Глобальна сила: як українська промисловість відстоює світові ринки

Головне джерело валюти

Коли йдеться про український експорт, увагу зазвичай привертає збіжжя. Але у 2025 році частка агропродукції в товарному експорті знизилася, тоді як постачання металургії, машинобудування та легкої промисловості зростали. Металургія, мінеральні продукти, машини та обладнання разом формують потужний промисловий блок експорту — і саме від його стабільності залежить курс гривні, наповнення бюджету та здатність країни фінансувати оборону.

Це означає, що суттєву частку валюти, яка заходить в Україну з-за кордону через продаж товарів, заробляє важка промисловість. Сталевий прокат, труби, залізничні колеса, напівфабрикати — усе це продукти, які Україна продає на десятках ринків світу. 

За словами аналітика ринку сталі Володимира Головка, до війни близько 80% української металопродукції йшло на зовнішні ринки. Маріупольські комбінати — «Азовсталь» і ММК імені Ілліча — активно модернізувалися й нарощували випуск продукції з високою доданою вартістю. Їхня втрата стала найболіснішим ударом.

«Через це було втрачено деякі види продукції, важливі для внутрішнього ринку, — каже Володимир Головко. — Наприклад, залізничні рейки, які раніше випускала “Азовсталь”. Представникам “Укрзалізниці” довелося їхати до Китаю і шукати там системного постачальника».

Нова географія: як Україна переглянула карту збуту

Повномасштабне вторгнення повністю перекроїло логістику експорту. росія заблокувала чорноморські порти — головну артерію для вивезення металопродукції. Довелося терміново переорієнтовуватися на сухопутні маршрути й шукати ближчих покупців. Фокус змістився на країни Євросоюзу. Наприклад, «Метінвест» — найбільша металургійна група країни — за останні роки кардинально переглянув географію продажів. 

«Через високу вартість логістики ми були змушені посилити присутність у Європі, зокрема, на ринках Східної Європи, — розповідає директор департаменту маркетингу «Метінвесту» Володимир Жуков. — Це дало нам змогу не лише частково компенсувати втрати, а й розширити клієнтську базу: сьогодні в Європі вона на 30% більша, ніж у 2021 році».

За підсумками 2025 року Європа стала основним ринком для плоского прокату «Метінвесту» — 71% усього постачання цієї продукції. Постачання напівфабрикатів до Європи зросло у 2,2 раза. Компанія розвиває логістичні хаби в Європі, забезпечує технічну підтримку через локальні команди — намагається бути не просто постачальником сировини, а повноцінним партнером для європейських клієнтів.

Інший великий гравець ринку важкої промисловості — компанія «Інтерпайп» — теж намагається впоратись з викликами. Компанія, що виробляє сталеві труби та залізничну продукцію в прифронтовій Дніпропетровщині, постачає продукцію в усі європейські країни. За підсумками минулого року, Європа з часткою 47% продажів залізничної продукції стала фактично домашнім ринком компанії. На експорт загалом припадає 80-85% виробництва «Інтерпайпу», а за деякими товарними групами — понад 90%. Компанія постачає труби для вітрових електростанцій у Північному морі, а насосно-компресорні труби — для нафтовидобутку на Близькому Сході.

Утім нова географія — це не лише можливості, а й нові виклики

Воєнна знижка: скільки коштує ризик

Воєнні ризики змінюють не лише логістику, а й саму природу переговорів із покупцями. Водночас війна не підвищує ціну на українську продукцію, а навпаки знижує її.

«Покупець очікує знижку порівняно з постачальниками з безпечніших регіонів, — пояснює Володимир Жуков. — На думку клієнта, така знижка має компенсувати ризик можливого зриву постачання. Наше завдання — мінімізувати цей дисконт».

У цьому українським виробникам допомагає репутація, сформована за роки роботи на різних ринках. 

«Ми довели, що є надійним постачальником і виконуємо зобов'язання навіть у надзвичайно складних умовах, — каже Володимир Жуков. — Попри воєнні дії, перебої з електропостачанням чи логістичні обмеження, ми завжди знаходили способи виконати контракти та забезпечити клієнтів продукцією».

Водночас Жуков не спостерігає системної тенденції відмови від українського металу через репутаційні ризики. Основною причиною відтоку частини клієнтів після 2022 року стала передусім втрата виробничих потужностей маріупольських заводів — а разом із ними й продуктової лінійки. Щоб компенсувати це, «Метінвест» налагодив виробництво 31 нового виду продукції, побудував стан для випуску зварних труб і продовжує запускати виробництво продуктів, які сьогодні імпортуються.

CBAM: новий виклик для галузі 

З 1 січня 2026 року в ЄС запрацював у повному обсязі CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) — механізм транскордонного вуглецевого коригування. Це додатковий податок на імпорт продукції з високим вуглецевим слідом: сталі, чавуну, цементу, добрив. Формально — вирівнювання умов конкуренції. Для України, яка воює і не може одночасно модернізувати виробництво, — фактичне закриття головного експортного ринку.

«Вплив CBAM є дуже відчутним, — каже Володимир Жуков. — Європейські клієнти підходять до цього питання дуже обережно та враховують ризики додаткових витрат. Частина клієнтів переорієнтовується на місцевих постачальників. Щоб утримати таких партнерів, ми часто змушені брати ризики на себе, що суттєво впливає на рівень прибутковості».

Для окремих низькомаржинальних продуктів постачання до Європи й зовсім втратило економічну доцільність — «Метінвест» був змушений призупинити їхній продаж на цьому ринку.

Ситуація для промислового підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» — ще драматичніша. Підприємство повністю зупинило експорт до країн ЄС, закрило цех блюмінга, що працював з 1958 року, і скоротило понад 3400 працівників. Збиток у першому кварталі 2026 року зріс до 4,6 мільярда гривень. За оцінками GMK Center, потенційні втрати українських експортерів від CBAM у 2026-2030 роках можуть становити 4,7 мільярда доларів. Бюджети різних рівнів недоотримають майже 1,3 мільярда доларів.

«CBAM — це європейська довгострокова політика, і навряд чи її можна зупинити, — каже аналітик Володимир Головко. — Але Україна має ставити питання щодо врахування наших специфічних умов — принаймні форс-мажор у вигляді війни — та євроінтеграційних перспектив».

Переговори між Києвом та Брюсселем на цю тему ще тривають. Нещодавно депутати Європарламенту закликали Єврокомісію розглянути спецрежим CBAM для України, визнавши війну форс-мажором. 

«Я не можу уявити, яка ситуація підпадає під форс-мажор, якщо воєнні обставини України не підпадають», — заявив депутат Європарламенту Мохаммед Шагім під час засідання комітету з питань навколишнього середовища, клімату та безпеки харчових продуктів (ENVI).

А незадовго до цього віцепрем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка заявив, що Єврокомісія припустилася помилки в розрахунках впливу CBAM на українську економіку, і результати першого кварталу 2026 року це підтвердили. 

Китайський тиск: боротьба за кожну тонну

Ще один системний виклик для українського промислового експорту — Китай. Країна з найбільшою у світі металургією наростила експорт сталі, що призвело до падіння світових цін і витіснення українських виробників із ринків Північної Африки, Туреччини та Близького Сходу.

«До Китаю у багатьох є претензії через так звану проблему надмірних виробничих потужностей, — зазначає Володимир Головко. — Хоча на офіційному рівні китайська сторона це заперечує, але всередині країни це визнається і здійснюються певні кроки. На перспективу п'яти років планується оптимізувати структуру місцевої металургії, щоб переорієнтувати її на випуск продукції з більшою доданою вартістю».

Є й позитивний сигнал: зі слів Головка, з початку 2026 року фіксується зниження китайського металургійного експорту, насамперед дешевого. 

«Деякі експерти вже навіть почали побоюватися виникнення певного дефіциту і прогнозують зростання цін на металопродукцію», — каже Головко. 

Сьогодні конкуренція з Китаєм залишається реальністю, яка змушує українських виробників постійно шукати нові ніші та нарощувати якість.

Дві третини економіки

Експорт — це лише одна з функцій промисловості. Усередині країни вона відіграє роль, яку важко переоцінити.

За даними Держстату, у 2021 році переробна промисловість створювала 10,3% валової доданої вартості, добувна — 6,7%, а разом з енергетикою промисловий сектор був одним із найбільших у структурі ВВП. Але пряма частка — це лише верхівка. Промислові підприємства замовляють сировину, обладнання, послуги в інших галузей, а їхні працівники витрачають зарплату на продукти, освіту, медицину, створюючи попит далеко за межами заводських цехів. 

Навіть в умовах війни ця роль не зменшилася. За даними ДПС, у 2025 році переробна промисловість забезпечила 17,9% податкових надходжень до бюджету, найбільшу частку серед усіх галузей. Це робить промисловість найбільшим платником податків у країні. Вона ж залишається найпотужнішим інвестором: торік найбільше капітальних інвестицій в економіці спрямували саме у промисловість — 259,1 мільярда гривень, або 38,7% від загальної суми. Основним джерелом фінансування залишаються власні кошти підприємств — 71,2% від загального обсягу. Тож промисловість не лише виробляє. Вона інвестує у себе і в суміжні галузі, утворюючи попит для малого та середнього бізнесу, який значною мірою працює саме на обслуговування потреб великих промислових гравців.

Є ще один аспект, на який рідко звертають увагу — якість зайнятості. За даними Держстату, у першому кварталі 2026 року середня зарплата в металургії становила 32 927 гривень — на 21% більше, ніж у сільському господарстві. Водночас промислові працівники офіційно оформлені, сплачують повні податки та наповнюють Пенсійний фонд — на відміну від секторів із високою часткою тіньової зайнятості.

Матеріал опубліковано на правах реклами