Крим за два тижні: як армія УНР звільнила півострів 100 років тому

Початок великої війни

16 грудня 1917 року. Після проголошення автономної Української Народної Республіки та відмови Української Центральної Ради визнати утворену більшовиками Раду народних комісарів центральною владою в росії до Києва надійшов лист. «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».

Цим документом радянський уряд начебто визнавав право України на відокремлення, але водночас вимагав безумовної допомоги більшовикам. Так, наприклад, вони вимагали припинити роззброєння більшовицьких загонів, пропускати їх на південний фронт для боротьби з військами Олексія Каледіна та не пропускати на Донщину його прихильників. 

На відповідь УНР дали 48 годин. 

«Рада народних комісарів росії не має права втручатися у внутрішні справи України; Україна не допустить анархії та розрухи як в росії;

роззброєння більшовицьких частин необхідні для уникнення громадянської війни; російські більшовицькі частини повинні реалізовувати свої національні прагнення в росії, а не Україні;

Україна виступає проти більшовицьких методів встановлення влади» — йшлося в листі з підписами Володимира Винниченка та Симона Петлюри.

«Червоні» розв’язали першу радянсько-українську війну. Тоді вони швидко заволоділи Харковом, де проголосили створення радянської Української Народної Республіки й розпочали наступ на все Лівобережжя. Паралельно з цим виступило угруповання з Білорусі. 

Червоні війська наближалися до Києва і, зрештою, змогли захопити його. Українська влада мала єдиний шанс на порятунок. І вона ним скористалася. 

Бувши стороною ПІдписана 27 січня 1918 року мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством з іншого. Угода була результатом переговорів у Бресті-Литовському, що продовжувалися від 9 грудня 1917 до 3 березня 1918 року між представниками Центральних Держав, Російської Федеративної Радянської Республіки та Української Народної Республіки.Берестейського миру, українська делегація на чолі зі Всеволодом Голубовичем домовилася з німцями та австро-угорцями, що їхні армії допоможуть вигнати більшовицькі війська з території УНР, а Київ натомість постачатиме продовольства для солдатів Четверного союзу. 

Червоний Крим

У листопаді 1917 року, коли Українська Центральна Рада оголосила про створення УНР, Крим не включили до складу молодої республіки. Передбачалося, що півострів дістанеться кримським татарам.

У грудні того ж року вони скликали перший Курултай — національний з'їзд кримськотатарського народу, де проголосили створення Кримської Народної Республіки та ухвалили власну Конституцію. Курултай визнали національним парламентом та сформували власний уряд, який очолив Номан Челібіджіхан. 

Однак у плани втрутилися більшовики. Після стрімкого захоплення Слобожанщини, Донбасу та Лівобережжя, до кінця січня 1918 року червоноармійці захопили майже весь півострів. Зрештою, там почався «червоний терор» — масові вбивства незгодних з новою радянською владою. За різними оцінками, у той час було вбито до 8 тисяч людей. 

«Червоні» швидко проголосили створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди. А Челебіджіхана, який намагався домовитися з більшовиками, розстріляли наприкінці лютого 1918 року разом із деякими матросами Чорноморського флоту. 

Витіснення більшовиків

Після Берестейського миру українські та німецькі війська з’єдналися та почали звільняти територію УНР від «червоних». Так, уже 2 березня 1918 року синьо-жовтий стяг замайорів над Києвом, а 8 квітня — над Харковом. 

10 квітня війська УНР отримали від політичного керівництва таємне завдання — звільнити Крим від більшовиків раніше за німців. Основною ціллю був розташований там Чорноморський флот колишньої російської імперії. Ще у січні 1918 року УНР навіть ухвалила тимчасовий закон про флот, згідно з яким увесь флот, що був у Криму, визнавався українським, хоч і Україна не вважала півострів своєю територією.

Звільнення Криму доручили 2 Запорізькому пішому полку, Запорізькому автопанцерному та гарматному дивізіонам. Похід на Крим очолив Петро Болбочан, який напередодні звільнив Харків.

На думку кандидата історичних наук та автора книги «Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року» Сергія Громенка, Болбочан був незручним для української владної верхівки, тому його намагалися спекатися у такий спосіб.

«Крим був найвіддаленішою точкою в Україні, куди можна було відправити війська. Саме тому Болбочана, як найбільш незручного військового, відправили подалі, щоб він, не дай Боже, не каламутив воду і не вступав у конфлікти з соціалістами в УЦР», — пояснює Громенко в коментарі hromadske, хоч і зауважує, що підтверджень цьому бракує.

Зупинка — Сиваш, наступна — Джанкой

Коли Болбочан та його військо вирушили на Крим, німецьке угруповання на чолі з генералом Робертом фон Кошем теж почало наступ на півострів — у напрямку Перекопу, що на північному сході Криму, неподалік від Армянська. 

Болбочан теж планував просуватися тим шляхом, але, оскільки українська армія мала дійти туди раніше, його військо вирішило йти іншим шляхом — через Чонгар, що на схід від Перекопу. Для цього українцям потрібно було пройти залізничною переправою, яка пролягала через озеро Сиваш і яку більшовики встигли замінувати.

Українці спершу планували форсувати озеро на човнах. Однак згодом група Болбочана вдалася до хитрощів та взяла штурмом залізничну переправу через водойму. 

Для цього розвідники Болбочана на Це транспортний засіб на залізничному ходу для перевезення службового персоналу, матеріалів, механізмів і інструменту на невеликі відстані для ремонту залізницідрезинах швидко почали переправляти бронепоїзди з людьми та озброєнням. Через ефект несподіванки «червоні» не встигли підірвати міст і їм довелося відступати. 

Українці рушили до Джанкоя — першої великої логістичної точки на півночі Криму. Але дійшовши туди надвечір 22 квітня, група Болбочана зустрілася з німцями, які взяли місто на три дні раніше. 

Німці постали перед дилемою: наступати далі на більшовицькі позиції, які відступали у напрямку Феодосії, чи розібратися з українцями, які взялися нізвідки. Група фон Коша затягувала з рішенням, чим і скористався Болбочан, рушивши на Сімферополь. Уже 24 квітня українські військові здобули місто.

На кілька годин пізніше туди увійшли німецькі частини фон Коша. Між українськими військовими та союзниками з Берліну почався конфлікт. Кандидат історичних наук Сергій Громенко підкреслює: це сталося тому, що німці до останнього не розуміли, звідки взявся Болбочан, оскільки наказ про наступ армії УНР на Крим був таємним.

«Німці до останнього не знали, чи Болбочан є українським військовим діячем, чи він є більшовиком, чи він є якимось місцевим анархічним отаманом. Це все вилізло, бо українці не попередили німців про наступ, а коли почався конфлікт у Сімферополі, Київ роз’яснив союзникам, що там і до чого, але було занадто пізно», — зазначає історик.

На ранок 26 квітня німецькі війська почали оточувати частини Болбочана у Сімферополі. Йому висунули ультиматум із вимогою скласти зброю, розпустити свої загони та вийти з Криму. Це аргументували тим, що за умовами Берестейського миру півострів не визнавався частиною УНР.

І в цьому німці таки мали рацію. Тож 27 квітня Київ наказав Болбочану залишити Крим.

Кримська операція була однією з найблискучіших перемог українського війська. Група Болбочана не зазнала жодної поразки, однак була змушена відійти від півострова через політичні розбіжності всередині Української Центральної Ради.

За це УЦР заплатила дуже дорого. Уже 29 квітня до влади прийшов Павло Скоропадський, що був ставлеником німців, а Рада припинила своє існування.

Як звільнення Криму було таким швидким?

Уся кримська операція тривала два тижні. Звільнення півострова від більшовиків було спільною заслугою не лише українців та німців, а й кримських татар. 18 квітня останні почали масштабне повстання на півдні півострова, у глибокому тилу більшовиків. І хоч повстання придушили, це теж вдарило по обороноздатності «червоних».

«Більшовики не спиралися на підтримку місцевого населення, не мали тут великої потуги. Це були узурпатори. І коли зійшлися в одній точці українці, німці та кримськотатарські повстанці, виявилося, що більшовиків ніхто не підтримує, і навіть на самому Чорноморському флоті стався розкол. Воювати за більшовиків було нікому», — каже Громенко. 

Флот, до слова, так і залишився у Криму. Його інтернували німецькі війська. А в листопаді 1918 року, після капітуляції німців у Першій світовій війні, південні області України окупували Велика Британія та Франція. Вони й забрали під свій контроль флот, який згодом почали передавати білогвардійцям.