У пам’ять про тих, кого вбила росія. hromadske просить вас на хвилину зупинитись
У підвалі церкви вишикувалися «пташата». Маленькі пластуни схилили голови й мовчки стежать за метрономом, що лунає з колонки. Для них це знайома традиція. Щотижня під час таборових сходинок діти із цікавістю роздивляються портрети полеглих воїнів на народному пантеоні, який створили у сховищі Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.
Діти запитують про загиблих військових, просять батьків прочитати інформацію під портретами. Імена, дати народження, які часто свідчать про юний вік захисників України. Діти знають, що коли дорослі оголошують хвилину мовчання, треба зупинитися й опустити голову.
Моє «пташатко» Ганнуся в 4 роки про традицію вшанування полеглих захисників і всіх, кого вбила росія, знає ще й із садочка. Там щодня дітей привчають до культури пам’яті. Перед сніданком обов’язково оголошують хвилину мовчання й співають гімн. Нам пощастило, бо не у всіх школах і садочках так роблять. Або роблять це без пояснення, для формальності. З розмов із батьками я знаю, що вони б хотіли, щоб із дітьми говорили про загиблих, пояснювали, навіщо всіх закликають зупинитися, розказували історії воїнів.
Та чи готові вихователі, викладачі, психологи говорити? Чи відчувають вони необхідність цього? Чи готові визнати, що саме росія вбиває наших людей, а не просто, ніби ті гинуть абстрактно? Думаю, що багато залежить від особистого досвіду людини, її громадянської позиції, оточення та залученості самих батьків до формування дітей.
Мій особистий досвід у Національна скаутська організація УкраїниПласті показав, що говорити треба. Я б сказала, що це критично важливо. Адже діти живуть у реаліях, коли вони часто вже мають загиблих під час бойових дій рідних, батьків, друзів, сусідів. Вони діляться новинами про втрату в перервах між іграми, підслуховують розмови дорослих, запитують, чиї це портрети на Майдані Незалежності. Неможливо огородити дітей від реальності. А якщо хтось іще намагається мовчати, аби не нашкодити, то я вас розчарую. Вони вже все знають, і їм потрібна чесна розмова про втрату.
Як ви сформулюєте це перше речення — це ваш вибір. Але там точно має бути чіткий меседж: росія вбила цих людей, ми не можемо їх повернути, але важливо пам’ятати їх. Зберігати пам’ять про спільні зустрічі, пережиті емоції, спільні перемоги й виклики, спільні усмішки й конфлікти. Бо життя складне — неможливо викреслити погане й залишити лише хороше. Треба зберігати все, наче цінну мозаїку життя.
hromadske просить вас зупинятися на хвилину о 9:00 щодня. У цей час на нашому сайті ви побачите оголошення про загальнонаціональну хвилину мовчання. Ви не зможете переглядати новини, читати тексти. Рівно хвилину можливість користуватися контентом від нашої команди буде заблокована. Ми робимо це, аби привернути вашу увагу, і просимо вас подумки віддати шану загиблим захисникам і захисницям, цивільним дітям, жінкам, чоловікам і всім тим, кого вбила росія.
P. S. Присвячую сьогоднішню хвилину мовчання своєму сусіду Валерію з Маріуполя. Він був добрим і веселим. росія вбила його на ґанку свого будинку в березні 2022 року. Світла пам’ять.