. Інколи треба біль свій виплакати, щоб він виходив і трошки ставало легше. Це мені теж болить, але така вистава, така тема, що без сліз не обійтися», — ділиться режисер.

Сам він зізнається, що найбільше викликають сльози кримськотатарські пісні, переклад яких він хоч і не до кінця знає, але вони пробирають до глибини душі, бо ця ностальгія, проблема позбавлення дому, спільна й у нас, і в кримських татар. А ще — репресії, які були з нашими народами, тож все це викликає тужливий біль всередині. 

Важливою була й реакція самих кримських татар на цю виставу. Ігор каже, що отримав тільки позитивні відгуки й слова вдячності, що про них не забувають і доносять до публіки, особливо в центрі Києва, у театрі Лесі Українки, про історію корінного народу.

Мамурє Чабанова, мовна консультантка проєкту, добре знає кримськотатарські пісні й танці. Проте побачити, як їх виконують українці, їй довелося вперше — це її дивує і надихає.

Схвально про виставу написала й авторка роману. За її словами, у постановці на менш ніж дві години складно поєднати всі наскрізні теми книжки, тож режисер обрав дві:

«російська культура — у частині ідей — і кримськотатарська культура — у частині дії та антуражу. Якраз те, що так актуально для нинішньої ситуації з театром Лесі Українки. […] Тут немає кримськотатарської “шароварщини”, екзотизації тощо, навпаки, усе дуже органічно».

Постановка цього роману — перший проєкт Ігоря на кримськотатарську тематику. Тепер він розуміє, як працюють усі процеси, на що варто звертати увагу, і планує надалі досліджувати та більше занурюватися в головні теми, адже, як сам каже, донині це було поверхово. Режисер надалі хоче говорити про Крим, допоки півострів не звільнять від окупації, а голоси кримських татар не будуть почуті у всьому світі, тож через мистецтво він і буде говорити про це.

Ця вистава навчила мене бути дуже уважним до деталей. Ми консультувалися щодо кожного візуального орнаменту чи танцю, питали, чи можна отак цей предмет робити, чи отак. І коли ти з такою деталізацією й уважністю підходиш до проєкту, це дає свої позитивні результати. Це глибоке соціальне дослідження, виражене театром, і я зрозумів, що хотів би більше таким займатися — не просто мистецьким театром, але й соціально важливим.Ігор Білиць, режисер вистави «За Перекопом є земля»