«Вони бліді, змучені, з наслідками катувань». Деталі великого «женевського» обміну полоненими

«Це він! Впізнав його?»

Наталі з Одеси прийшла щаслива звістка — 23 місяці вона чекала Юрія з полону. Її чоловік зник на Авдіївському напрямку. Відійшла від натовпу й почала кричати: «Мого чоловіка звільнили!».

Я не була на обміні, я не приїжджала… Він наснився мені й сказав: «Мабуть, треба, щоб ти була на цьому обміні, бо я хочу тебе побачити»… Це було позавчора о 17:00, а о 21:00 я вже була в Києві. Ось що робить кохання.Наталя, дружина звільненого з полону Олександра Оале

Наталя каже: зранку встала й зробила зачіску, бо знала: коли Юрій її побачить, то скаже, яка вона гарна. А вона йому відповість: «Мій солоденький», — завжди так зверталася.

Поруч із Наталею — її подруга, яку вона називає «моя побратимка». Жінки здружилися з моменту, як дізналися, що їхні чоловіки — Юрій та Олександр — разом опинилися в полоні, у Кіровській колонії. Обидва з 25 бригади, але з різних взводів.

Дочекалася з полону чоловіка, якого не бачила майже два роки, і Крістіна Кеніва з Бердянського району. Родина провела пів року під окупацією, у серпні 2022-го знайшла можливість виїхати на підконтрольні Україні території. Олександр одразу пішов добровольцем до лав Сил територіальної оборони. У полон потрапив, перебуваючи на Харківському напрямку. І з того часу — 23 місяці тому — зв’язок із чоловіком зник.

«Це він! Впізнав його?» — відповідає Крістіна комусь із рідних, які «розривають» її телефон дзвінками. Знаходить кілька хвилин, щоб відповісти на питання журналістів. Каже, стримуючи сльози, що перші слова чоловіка були: «Привіт, зайчику мій!».

Жінка вже втретє сюди приїхала. Пригадує, як торік саме під час обміну почула першу звістку про чоловіка — Олександр через хлопця, який повернувся, передав їй привітання з днем народження.

Я кожен обмін дуже хвилююся, завжди його чекаю. Завжди в мене серце стискало. А цей обмін я ніби знала, що він буде. [Казала собі] «не хвилюйся», «я буду». От 5 березня 2026 року.сьогодні в мене дійсно було таке передчуття. Я спокійною їхала. Це вперше таке.Крістіна Кенева, дружина звільненого бійця Олександра Кенева

Тим часом починають підʼїжджати перші автівки — це «швидкі», які везуть важко поранених військовослужбовців. Першого хлопця медики виносять на ношах. Він лежить майже без руху, голову не може втримати — хилиться з боку в бік. Присутні вигукують йому: «Вітаємо вдома!».

В іншій «швидкій» бачимо ще трьох звільнених хлопців. Один із них розповідає, як «зашкалюють» його емоції. Виходять самостійно, дякуючи всім, хто вітає їх на батьківщині.

«Зараз усі бачили, які хлопці прибули на “швидких”, у якому вони стані, — сказав журналістам на місці представник Координаційного штабу Петро Яценко. — Вони бліді, змучені, з втратою ваги, хворобами й, на жаль, наслідками катувань. Вони потребують тривалої реабілітації».

Зустріч тривала лічені секунди

Трохи більш як за годину координатори розганяють присутніх обабіч, готуючись приймати великі автобуси з полоненими. Попереду всіх на одній із локацій стоїть Крістіна — тремтить і хвилюється перед довгоочікуваною зустріччю із чоловіком.

Щойно машина підʼїжджає, біжить до дверей, попри прохання триматись осторонь. Сліз уже не стримує. Не менш щемливим був і дзвінок Олександра до дітей: «Ви вже такі дорослі. Я за вами так скучив. Не плач, доню, все гаразд… Все, тато вже вдома».

Наталя свого чоловіка дочекалася 6 березня 2026 року.наступного дня. Вириваючись з умовного оточення військовими, які стримували натовп, вона кинулася до чоловіка. Лише мить — і він упізнає її. Обійми, поцілунки, сльози.

Зустріч триває лічені секунди, перш ніж Юрія просять слідувати всередину будівлі за іншими звільненими. Наталі, схоже, стає зле. Вона блідне й не може вимовити ні слова.

«Він іще буде мене лікувати», — сказала оговтавшись та описуючи пережитий стрес.

Серед звільнених, які готувалися зайти в будівлю, знайоме обличчя шукали й Олена з Олександром. Ігор Чеботарьов для неї брат, а для нього — шурин, кум і побратим. Чоловіки у 2022 році разом потрапили в полон у Маріуполі. Олександра звільнили раніше, а Ігор провів у російських колоніях майже чотири роки.

Олександр бігає від автобуса до автобуса, доки зрештою не впізнає побратима серед натовпу. Люди розступаються. «Привіт, дорогий!» — викрикує та обіймає. Олена міцно стискає брата. «Що там вдома?» — запитує звільнений. 

Відповіді не чутно. Щаслива родина зникає з виду за натовпом, який уже посунув у бік іще однієї щемливої зустрічі.

росія затягує обмінні процеси

З-поміж тих, хто ще чекає, — Світлана, мама зниклого безвісти Григорія Зозулі. 16 квітня буде три роки, як вона не має жодної звістки про сина, який зник під Бахмутом.

«Чекаємо. Вдома двоє діток маленьких… Надіємося, що повернеться. Вже сил немає чекати», — каже, стоячи в натовпі з плакатом. Ходить на обміни, бо сподівається, що звільнені бійці скажуть бодай якусь інформацію про її сина.

Рідні зниклих безвісти під час цього дводенного обміну не побачили своїх близьких. Всі звільнені — військові, які мали офіційно підтверджений статус військовополонених. 

Це не плановий обмін. Про нього сторони окремо домовлялися під час нещодавніх перемовин у Женеві. Діяли так звані сліпі списки — кого росія хотіла, тих і звільняла.

Як розповіли в Координаційному штабі, додому повернулися 500 військовополонених і двоє цивільних — чоловік і жінка, яких росія утримувала через їхню проукраїнську позицію. Серед військових — 496 представників сержантського й старшинського складу та четверо офіцерів, розповів Богдан Охріменко, представник Координаційного штабу.

У межах цього обміну вдалося звільнити кілька десятків військовослужбовців, які перебували в полоні ще з 2022 року. Серед повернених є й оборонці Маріуполя. Так, додому повернулися 29 захисників міста, серед яких шестеро — безпосередньо оборонці «Азовсталі».

Коли росія каже, що вона хоче когось віддавати, ми першими виходимо на комунікацію і кажемо, що ми готові їх забирати… Далі йдуть стандартні перемовини, де росія часто міняє позицію і, відповідно, затягує процеси.Богдан Охріменко, керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими

Україна, каже посадовець, готова забирати всіх своїх військових і передавати росіян, які перебувають у нас в полоні.

«Вони нам не потрібні. На них витрачаються державні кошти. Наша задача — повернути наших громадян».