Кожна зібрана гривня — це смерть нашого ворога. Очільниця благодійного фонду Ольга Валянік

Що треба фронту

Як змінилася потреба військових від початку повномасштабного вторгнення й до сьогодні?

На початку перші речі, які в нас стовідсотково просили, — це бронежилети, плитоноски, амуніція, тепловізори, автівки та дрони. Тоді це були дрони Зазвичай використовується для ведення повітряної розвідки та спостереження за пересуванням ворога, коригування артилерійського вогню.Mavic 3. Згодом замовляли різноманітні РЕБи. А зараз військові звертаються по дуже специфічні речі — це наземні роботизовані комплекси, різноманітні дрони, зокрема Дрон-бомбардувальник (або дрон-бомбер) — це бойовий безпілотний літальний апарат (мультикоптер чи літакового типу), спеціально призначений для скидання боєприпасів на цілі супротивника.бомбери, Дрон на оптоволокні — це безпілотний літальний апарат, який керується та передає відеосигнал не через радіоканал, а за допомогою тонкого оптичного кабелю.на оптоволокні. І якщо раніше достатньо було просто зробити авто, то зараз ми укомплектовуємо машину планшетами, ноутбуками, іншими різними штуками. 

Узагалі дрони, автівки, такмед, гаджети — це те, на що замовлення надходять постійно. Але основний напрям нашої роботи — дрони. У нас діє благодійна програма «Дронобанк» — постійний збір коштів на закупівлю, ремонт і комплектацію дронів. Наприклад, з початку року за цією програмою нам вдалося залучити понад 3 мільйони 800 тисяч гривень. 

Ваш фонд починав працювати в багатьох напрямах — наприклад, крім забезпечення військових, ви займалися евакуацією людей із прифронтових територій, облаштуванням житла для ВПО тощо. Тепер ви зосередилися на заявках саме військових. Це звуження можливостей чи продумана спеціалізація?

Насправді не хотіли розсіювати свою увагу, оскільки в нас найкраще виходило збирати кошти саме на дрони й такмед. Бо ми вважаємо, що краще зробити одне добре, ніж робити багато, але погано. 

Те, що починалося як точка збору найнеобхіднішого для військових, швидко еволюціонувало в професійну структуру — БО «БФ “Ангар.Україна”» — з чіткими протоколами закупівель, логістики, звітності та комунікації з підрозділами на передовій. Масштаби роботи фонду вимірюються не лише кількістю закритих запитів від бригад — від тактичної медицини та спорядження до засобів радіоелектронної боротьби, транспорту й FPV-дронів, — а й фінансовою спроможністю. За роки роботи команда «Ангару» залучила близько 163 мільйонів гривень допомоги для українського війська.

Ви закуповуєте дрони за кордоном чи в українських виробників?

У нас уже напрацьовані зв’язки з українськими виробниками, і заявки військових на дрони ми можемо закрити їхньою продукцією.

Наскільки ваш фонд встигає за потребами військових?

Оскільки в нас вузька спеціалізація, то відповідно до того, з чим ми працюємо, ми йдемо нога в ногу. 

Як швидко ви можете закрити заявку?

Усе залежить від характеру заявки. Якщо вона, наприклад, на півтора мільйона, то це місяць, лише щоб зібрати кошти.

Як заохотити людей донатити

Як за роки повномасштабної війни змінився алгоритм збору коштів? Як змінилася позиція людей, які жертвують гроші на оборону країни?

На початку повномасштабки люди віддавали останні кошти. Потім прийшло розуміння, що це гра надовго. І треба віддавати не все, а, скажімо так, десятину, бо людям теж треба якось жити.

Коли хвиля стихійних донатів пішла на спад, ми з командою почали шукати нестандартні механізми фандрейзингу та залучення відповідального бізнесу. Так з’явилися символічні проєкти на кшталт «Ангар.Українська гільза» або іменні бофони — відзнаки фонду для підприємців, меценатів та містян, які системно підтримують військо. 

Якраз на сайті вашого фонду я прочитала про систему Бофон — від «бойовий фонд».бофонів для тих, чия пожертва перевищує 50 тисяч гривень. Я хотіла уточнити таке. Коли свого часу УПА придумала бофони, йшлося про паперові квитанції, які населення отримувало за допомогу повстанцям. Малося на увазі, що після перемоги ОУН-УПА над совєтами ці квитанції можна буде монетизувати, тобто отримати від української держави відповідні кошти. За яким принципом працюють ваші бофони?

Наші бофони — це монети. І вони про відчуття причетності до спільної боротьби та про те, що ми всі будемо жити у вільній, незалежній Україні. Це була конкретна пропозиція від мого чоловіка. І, відповідно, на його замовлення зробили дизайн. Виготовлення цих бофонів оплатив мій чоловік із нашого сімейного бюджету.

Скільки людей їх уже отримало?

Якщо говорити разом і про бізнеси, і про пересічних громадян, то йдеться про 42 отримувачів бофонів. Одна фізична особа задонатила 400 тисяч гривень, а відоме в Україні видавництво — понад 330 тисяч гривень. 

Якщо порахувати, то скільки грошей у середньому збирається за день?

За день приходить десь трохи понад 14 тисяч гривень. А щомісяця впродовж 2026 року збирається понад 420 тисяч.

Чи правильно я розумію, що спочатку для закриття збору достатньо було оголосити в соцмережах, а згодом, щоб мотивувати потенційних донаторів, довелося вийти за межі інтернету?

Так, починали ми, звісно, з оголошень, потім це трансформувалося в івент-менеджмент, проведення якихось заходів. Бо ми хотіли залучити ще більше ресурсів. 

Спочатку це були якісь благодійні заходи, аукціони, наприклад, із продажу якихось речей. Це був Angar Music Stage, коли на центральній вулиці Луцька грали й співали українські музичні гурти й виконавці. І хто підходив їх слухати, міг зробити донат для військових — там для цього була скринька. 

У нас був і 24-годинний марафон на YouTube, щоб зібрати гроші військовим на теплий одяг і військове спорядження, «Зігрій захисників». Тобто ми реалізовували дуже різноманітні ініціативи.

Який формат збору коштів ви вважаєте оптимальним?

Та немає оптимального. У кожного фонду є своя стратегія, вона досить гнучка й змінюється постійно. Бо ми маємо трансформуватися відповідно до ситуації. 

Приміром, зараз ми вже не влаштовуємо вуличних виступів музикантів, марафонів на YouTube. Натомість ідеться, наприклад, про бігові марафони, інші спортивні події, під час яких збираються кошти, благодійні аукціони чи барахолки. 

Організатором цих заходів є ваш фонд?

Ні, спортивні заходи організовують наші партнери. А от барахолка — це суто наша історія. У нас були барахолки, коли ми продавали одяг, який привезли люди, були барахолки, коли ми продавали одяг брендів, були змішані. Тобто формат цього заходу постійно змінюється.

Є люди, які не донатять, бо не впевнені, що їхні гроші насправді будуть використані на потреби військових. Як вони можуть перевірити цільове використання коштів, зокрема вашим фондом? 

У нас є звітування за кожен наш збір — щомісячне, річне. Тобто ми постійно звітуємо, що купили, за скільки грошей і в який підрозділ ми закуплене передали. У нас прозоре звітування. Зайшовши на наш сайт, можна переглянути відповідні акти прийняття-передання.

Якщо в когось є потреба отримати звіт про кошти, які вони донатили, це можна зробити за запитом до нашого фонду — ми можемо надати всі платіжки. Але з такими запитами до нас жодного разу не зверталися.

Чому приходить бізнес

Чому бізнес, який хоче допомогти військовим, не переказує гроші безпосередньо їм, а користується послугами благодійних фондів, зокрема вашого? У чому виграє бізнес, співпрацюючи з БФ?

Наша співпраця з бізнесами — це не про те, що вони нам щось дають, а ми ходимо щасливі. Наша співпраця відбувається у форматі win-win. 

Бізнес, зокрема, через наш фонд закриває свою потребу бути причетним до допомоги військовим. Це може бути зашито в їхню корпоративну соціальну відповідальність. Це може бути історія про те, що їм потрібно купити техніку для своїх працівників, які вступили до лав Сил оборони та безпеки України. 

Відповідно, вони можуть прийти до нас, як і до будь-якого іншого благодійного фонду, і попросити, щоб ми здійснили цю закупівлю й офіційно це все передали на військову частину. Бо в нас цей процес уже налагоджений, а в них — ні.

А наскільки відрізняється заохочення пересічних громадян і бізнесу переказувати гроші на потреби військових?

Я думаю, що мотивація для всіх одна — треба донатити, щоб жити в незалежній, суверенній Україні. Бо Сили оборони та безпеки України — це єдина наша надія.

Наша стратегія щодо цього — це робота із сенсами, бо кожен донат важливий, бо ми маємо всі вистояти в цій війні. Тому що в нас немає іншого варіанта.

Які форми співпраці з бізнесом ви наразі використовуєте?

Ну, найперше — це те, про що я вже говорила: коли бізнес приходить до нас із грошима і проханням допомогти закупити техніку та передати її на військову частину, де служать їхні працівники й працівниці. І ми виконуємо їхнє замовлення.

Другий момент — це взаємопідтримка. Коли, наприклад, ми надаємо бізнесу комунікаційну підтримку. От, наприклад, коли було влучання в будівлю видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», хоч цей бізнес нас ні про що не просив, ми поширили на своїх сторінках у соцмережах заклики, щоб люди купували книги видавництва і в такий спосіб підтримали цей бізнес.

Ще один спосіб співпраці — коли бізнес дає фонду частину свого прибутку. Наприклад, ресторація «Курінь» передає нам 10% від продажу борщу на закупівлю дронів. 200 гривень із кожного проданого ролу Just Sushi теж ішло на потреби Сил оборони та безпеки. Піцерія «Фелічіта»  передає на закупівлю дронів 20% від продажу піци «Фелічіта». У день татуювальника, приміром, тату-студії розігрували тату за донат. Багато наших партнерів роблять такі різні креативні речі. І йдеться не лише про волинський бізнес — ми працюємо з бізнесом з усієї України.

Чи вдається збільшувати обсяги зборів зараз, коли багато бізнесів згортають роботу або взагалі припиняють існування, а доходи людей зменшуються?

Я б сказала, що ми не нарощуємо зараз обсяги зборів. Навпаки, вони зменшуються — саме через ті причини, які ви назвали. Багато хто закривається, багато хто втрачає бізнес.

Але я думаю, що ми нікого не втратили серед бізнес-партнерів. Хтось може призупинити допомогу через особисті питання, але це не є втратою в такому загальному розумінні. Це радше пауза для того, щоб бізнес міг налагодити якісь свої процеси.

Волонтери та зарплати

У лютому 2022 року ваш фонд почався з ваших друзів по луцькому театру «Гармидер». Я знаю, що ви були, зокрема, акторкою та журналісткою. А тепер ваші друзі й ви стали кваліфікованими фахівцями із закупівель озброєння, логістики та фінансів. Як це сталося?

Фонд організовували не лише люди, пов’язані з театром. Було багато волонтерів із креативних індустрій — фотографи, відеографи, комунікаційники, маркетологи, відеорежисери тощо. А збирати гроші й проводити закупівлі ми вчилися, так би мовити, у полі. Було завдання, і його треба було виконати. Ми просто робили свою роботу та адаптувалися до тих умов, потреб і запитів, які в нас були.

Щодо мене, то я — за освітою юристка, закінчила юридичний факультет Волинського національного університету і, уже працюючи в фонді, у 2023 році вступила до магістратури на факультет управління неприбутковими організаціями в Українському католицькому університеті. І тепер маю другу вищу освіту — менеджерки.

Поясніть, будь ласка, як і чому волонтерство, тобто безоплатна громадська робота з допомоги військовим, перетворюється на повноцінну роботу за зарплату? І чи є в цьому якась негативна конотація?

Я директорка благодійного фонду, яка отримує заробітну плату за свою роботу. Тому я себе точно не називаю волонтеркою і не вважаю такою.

Велика й системна організація не може роками триматися виключно на безплатній праці виснажених волонтерів. Професійна робота зі складними закупівлями, юридичним супроводом і міжнародними партнерами потребує фахової команди, прозорого управління та грантової підтримки на операційну діяльність — інакше тил ризикує обвалитися під вагою власного вигорання.

Я допомагаю командам, які тільки стають на шлях інституційного розвитку: вибудовувати внутрішні процеси, налагоджувати фандрейзинг, працювати з грантовими заявками, уникати юридичних помилок і перетворювати локальні волонтерські групи на стійкі неприбуткові організації. Особливе місце займає робота з командами у сфері безпеки, ветеранських сервісів та підтримки громад. Я вчу колег із громадського сектору мислити категоріями вимірюваного результату, прозорої звітності та довгострокового планування. Для мене важливо, щоб сильні ініціативи виникали не лише в обласних центрах, а й у менших громадах, де люди часто мають величезну мотивацію, але потребують структурованих знань із проєктного менеджменту та фінансового планування.

Також разом із чоловіком та однодумцями ми активно розвиваємо діяльність громадської організації «Номад Лів» (Nomad Live) — спільноти, створеної для допомоги військовим та ветеранам у відновленні, відпочинку й поверненні до повноцінного життя. У фокусі цієї роботи — не формальні кабінетні заходи, а живе середовище рівних, походи, екотерапія та спільні практики, які допомагають людям із бойовим досвідом знову відчути опору під ногами.

Скалу треба лупати 

Олю, а на що донатите особисто ви?

На фонд «Повернись живим», на фонд Стерненка, зокрема на «Русоріз». Також я доначу на UAnimals — на ініціативи, які стосуються безпритульних тварин. Також доначу, коли відбувається збір для когось із людей, яких я знаю, або просто якийсь збір мені трапляється в стрічці, і в мене зараз є бажання задонатити саме на нього. Тобто я просто стараюся донатити скрізь, де можу.

А на свій фонд?

І на фонд «Ангар.Україна» теж.

Уже скоро п’ять років, як ви займаєтеся збором коштів для військових. Це робота 24/7. Як ви тримаєте себе в тонусі за таких умов?

У тебе є ціль і цінності, тому ти не згориш, як то кажуть. Але можуть бути усілякі моменти. Усім людям потрібен відпочинок, і я постійно раджу своїм колегам відпочивати, незалежно від того, чи мають вони таку можливість зараз. Для мене особисто найкращий відпочинок — це побути з моєю сім'єю, з моїм чоловіком, з моїми собаками.

У чому сенс саме таких невеликих фондів, як ваш, поруч із такими велетнями, як фонди Притули чи Стерненка?

Ми всі робимо одну роботу, і в нас усіх одна мета. І ми не конкуруємо — ми підсилюємо одне одного, тому що це розвиток громадянського суспільства і допомога Силам оборони та безпеки України.

Ви не втомилися, не зневірилися від того, що вже п’ятий рік збираєте кошти на військо, а до перемоги так само далеко, як і у 2022 році?

У мене точно немає такого відчуття, тому що я знаю, що за кожною зібраною гривнею стоять життя наших військових. І за кожною гривнею стоїть смерть наших ворогів. Тому в мене точно немає відчуття, що ми лупаємо цю скалу і не можемо її влупити. Зрештою ми її все одно влупимо.

Цей матеріал створений за підтримки Фонду місцевого співробітництва Посольства Фінляндії в Україні.