«Учні були готові святкувати на руїнах». Школа, де не було останнього дзвоника
Замість святкового гулу останнього дзвоника — порожній шкільний ґанок і будівля із забитими фанерою вікнами. Їх тут 270 — не вціліло жодного. Груди скла й покручених рам складені у внутрішньому дворі школи. А на стадіоні, де сьогодні мало бути свято, — повалений паркан і чорний слід від уламка ракети.
«Тому замість останнього дзвоника в нас ліквідація наслідків», — каже Ольга Іванівна, вчителька хімії школи № 199 Шевченківського району Києва, що постраждала внаслідок останнього масованого обстрілу столиці.
«Я працюю вже 46 років у цій школі. Але такого ще не було ніколи, щоб така біда. Ми постраждали вперше. Після прильоту ми тепер тут кожного дня, а чоловіки працюють до 10-ї години вечора. Допомагають і учні, і батьки», — розповідає вчителька, витрушуючи з колегою скло зі штор з актової зали.
«Двигун від “іскандера” пролетів через мою приймальню»
Від будинку, що навпроти школи, лишились самі руїни. На навчальний заклад же здебільшого припав удар вибухової хвилі — посипались усі вікна, повибивало двері.
«Діти, звісно, засмучені. І образливо за них — вони ще мали вчитися цього останнього навчального тижня, а не ходити вже який день прибирати скло… Але, звісно, всі ходять, допомагають», — кажуть декілька батьків, які вирішили все одно привітати класного керівника букетом квітів.
«Частина дітей плакала, коли сюди прийшла й побачила, що сталося зі школою. Приліт сюди був у неділю о 3:53. Тут люди були в укритті — всі вціліли, ніхто не постраждав. Це перше, що я запитав в охоронця: “Чи всі живі й здорові?”», — розповідає директор школи Роман Фещук, ведучи до свого кабінету. Каже: уламок від ракети влетів саме сюди.
Через мою приймальню пролетів двигун від «іскандера» (як мені сказали вибухотехніки). Влетів крізь вікно й пробив стіну. Я, так би мовити, узяв удар на себе.Роман Фещук, директор школи І-III ступенів № 199
З тим, що останнього дзвоника не буде, каже директор, — усі змирились. Та від випускного для трьох 9-х класів (у цій школі учні навчаються лише до 9 класу — ред.) — не відмовились. Сценарій написали, вальс репетирували, святкове вбрання купили.
«Тому питання скасування випускного навіть не стояло. Я сказав, і це моя принципова позиція, щоб вручення обов’язково було, щоб діткам кожному офіційно видали атестат. Бо хай там як, треба, щоб дитина пішла з позитивом зі школи», — додає Роман.
В актовій залі, де мав відбуватися випускний, — забиті вікна, провисла стеля й вибиті двері. Зійшлись на тому, що церемонію проведуть у просторому шкільному вестибюлі.
«Святкувати на руїнах»
«Вони так чекали на цей дзвоник і випускний, що готові були просто на руїнах святкувати», — каже класна керівниця випускного 9-Б класу Анна Макарова.
«Навіть — я вам скажу — з-за кордону одна дівчинка, яка на сімейній формі навчання, планувала приїхати, щоб відсвяткувати з однокласниками це свято. Тому ми домовились, що випускний буде. Ми ж проводили репетицію вальсу щосереди, роздали уже слова, дівчата купили вечірні сукні. І в принципі всі сказали: “Відсвяткуємо все одно”. Бо перший поверх у нас більш-менш зберігся».
Ми хотіли навіть якось скоротити випускний. Але діти сказали, що свято буде і будемо масштабно святкувати — якщо не в актовій залі, то там, де можна.Анна Макарова, класна керівниця випускного 9-Б класу школи № 199
— Не засмутились, що сьогодні не буде останнього дзвоника? — запитую двох хлопців у шкільному коридорі.
— Та трошки. Але не так, як якби не було випускного, — трохи соромлячись, відповідає дев’ятикласник Кирило.
До шкільного холу підтягуються й інші хлопці — восьмикласники й дев’ятикласники. Кажуть, прийшли допомагати.
«Ми засмутились, звичайно. Хотілось довчитись уже. І типу провести останні дні у школі», — небагатослівно говорить один із них, Артем. Але запевняє: настрій у всіх нормальний, вальс — готовий.
«Виїхав із Херсона з окупації. І тут — таке»
«Я, звісно, не чекав, що навчальний рік узагалі так закінчиться. І я ж повинен був і ведучим бути, а тут — бац! — і таке сталося. Був шок, що школу розбили… Тут було так багато емоцій і спогадів», — каже, стоячи на тлі своєї розбитої школи, 15-річний дев’ятикласник Ілля Гребенчак.
Тут він вчився із 6 класу. Приїхав до Києва з Херсона у 2022-му — пробувши понад 8 місяців із мамою і молодшим братом в окупації. Про те, що пережив, не розповідає, лиш каже: «Поїхали — і добре. Все нормально».
Його мама додає — насправді виїзд і навчання давались важко.
«Я дуже боялась [виїжджати], бо в мене співробітниця, коли виїжджала, підірвалася на міні й загинула. По два тижні в полі треба було стояти. Іллі тоді було 12, меншому — 7. Ми виїхали, вже коли Херсон звільнили.
Знаєте, у нас навіть не було документів, що він закінчив початкову школу. Коли він сюди прийшов — плакав, бо ми перший семестр не вчились, а тут саме контрольні, він дуже засмутився, що нічого не знає. Але з усім впорався, він молодець, старається, гарно вчиться. У нас [в атестаті] лише одна 8. А так усі оцінки — 10, 11», — хвилюючись, каже про сина Анна Гребенчак.
«Вікна вибило, а пробірки цілі»
Батьки побоюються, що до 1 вересня школу відремонтувати не встигнуть і навчання не буде. Директор же заспокоює — до цього часу навчальний заклад відновлять.
«Не постраждали ні харчоблок, ні укриття, класи відносно цілі, постраждали лише вікна. Зараз підключилися всі міські служби, громадські організації і волонтери. Тому це більш ніж реально [відновитися до 1 вересня]. Зараз перед нами стоїть задача це все виправити», — запевняє Роман Фещук.
«Найдивовижніше — що вікна вибило, а жоден реактив, жодна пробірка не постраждала», — підмітаючи тепер уже в підсобці свого кабінету, каже 74-річна вчителька з хімії Ольга Яновська.
На тлі забитих вікон дбайливо показує шафки зі своїм дивом уцілілим роками набутим приладдям.
«Я після цього всього була дуже схвильована, прибігла зразу до директора: “Ой, треба рятувать реактиви!..” А вони всі на місці — такі, як були. Дивіться, всі колбочки, все на місці, не розбилося… Я просто диву дивуюся», — розчулено каже жінка. І додає:
«Ми засмучені через усі ці події, але ми, українці, цілеспрямовані, все відбудуємо, все зробимо, і, сподіваюсь, 1 вересня станемо до роботи. Слава Україні!»
***
Останній масований обстріл 24 травня, за даними департаменту освіти і науки КМДА, загалом пошкодив 30 навчальних закладів.
За чотири ж роки повномасштабної війни — 284. Понад 60 із них потрапляли під обстріли від двох до семи разів. У департаменті кажуть: до цієї статистики вже не подають закладів, де вибито до десяти вікон (що вже вважається дріб’язком).
Водночас не було закрито жодної школи чи дитсадка.
Наші діти провели в укриттях 14 647 хвилин. Якщо умовно поділити на 45 хвилин і на шість уроків на день, то наші школярі за чотири навчальні роки пробули під час уроків в укриттях 2,5 місяця, що дорівнює тривалості найдовшої третьої чверті.Олена Фіданян, директорка департаменту освіти і науки КМДА
«Цього навчального року у школах Києва навчалися 266 тисяч учнів. У випускних класах: 4 клас — 24,3 тисячі, 9 клас — 27,7 тисячі, 11/12 клас — 19,6 тисячі учнів», — підсумувала директорка департаменту освіти і науки КМДА.