Семінарист, диригент, революціонер і полководець без військового досвіду: Симону Петлюрі — 145 років

145 років тому, 22 травня 1879-го, поблизу Полтави народився Семен Петлюра.

Він прожив менш ніж 50 років — його застрелили посеред білого дня на очах десятків парижан. А мотивом самого вбивства була нібито помста за єврейські погроми.

Яким запам’ятався Петлюра, чиє ім’я собі запозичив, які таланти мав Головний отаман УНР та чи причетний він до єврейських погромів — читайте в історичній довідці hromadske.

Від семінариста до партійного діяча

Петлюра походив з багатодітної родини. Освіту здобув у церковнопарафіяльній школі, навчався в духовній семінарії. Бувши її студентом, долучився до «Революційної української партії» — першої серйозної політичної сили у Історично-географічна частина України, яка спочатку охоплювала центральні та північні області України з центром у Києві, себто лишень Середню НаддніпрянщинуНаддніпрянській Україні.

У 1902 році він перебрався на Кубань — там працював учителем, згодом — в історичному архіві, водночас продовжуючи політичну діяльність. А також розпочав кар’єру публіциста. Царська поліція стежила за Петлюрою і навіть ув’язнила його на кілька місяців, але батько вніс грошову заставу — і Семена відпустили. Після цього молодий революціонер повернувся в Україну, а в 1906 році оселився в Києві.

Семен чи Симон?

Батьки назвали сина Семеном. Та щойно він почав кар'єру революціонера, змінив ім’я на честь видатного південноамериканського політичного діяча — Симона Болівара, який боровся за звільнення Латинської Америки від колоніального устрою Іспанії.

Існує й інша версія. Мовляв, Петлюра взяв імʼя одного з 12 апостолів Ісуса Христа — Симона Зилота. 

Кандидат історичних наук та автор YouTube-каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв каже, що обидві версії мають право на існування, оскільки Петлюра був так само борцем проти імперії, як і Болівар, а день пам’яті Симона Зилота припадає на 22 травня — день народження Головного отамана УНР.

«Кохався у всьому гарному та естетичному…»

Петлюра також запам’ятався як літературний критик і диригент. У роки навчання в духовній семінарії майбутній Головний отаман УНР був диригентом церковного хору. Одного разу він запросив до закладу композитора Миколу Лисенка, аби той послухав свою ж Музичний твір, що призначений для концертного виконання хором у супроводі оркеструкантату «Б’ють пороги» на слова Тараса Шевченка у виконанні хору, яким диригував Петлюра. Керівництво семінарії та царська поліція сприйняли це як прояв Це зневажливий ярлик, який російська влада використовувала щодо всіх українців, що намагалися боротися за незалежність чи власну ідентичність. Термін ґрунтується на нібито зраді гетьмана Івана Мазепи стосовно царя Петра І під час війни зі шведами у XVIII ст.«мазепинського духу», за що студента відрахували.

Славився Петлюра і талантом мистецької критики. В Києві він працював у газеті «Рада», де публікував власні рецензії для рубрик «Театр і музика». Тому його партійний соратник Микола Порш згадував, що Петлюра «кохався у всьому гарному та естетичному».

До речі, саме завдяки Симону Петлюрі світ дізнався про один з українських музичних шедеврів — «Щедрик» Миколи Леонтовича. У 1919 році Головний отаман УНР відправив Українську республіканську капелу в Париж, де якраз відбувалась Паризька мирна конференція була скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війнімирна конференція, на якій обговорювали післявоєнний світовий порядок. Тож Симон Петлюра сподівався, що світ визнає Україну незалежною та підтримає її у боротьбі проти більшовиків, оскільки тодішня Європа сприймала нашу країну як частину російської імперії.

Перша світова війна 

Після початку Першої світової війни Петлюра опублікував свій маніфест «Війна і українці» — доволі контроверсійне, на сьогоднішній погляд, звернення до співвітчизників, у якому він прямо закликав українців підтримати царську росію та виконувати свій «громадянський обов’язок».

Вороги росії при переході кордону будуть, звичайно, намагатися прихилити українську людність на свій бік і різними політичними обіцянками та політичними принадами посіяти неспокій серед неї. Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов’язок громадян росії в цей тяжкий час до кінця і не тільки на полі бою, в шерегах російського війська, що бореться проти порушників світового миру і права, але й як громадяни-обивателі, що повинні в міру своїх сил і спроможностей сприяти успішному виконанню російською армією виїмково відповідального завдання, що випало на її долю.Уривок зі статті «Війна і українці», 1914 р.

На той момент Петлюра вважав, що після підтримки росії розв’язання українського національного питання стане на порядок денний. Це, на його думку, стосувалося й інших народів, що були поневолені царським режимом. До ідеї незалежної України він дійшов уже в роки Української революції 1917-1921 років.

Під час Першої світової війни Петлюра вступив у Всеросійський земський союз — організацію, що допомагала фронту — і переїхав у Мінськ, з якого після початку революції навесні 1917 року перебрався до Києва. 

Українська революція 1917-1921 рр.

Буремні 1917-1921 роки стали зоряним часом для Петлюри, оскільки саме в цей період він проявив себе як політик і військовий керівник. Долучившись до Революційний парламент України, який керував українським національним рухом у 1917-1918 рр.Української Центральної Ради, Симон Васильович був чи не найзатятішим організатором української армії. Так, навесні 1917 року він сприяв утворенню Першого українського піхотного полку імені Богдана Хмельницького, а після утворення Генеральний секретаріат — уряд Української Центральної Ради, що був створений після проголошення Першого Універсалу в червні 1917 рокуГенерального секретаріату очолив секретаріат військових справ. 

Проте на шляху до формування української армії Симон Петлюра стикався з пацифізмом Володимира Винниченка, що очолював Генеральний секретаріат. Винниченко та його прихильники виступали за створення народної міліції. Петлюра натомість був прихильником регулярного війська. Як показали наступні роки, саме його варіант був потрібен Українській Народній Республіці у війні з більшовиками.

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського у квітні 1918 року Петлюра обійняв посаду голови Це об'єднання земських управ (органів місцевого самоврядування) України для захисту їхніх інтересів і здійснення фінансових, культурних, промислових, економічних, соціальних та інших завданьВсеукраїнського союзу земств і всіляко агітував проти нового керівника України. За це його запроторили до Лук’янівської в’язниці, у якій він сидів до листопада 1918 року, майже до самого початку повстання під проводом Директорії — нового українського революційного органу, що виник на руїнах колишньої УЦР.

Петлюра і євреї

Після того, як владу Павла Скоропадського повалили, у 1919 році Петлюра став біля керма УНР. Дуже швидко на його плечі звалилася нова війна з більшовиками. В цей час УНР об’єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою. Це втягнуло її у війну з Польщею на теренах Східної Галичини та Волині. Водночас додався ще один головний біль — білогвардійці, які воювали за відновлення «єдиної та неподільної» росії. Україна поринула у війну на три фронти.

Не минулося і без внутрішніх чвар: після низки поразок на полі бою підлеглі командири військових з’єднань часто на місцях брали владу у свої руки та відмовлялися коритися наказам згори. Таке явище більш відоме як «отаманщина».

Через те, що чимало польових командирів ігнорували центральну владу, вони вдавалися до різноманітних заколотів, зокрема до єврейських погромів. Це породило великий міф навколо Симона Петлюри, начебто він був запеклим антисемітом. 

Після того, як Українська революція закінчилася для нас поразкою, Петлюра перебував у еміграції. Спершу — в Польщі, згодом перебирався до Угорщини та Швейцарії, а у 1924 році остаточно оселився у французькій столиці — Парижі. Там продовжував виконувати обов'язки Головного отамана УНР. Однак його життя у Франції тривало недовго.

25 травня 1926 року єврей Самуїл Шварцбард випустив декілька куль у Симона Петлюру просто на вулиці. Отаман помер менш ніж за годину. 

Шварцбарда затримали, судовий процес активно висвітлювали у пресі. Зловмисник виправдовувався тим, що відомстив Петлюрі за масові єврейські погроми в період Української революції. На захист убивці стали відомі особистості — зокрема німецький фізик Альберт Ейнштейн та французький письменник Ромен Роллан. 

Суд виправдав Шварцбарда, визнавши, що вбивство було скоєне з мотивів «справедливої помсти». Кандидат історичних наук Владлен Мараєв стверджує, що саме через це і народився міф про Петлюру-антисеміта.

«Петлюра завжди був проти будь-яких акцій проти євреїв. Він ще до революції, в молоді роки, неодноразово висловлювався на захист прав єврейського народу, вважаючи його так само поневоленим, як і українців у російській імперії. А вже після революції Петлюра підтримав ідею утворення єврейської держави в Палестині — на їхній історичній батьківщині. І коли в 1922 році Велика Британія отримала мандат на управління Палестиною, заявивши, що там буде створено майбутню єврейську державу, Петлюра підтримав цю ідею, привітавши міністра єврейських справ УНР Пінхаса Красного», — каже Мараєв.

Історик додає, що сам факт існування в УНР Міністерства єврейських справ свідчить про те, що Україна намагалася опікуватись інтересами євреїв і захищати їх, наскільки це було можливо.

Науковець також зазначає, що до вбивства Симона Петлюри, ймовірно, причетні радянські спецслужби. А втім, остаточно довести це вкрай складно. Дослідники досі не знайшли в архівах документ, який точно свідчив би, що більшовики віддали наказ убити очільника Директорії. 

Попри те, що причетність більшовиків до вбивства Петлюри не доведена на 100%, воно видається вкрай вигідним для СРСР, стверджує історик. Симон Петлюра найдовше вів збройну боротьбу за незалежність України та став одним з найголовніших символів українського визвольного руху.

«Убивство Петлюри було потрібне, щоб максимально його очорнити, дискредитувати, сплюндрувати, поставити тавро антисеміта і створити йому вкрай негативний, посмертний уже, імідж ще й на міжнародній арені, який накладався би на весь український визвольний рух, не тільки на Петлюру. З погляду більшовицького режиму ця акція була безпрограшною. Вони одним патроном, як-то кажуть, убивали кількох вальдшнепів одночасно», — переконаний Мараєв.

Пам’ять про отамана

Петлюру поховали в Парижі на цвинтарі Монпарнас. На його честь у французькій столиці назвали українську бібліотеку, а також облаштували музей, де зібрані його особисті речі, бойові відзнаки та прапори.

Історик Владлен Мараєв підкреслює, що саме завдяки боротьбі Петлюри народився термін «петлюрівці» — так росіяни позначали усіх, хто боровся за незалежність України, намагаючись надати цьому слову максимально негативних конотацій. Натомість послідовники Петлюри самі стали називати себе петлюрівцями, демонструючи в такий спосіб, що боротьба за незалежність України триває.