Зачиняли в труні, морили голодом. Для чого росії українські цивільні полонені

За словами Наталі, п’ять місяців Сергій пробув у невідомій будівлі. Там його зачиняли в труні, били струмом та морили голодом. До викрадення він важив близько 100 кілограмів, а на фотографіях із суду, через рік після викрадення, було видно, що схуд кілограмів на 40. 

«Щоб не з'їхати з глузду, він вишкрябував щось на стінах, згадував дати народження наші. Ще розповідав, що в камері було дуже холодно, але жінки, які сиділи в сусідній кімнаті, вирішили допомогти Сергію та його сусіду й просунули через щілину в стіні светр — той його розпоров і з рукава зв’язав собі шапку», — каже Наталя. 

Від Сергія вимагали підписати документи із зізнанням, що він збирав інформацію про розташування російських військових для української розвідки. 

Скільки цивільних українців утримує росія?

За даними Медійної ініціативи за права людини, станом на 2026 рік росія ув’язнила щонайменше 2500 цивільних українців. Є й інша інформація. Заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк у кінці травня повідомила, що кількість наших цивільних за російськими ґратами може бути від 10 до 20 тисяч. 

У росії є єдина організація, яка досліджує тему цивільних полонених. Це «Меморіал», який спочатку визнали «іноагентом», а потім «екстремістським». За їхніми даними, у російських колоніях сидять 562 цивільні українці. Найбільше їх із Запорізької області, звідки родом і сам Сергій. 

Також організація збирає дані про вік і стать засуджених. За їхніми даними, серед полонених переважають чоловіки, є зовсім юні люди 2008 року народження. Наймолодшій дівчині, яку нині судять за держзраду, виповнилося лише 19 років.

Упродовж 13 років війни росіяни використали проти українців щонайменше 695 форм різних тортур. Про це каже уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець. Полонених бʼють гумовими палицями, трубами, катують електричним струмом, нацьковують на них собак, морять голодом і холодом. 

«Один із видів тортур — перукарня. Під час гоління [росіяни] зрізають не тільки волосся, а й шматки шкіри на голові. Якщо людина починає кричати, її бʼють фізично чи електрошоком», — казав Лубінець під час презентації проєкту «Зроблено в росії. Доставлено в полон».

Крім того, полонені страждають від антисанітарії та відсутності медичної допомоги не лише в підвалах чи закинутих будівлях, а й у СІЗО та колоніях. 

Другий пункт призначення — СІЗО

Сергій Попов після кількох місяців катувань «зізнався» — і тоді його перевезли в тимчасово окупований Донецьк. росіяни звинуватили його за двома статтями Кримінального кодексу рф: шпигунство та тероризм.

«Для росіян основний доказ злочинної діяльності — це зізнання. І більше нічого. Багато людей, які після засудження потрапили в обмін, підтверджують: окрім зізнання, слідчі органи росії не зібрали жодних доказів — ні експертиз, ні належних свідчень. Без зізнання справи немає, проте коли їх тримають без зв’язку, катують, позбавляють води та їжі — зізнання легко отримати», — каже в.о. керівниці департаменту документування Лідія Тараш із Медійної ініціативи за права людини. 

Сергія постійно перевозили з одного місця в інше в нелюдських умовах: 

«Їх заводили в машину та змушували ставати на коліна. Усю дорогу, яка часом тривала по п’ять, вісім годин, вони перебували в одній позі», — розповідає Наталя. 

У Сімферополі, де Сергія утримували в СІЗО, на увʼязнених спускали собак і жорстоко били:

«Він розказував, як у них [у СІЗО] хлопчина молодий повісився. Тоді всіх із камер випустили й побили, щоб більше ніхто так не робив».

Вирок Сергію винесли 11 жовтня 2024 року — майже через 13 місяців після його фактичного викрадення. За інформацією окупаційного Telegram-каналу «Прокуратура Республики Крым», його визнали винним за статтею 276 Кримінального кодексу — шпигунство. Це карається в росії строком від 10 до 20 років позбавлення волі.

російські слідчі стверджують, що у травні 2023 року Сергій Попов збирав інформацію про місця розташування військової техніки та особового складу армії росії, а потім передавав її українським спецслужбам. І що ця інформація «могла бути використана для завдавання вогневого ураження місць дислокацій ЗС рф». 

«За шпигунство карали тих, хто мав українське громадянство, а від російського відмовлявся, а за державну зраду — тих, хто вже отримав російський паспорт. Крім того, досить “популярною” статтею є екстремізм, у якому звинувачують, наприклад, тих, хто робив публікації з “критичним” змістом у Telegram. Якщо ж дії пов'язані з вибухівкою або людину звинувачують у підготовці до нападу — це вже тероризм», — аналізує досвід подібних справ на окупованих територіях Лідія Тараш.

Українець? Отже, колонія суворого режиму

Нині Сергій Попов перебуває у виправно-трудовій колонії №4 в місті Пугачові Саратовської області рф. 

«Сергій каже, що майже щодня у в’язниці грають пісні про перемогу росії», — розповідає Наталя.

Так відбувається в багатьох тюрмах, де утримують українців. Полонених змушують співати гімн росії, «Катюшу», «Офицеры» та «День победы». У камерах, за словами Лідії Тараш, встановлюють системи відеоспостереження, щоб контролювати, чи всі співають. 

«Так було, наприклад, в Оленівці: коли наші хлопці туди потрапили, їм почали вмикати гімн — спочатку так званої ДНР, потім російський. Люди не знали ні слів, ні мелодій. Їм сказали: “Що хочете, те й робіть” — бо якщо не співаєш, то б'ють. Тож ті, хто вже встиг вивчити, передавали слова іншим — на клаптиках паперу, з рук у руки», — каже Лідія.

Умови утримання цивільних українців фактично не відрізняються від умов для військовополонених, стверджують у МІПЛ. У деяких російських тюрмах забороняють удень сидіти — люди мають постійно стояти: через це набрякають ноги, утворюються виразки та варикоз. 

«Додому люди повертаються не лише в жахливому фізичному стані, а й мають розлади психіки. Полонені українці потребують серйозного лікування, і далеко не кожен відновлюється», — стверджує Лідія Тараш.

У «Меморіалі» фіксують, що українців часто відправляють у колонії суворого режиму. А умови там роблять гіршими, ніж для тих, хто сидить за вбивство.

Повернення цивільних 

За даними омбудсмена Дмитра Лубінця, станом на 22 травня Україні вдалося повернути 9260 громадян, з них 456 — цивільні. Наталя Попова вірить, що колись і її чоловік буде в цій статистиці. 

Сергій надсилає дружині листи з віршами, які пише в колонії. Проте робити це вдається не часто: російські наглядачі постійно тероризують засуджених українців, попри всі норми міжнародного права.

«У нас нещодавно народився онук — Сергій дуже зрадів, коли дізнався. Він дуже хоче додому, побачити малечу й бути поруч із нами. А мені хочеться обійняти й вже ніколи не відпускати», — ледь стримуючи сльози, сказала жінка.