«росія нам уночі відповіла на пропозицію, коли буде мир». Що означає удар «Орешником» і як мирні переговори заходять у глухий кут

Удар «Орешником» — сигнал для Європи?

Я би почав не з «Орешника», бо це вже продовження. А з того, що відбулося в Парижі (коли лідери «коаліції охочих» підтвердили готовність підтримати розміщення багатонаціональних сил в Україні після припинення вогню — ред.). Коли на те, що було бодай попередньо підготовлено, у москві чітко й зрозуміло заявили, що вони розглядатимуть будь-які збройні сили країн НАТО на території України як свою законну ціль. Це було перше очевидне попередження й черговий прояв російського шантажу.

От зараз відбулося друге попередження та другий прояв російського шантажу. Так, безумовно вони будуть розповідати, що вони поцілили в якісь там енергетичні об’єкти. Але це все другорядні чи третьорядні речі. 

Першорядні полягають у тому, що «ми показуємо вам, європейцям, вам, Заходу, що ми не збираємося йти на ваші пропозиції, вони для нас є абсолютно неприйнятними. Допоки ми наступаємо — жодних розмов про якісь там мирні переговори не буде».

Із цього я роблю простий висновок про те, що допоки ми путіна не зупинимо — ніякі розмови про мирні переговори сенсу не матимуть.

Тому так, на мою думку, це насамперед сигнал для Європи. 

Україна скликає засідання Радбезу: чи це має сенс? Яка має бути відповідь світу?

Ми це (засідання Ради безпеки ООН — ред.) уже давно й неодноразово проходили. Це все танці з бубнами, вибачте за недипломатичний варіант. Тому що ми вже зараз прекрасно розуміємо, що там буде відбуватися, які слова скаже Василь Небензя — постійний представник рф при Організації Об'єднаних НаційНебензя, які слова скажуть інші члени Радбезу, які слова скаже Україна. Тобто все це можна зараз написати, а потім просто звіряти, наскільки там слова відрізняються від того, що буде проголошено. Тому що позиції очевидні.

І головне, що результатом цього обговорення буде «нуль» у практичному плані. Тому що Рада безпеки ООН сьогодні не здатна ухвалювати рішення, які вона мала б ухвалювати. Знову ж таки, зі зрозумілих причин та обставин. Тому це правильний політичний хід, будуть сказані правильні слова. Але практичного наслідку цей хід не матиме.

Практичний наслідок матиме винищення російської військової та енергетичної інфраструктури для того, щоб у путіна не було ресурсів для ведення війни. Оце єдиний і практичний інструмент примусу путіна до миру.

Декларації, які підписані в Парижі, резолюції чи якісь там заклики — це те, що насправді дає путіну можливість війну продовжувати. Не треба декларацій. Треба показувати путіну його місце.

От подивіться: при всій неоднозначності президента США Дональда Трампа, те, що він зробив зараз із російськими танкерами, і те, що він зараз зробив у Венесуелі, — змусило путіна зникнути. Його немає. Його не чути. Він не може нічого відповісти, тому що немає чого відповідати.

Так от, якщо путіну не буде чого відповісти, коли в нього зникне нафтова переробка, якщо в нього не буде чим відповісти, коли в нього зникне умовний Капустін Яр, з якого сьогодні нас обстрілювали тим самим «Орешником», — от тоді будуть практичні кроки.

Поки що в росіян є можливості проводити війну. Значить, наша мета повинна полягати в тому, щоб цю можливість у них забрати. Бо війни не буде лише тоді, коли путін не зможе її проводити. От, власне, банально проста, як кут 90 градусів, логіка.

Що з гарантіями безпеки для України: чи можна взагалі розраховувати, що вони стримають росію?

З того, що ми зараз чуємо і що проривається крізь ці всі переговорні тенета, — що зараз поки що фактично готується рамка, яка фіксує ключові елементи майбутніх домовленостей. І не більше.

Тобто поки що ми говоримо про концепцію, найімовірніше, цих речей, ніж про конкретні документи, які щось закріплюють. 

Бо якщо Трамп каже, що ми готові, але це буде пов’язано [з певними умовами] (і починає перераховувати якісь там умови, що ми не будемо першими, а першими будуть європейці, а ми ще не знаємо, у що це виллється, тощо) — то говорити про те, що ми зараз вийшли на розуміння того, що таке гарантії, мені здається, було б дуже передчасним. 

Гарантії — це коли ти маєш записаний на папері чіткий план того, що відбудеться в разі, якщо росія захоче ще раз напасти. От Трамп каже: «Я думаю, що вона не нападе». Ну він думає так, а путін думає інакше. І яка ж це гарантія? 

Гарантія має полягати в тому, що там буде написано: «В разі, якщо путін нападе, Сполучені Штати Америки» і потім двокрапка з переліком: «завдають удару, оголошують санкції» тощо. І таких пунктів має бути дуже-дуже багато, щоб це була конкретна розмова про конкретний випадок. Бо випадок-то конкретний, а відповідь до нього неконкретна. Така гарантія нікому не потрібна. Ми вже мали таку гарантію в Будапешті.

Тому йдеться поки що більше про загальні речі. Ну і не забуваймо. У документах, які були підписані в Парижі йдеться про те, що це все матиме сенс лише в тому разі, коли буде або мирний договір, або припинення вогню.

росія нам сьогодні вночі вчергове відповіла на пропозицію, коли буде мир.

Знову повертаємось до тієї самої тези: допоки путіна не зупинять — ніякі розмови ні про які гарантії, ні про які мирні переговори не мають сенсу.

Чи є ризик, що залякування спрацює, і рф почне диктувати політику в переговорах на своїх умовах?

Якщо ви хочете перелякатися — то будь ласка, лякайтеся. А якщо ви хочете вести свою лінію, то не лякайтеся, а робіть так, щоб противник, чи, вірніше сказати, ворог це відчув. От власне такою повинна бути логіка переговорів.

Якщо ти боїшся — тоді сиди й не висовуйся. Тоді для чого всі ці розмови про якісь там майбутні заходи й тому подібне? Тут і зараз треба демонструвати, що ти чогось вартий. Якщо ти цього демонструвати не можеш, ну так тоді бодай дай Україні можливість робити те, що потрібно. От сьогодні я вранці слухав наших військових. Вони кажуть: у нас не вистачає ракет. Де є ракети? Ракети є на Заході.

Якщо ви боїтесь вести війну з росією, якщо вас трусить від цієї самої ідеї — ну так дайте українцям можливість захищатися й ламати інфраструктуру путіна. Ось власне те, що потрібно зрозуміти.

Якщо цього немає, тоді будуть оці нескінченні переговори, тоді путін буде вважати, що йому дають пас, а він цим пасом буде користуватися.

До чого ведуть і чим закінчаться мирні переговори?

Доти, доки у путіна буде можливість вести війну — все це імітація бурхливої діяльності.

Яка вірогідність миру, а яка — довготривалої війни?

Залежить від нас. Маю на увазі «нас» — цивілізований світ.

Якщо він проявить позицію, і ця позиція буде жорсткою — от такою, як, умовно кажучи, зараз показав Трамп із танкерами, — тоді ми можемо сказати, що в осяжній, і при тому в недалекій перспективі, ситуація кардинально зміниться.

Якщо ми цього робити не будемо — тоді в нас осяжна перспектива буде у війні.