500 сирен одним кліком мишки. NYT побувало на секретному підземному об'єкті в Харкові, звідки вмикають повітряну тривогу
У Харкові в секретному підземному центрі реагування на надзвичайні ситуації, де працюють українські фахівці, які в разі повітряної загрози активують сотні сирен у всьому місті.
Про це розповіли журналісти New York Times, які побували на об’єкті.
У центрі реагування працюють команди цивільних спеціалістів — саме вони активують сирени, попри те, що багато українців вважають, що це автоматизований процес.
Один із фахівців — 23-річний Дмитро — каже, що намагається зробити все якомога швидше», щоб «у людей буде більше часу сховатися».
Центр працює цілодобово за 12-годинними змінами. Відповідальним за саме ввімкнення сирен є головний спеціаліст. Водночас поруч із ним сидить керівник. На робочому місці головного спеціаліста є дві миші: одна з них виконує звичайні завдання, а інша є спеціальною — вона активує понад 500 сирен повітряної тривоги міста, вимикаючись після кожного використання, щоб запобігти випадковим клікам.
Також спеціаліст використовує радіолокаційну карту, на якій навколо міста намальовано синє коло. Дрон, що потрапляє в коло, може досягти міста приблизно за сім-вісім хвилин, тож, коли він його перетинає, спеціаліст негайно активує сирени. Фахівці стежать за тим, щоб не вмикати сигналізацію занадто рано, щоб не втратити довіру мешканців.
Однак, коли йдеться про балістичні ракети, сирени активують одразу, щойно виявляють запуск. Іноді команда ситуаційного центру сама бачить загрозу на радарі, але, крім цього, отримує інформацію через прямий зв'язок із військовими.
Крім ввімкнення сирен у застосунку повітряного сповіщення, яким користується більшість українців, фахівці також натискають велику червону кнопку на екрані для ввімкнення сирен загальноміського масштабу. Усе це відбувається менш ніж за дві секунди.
Керівниця Аліна Устюхова каже, що ця робота вимагає твердих рук, витримки й зосередженості. Щоб знайти людину на посаду головного спеціаліста, знадобилося шість місяців. Дмитро, який обіймає цю посаду вже три місяці, сказав, що завжди мав спокійну поведінку й що він звик до стресу.
Протягом своєї зміни він сидить майже нерухомо, поклавши одну долоню на стегно. При цьому його родина не знає, ким він працює: він не хоче, «щоб вони знали, яка на мені така велика відповідальність». Про його роботу знає лише його дівчина.
«Можливо, вона щоразу думає про мене, [коли вмикається тривога]», — каже хлопець.