«Ініціатива на нашому боці»: як ЗСУ просуваються на півдні
Це був перший бойовий вихід групи Любомира. Нещодавно мобілізовані десантники мали зайняти посадку, перевірити, чи там є противник, і закріпитись у бліндажі. Коли троє бійців підійшли до лісосмуги, помітили ворожу групу.
«Ми заходили з поля, а вони рухалися посадкою. Нам пощастило, ми їх побачили першими. Ми затаїлися, і почався бій. Одного вбили, другого — Поранили.затрьохсотили. Ми відійшли й закріпилися в їхньому бліндажі», — розповідає про свій перший стрілецький бій Любомир.
Той бліндаж група Любомира тримала два тижні. Щодня посадку штурмували росіяни. Але мало хто з ворожих піхотинців доходив упритул. Їх знищували на підходах українські дрони й артилерія.
«П*дари казали, що їх там налупили дофіга. Довкола позиції 10 чи 20 людей», — каже Ростислав, ще один десантник із цієї групи.
Ці троє військових — одна з найрезультативніших груп у батальйоні 95 десантно-штурмової бригади. Коли вони поверталися, то посадки обабіч, які утримували росіяни два тижні тому, теж уже були під українським контролем. Так бійці зрозуміли: бригада просувається вперед.
«Наступ — це не хмара, яка пішла. Це як у шахах: усе переплутано й такі постійні бої», — описує поле бою Ростислав.
«Наступ був дуже швидкий»
Наступати на півдні десантники й штурмові полки розпочали наприкінці січні. На межі Дніпропетровської та Запорізької областей противник інфільтрувався глибоко в тил української оборони — і виникла величезна сіра зона. Тепер десантники й штурмовики намагаються її зачистити та відсунути противника на Олександрівському напрямку. Головне завдання — відкинути росіян від селища Покровське Дніпропетровської області, ключового логістичного хабу на цьому напрямку.
«Ми пройшли приблизно 10 кілометрів у глибину оборони противника й продовжуємо просуватися», — каже Юрист, заступник командира 3 батальйону 82 ОДШБр.
росіян вдалося відтіснити до лінії Солодке — Новогригорівка — Березове — Тернове — Вороне. Командування ДШВ, яке керує операцією, заявляє про 440 км² звільнених територій. Моніторинговий проєкт DeepState раніше давав більш скромні оцінки — 79 км² (або 200 км², якщо враховувати поодинокі просочування противника як зайняту територію).
Одним із факторів успіху цієї операції була її несподіванка.
«Що допомогло? Введення противнику в оману — перший пункт. Другий — тримати всі переміщення й початок штурмових дій у таємниці. Третє — вимкнення “старлінків”. Це теж нам дуже допомогло», — відзначає Лев, командир батальйону у 82 ОШБр.
Підрозділи ДШВ зуміли непомітно перекинути свої сили з Донеччини й застати противника зненацька. Для цього навіть групи бійців відправлялися на різні напрямки, щоб заплутати ворога.
«Противник був введений в оману. Він знав, що 82 бригада має кудись переміщуватися, але не знав, куди», — розповідає Юрист.
Перемістившись на південь, десантники одразу розпочали штурмові дії. Перший місяць вони стрімко просувалися. Звиклі воювати з російськими елітними морпіхами чи десантниками, тут зустріли слабшого ворога — мотострілецькі підрозділи.
«На перший порах противник іще не знав, що ми будемо проводити контрнаступальні дії. Він не встиг підготувати позиції, наступ був дуже швидкий. Станом на зараз противник уже володіє інформацією, які сили тут діють, і відповідно готує позиції, особовий склад та інженерне обладнання позицій, підтягує резерви, нарощує засоби вогневої підтримки, розвідки. У перші тижні противник майже не застосовував артилерії», — зазначає Юрист.
«Дронарі взяли в полон противника»
Зараз наступ дещо сповільнився. Українські підрозділи намагаються й далі штурмувати, але зустрічають більше опору ворога, ніж у січні-лютому.
Ускладнює бойові дії тутешня річкова місцевість. Українські військові відтісняють росіян за річки Янчур і Гайчур та від річки Вовча. Для бійців Сил оборони, які зайняли позиції за річками, логістика складна. росіяни фактично щодня КАБами й артилерією руйнують мости й переправи. Відповідно, інженерним військам доводиться щодня зводити нові.
Інша проблема — фортифікації. На Олександрівському напрямку зведені добре укріплені окремі позиції. Але проблемою вони стають тоді, коли їх займають російські військові. Вибити їх звідти надзвичайно складно. До того ж зведені вони чомусь так, що всі бійниці дивляться в тил українським позиціям (а мали б дивитись у бік російських).
Попри те що десантникам вдалося вибудувати стабільнішу лінію розмежування, поодинокі групи росіян усе одно просочуються в тил.
«Передові групи (СОУ — ред.) вже вклинилися достатньо глибоко від першочергової лінії. Нещодавно наші дронарі взяли в полон противника. Це глибина на 10 км. Такі випадки ще трапляються. Противник досі десь вилазить, і його беруть у полон. У цілому лінія зараз достатньо стабільна. Цю лінію зараз диктуємо ми, ініціатива зараз на нашому боці», — зазначає Юрист із 82 ОДШБр.
Попри те, Збройні сили намагаються розвинути досягнутий успіх і продовжують пошуково-ударні дії на півдні.
«Групи просуваються. Цю лінію ми змінюємо на краще, і дуже приємно рухати її на південь у бік противника», — підсумовує Юрист.