Вижити в «автобусі смерті». Репортаж із Сум
«В автобусі сиділи загиблі. Вони як сиділи, так і залишились на місцях…» — каже госпітальєр Артем посеред нескінченного скла, уламків, пилу й гулу техніки в розбитому центрі Сум.
Він переказує, як надавав першу допомогу потерпілим: перевіряв пульс, тампонував рани, накладав турнікети… Але картина загиблих на місці пасажирів на сидіннях іще довго стоятиме в мене перед очима.
«Шансів вижити не було в більшості загиблих», — написала журналістка із Сум Альона Яценко. Але чи «були шанси зробити максимально все, щоб цього не трапилось?»
Чи з’явився на місці трагедії очільник області, від якого вимагали піти у відставку, що кажуть очевидці кривавого удару рф та хто врятувався з «автобуса смерті» — у репортажі hromadske із Сум.
«Я боявся туди зайти й побачити тіла»
В історичному центрі Сум завжди було людно. Дві широкі вулиці, паркова зона, мила оку архітектура, яка має статус пам’яток. Тут і корпуси Сумського державного університету, і будівля суду, і Інститут прикладної фізики, і театр, і філармонія…
13 квітня дві російські ракети «Іскандер-М» фактично не лишили тут живого місця.
«Це центр міста. Тут багато людей гуляли. Вихідний день. Мені так запам’яталося, коли ми вчора приїхали на місце прильоту… А люди йдуть повз це все, з вербою свяченою. І просто плачуть…» — каже Людмила Михайленко, психологиня гуманітарної місії «Проліска».
Перший приліт о 10:15 припав на будівлю Конгрес-центру — університетського корпусу, де проходили багато заходів міста: від конференцій, зустрічей і тренінгів до різних свят для дітей. Тамтешнє укриття вважалось облаштованим чи не найкраще в місті. Того дня об 11:00 там планувалась і вистава для дітей.
«Я правда боявся туди зайти й побачити тіла», — зізнається на умовах анонімності працівник закладу.
Тепер він не знає, чи будівля взагалі підлягає відновленню, а над укриттям зяє пробита величезна діра.
«Там справді мала бути вистава для дітей, бо в Сумському театрі для дітей і юнацтва немає свого укриття. Були готові всі декорації, на ноутбуці світились заставки… Диво, що на той момент там іще нікого не було. Дивом вижив і охоронець», — додає чоловік.
Проте чи було перед заходом там нагородження військових, про яке пишуть у соцмережах, — боїться коментувати навіть анонімно.
«Мама була вся в крові»
Окрім мурашника з рятувальників і комунальників із великою технікою, із відрами й мішками бігають працівники пошкоджених поруч будівель.
«Дві війни пережив, а москалів не пережив», — каже чоловік про будівлю Інституту прикладної фізики, виносячи за паркан відро будівельного сміття.
«А це історична будівля… колишня садиба Кондратьєва», — тараторить сірий від пилу чоловік із відром, який представляється науковим співробітником Євгеном Осадчим.
«В укриття! Всім сказали в укриття! “Шахеди” летять!» — гукає поруч інша співробітниця.
Більшість таки біжать. Хоча дехто махає рукою, мовляв, та ну, перестаньте.
Так повітряна загроза переривала роботи з розбору завалів іще п’ять разів. Тричі з них лунали вибухи десь на околицях.
У дворі житлового будинку поруч метушаться мешканці. То бігають розчищати від уламків квартири, то спускаються до підвалу-укриття, де на підлозі ще видні сліди крові. Учора там серед інших ховалися після обстрілу дві поранені літні жінки.
«Ми були вдома. Збиралися йти у церкву. Після першого вибуху в нас захитався будинок. Я побігла в сусідній під’їзд до мами. І на вулиці мене оглушив другий, страшніший вибух. Коли забігла до мами, вона вся була у крові. Їй 87», — каже Наталія Пігуль.
Квартира мами постраждала більше. Все у склі, перевернуте, вибиті вікна. Допомагати викликались колеги Наталі.
«Моєї ініціативи не було»
Сум’яни зносять до центру міста квіти. Дехто підходить і закриває обличчя в сльозах руками. Діана стоїть поруч із колегами, здається стриманою, але потім починає тремтіти.
«Вчора навіть на відео, які всі виставляли, було чути, як я кричу. Після того як я побачила, що вони там лежать розвернуті…» — каже дівчина про своїх двох співробітниць із кафе, що розташоване за 50 метрів від епіцентру.
Жінки вийшли в магазин. Вони загинули на місці, не дійшовши назад. Юлії Єлшанській, кондитерці, було 30. Кухарці Олені Обравіт — 40.
«Юля була дуже гарна дівчинка, душевна, мила. Лєна завжди весела, ніколи нічого не боялася… Ми досі не віримо», — каже Діана.
Другу ракету, яка спричинила найбільшу кількість жертв, росіяни запустили по навчальному корпусу Сумського університету. Від будівлі лишилися руїни. Ректор університету оцінює пошкодження в сотні мільйонів гривень. Та найважче, каже, змиритись із загибеллю студентів.
«У нас загинули дві студентки медичного інституту. Я бачив їхні тіла поруч із будівлею… Це велика трагедія… Співчуття батькам», — говорить ректор Василь Карпуша.
Унаслідок російської ракетної атаки на Суми постраждали й 14 поліціянтів — сказав на місці трагедії міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. На запитання, чому тут немає очільника області Володимира Артюха й чи є до нього питання у правоохоронців, міністр відповів так:
«Можу одне сказати: що кримінальне провадження щодо цієї атаки є в СБУ — вона дасть свої висновки. У керівника ОВА — своя вертикаль, яка потім буде ухвалювати те чи те рішення. Але сьогодні, коли ми прибули до Сум, то бачилися з керівником ОВА, обговорювали питання функціонування й ліквідації наслідків цього жахливого удару».
Ми намагались отримати коментар від очільника Сумської ОВА щодо того, чи справді планувався захід із нагородження військових 117 бригади ТрО, втім відповіді не отримали. Пізніше він таки підтвердив цю інформацію журналістам «Суспільне. Суми», проте заявив «що його ініціативи не було».
«Недаремно його прозвали “автобусом смерті”»
13-річний Кирило, який напередодні рятував людей зі згорілого й посіченого уламками автобуса, нині в лікарні з мамою Мариною. Жінка розповіла, що 13 квітня вона їхала із сином в автобусі №62, коли сталася ракетна атака. Транспорт був забитий людьми, декому довелося їхати стоячи.
«Ми почули запах гару. Було дуже темно, тільки пил був, очі неможливо було розплющити. Потім почало розвиднюватися трохи. Ми почали діяти вже після того, як зрозуміли, що і з ним (із сином Кирилом — ред.) усе добре, і зі мною все добре, хоч і все було в крові. Був адреналін», — каже Марина у коментарі hromadske.
Унаслідок вибухової хвилі від прильоту в автобусі вибило скло. Основний удар прийшовся на передню частину автобуса, де згодом виявили багато тіл. Тим часом задні двері завалило деревом і пасажири не могли їх відчинити. Тоді Кирило зметикував вискочити у діру, яка виникла через вибите скло, та зумів із вулиці відчинити заблоковані двері.
«Він просто, я не знаю як, зорієнтувався, що робити, й вистрибнув у цю дірку… Знаєте, як щучки пірнають, — він так згрупувався та стрибнув. Я була дуже злякана, коли він вискочив у вікно, щоб із ним додатково нічого не трапилося», — ділиться Марина.
«Недарма його назвали “автобусом смерті”. Більша частина людей там загинули. Але й багато людей змогло вийти та вижити. Кирилу навіть однокласники писали: “У цьому автобусі їхали моя бабуся, моя тітка”. Дякували йому за те, що ті змогли вийти крізь ці двері», — розповіла жінка.
Зараз Кирило почувається краще: у вухах перестало дзвеніти, лікарі витягли з його голови металевий уламок. Ще два маленькі уламки в черепі, найімовірніше, залишаться з ним на все життя. Мати хлопця також постраждала — все обличчя жінки посічене уламками.
Після усього молодший син Марини, який був удома під час атаки, почав казати, що є «братом героя».
