Білецький — про операцію «Вівальді», Драпатого та свою нову роль командувача УВ «Центр»

Після «Вівальді» противник тимчасово відмовився від штурму Слов’янська та Краматорська в лоб, хоч і планує відновити його

Якщо говорити про те, що заявляють росіяни про Лінія бойового зіткнення.ЛБЗ, то ми звільнили 1260 км². Але тільки тому, що вони собі домальовували абсолютно космічні й нереалістичні здобутки, як-от, наприклад, взяття Святогірськ — місто на півночі Донецької області. Оскіл — село в Харківські області. Борова — селище в Харківській області.Святогірська, Оскола, Борової. 

Якщо ж виходити з української мапи, то [насправді] це Звільнені та зачищені від інфільтрованого противника території.277 км², плюс декілька сотень кілометрів зачищеної інфільтрації, яку ми навіть не рахуємо як здобутки операції.

Під час операції втрати противника становили понад 8 тисяч особового складу (маються на увазі загиблі та поранені — ред.). 270 бійців противника потрапили в полон, серед них начальник штабу батальйону, 13 командирів взводів розвідки — загалом понад 20 офіцерів здалися в полон. Також на останній фазі операції загинули 2 командири батальйонів Збройних сил рф. Тобто втрати досить значущі. 

Якщо говорити про техніку, то під час штурмових дій було уражено 3800 різних типів техніки: лише артилерійських систем — 1800. 

Найголовніша мета, яку перед нами ставили, — зірвати наступальні дії противника. Задачею угруповання «Запад», до якого входять три армії противника, був рух із плацдарму, який вони створили на річці Чорний Жеребець, на місто Святогірськ і населений пункт Рубці.

Цим розрізати на дві частини наше угруповання на східному березі річки Оскіл, знищити його й далі продовжувати рух на населений пункт Барвінкове, який розташований на півдні Харківської області. Стратегічний задум полягав у тому, що одним ударом через Святогірський виступ, який ми ліквідували, та обходячи Лиман, противник охоплює Слов’янсько-Краматорську агломерацію з півночі. А другим ударом — через село Добропілля й місто Добропілля на те саме Барвінкове — вони закінчують повне охоплення Донецької області.

Так розв’язується ключове політичне завдання, яке визначено військово-політичним керівництвом російської федерації, — тобто повне захоплення Донецької області. Це був план 2026 року. Тобто вони почали його реалізовувати у 2025-му, а за 2026-й вони повинні були вийти на Барвінкове.

Фактично 144 дивізія 20 армії була розбита й перестала існувати як організована військова сила. Зараз із їхнього боку це більше схоже на агонію, ніж на організовані системні військові дії.

Через те що наступальне угруповання розгромлене, противник відмовився на цю хвилину від спроби обійти Донецьку область. У нього залишаються два варіанти дій: або штурм у лоб Слов’янська та Краматорська, що досить затратно, криваво й не факт, що матиме успіх. Від цього задуму він теж тимчасово відмовився, хоч і планує відновити його. І фактично в нього залишився єдиний напрямок зусиль — це Добропілля. Причина в тому, що там він мав деякі успіхи, і, відповідно, від цієї клешні ще не відмовився, але вище [українське] військове керівництво зараз досить активно проводить контрдії. 

Сама операція важлива не кілометражем, не тим, що Третій корпус вийшов на річку Чорний Жеребець, значно скоротивши собі лінію фронту, і не тим, що він тепер обороняється за дуже зручним рубежем. Це річка, яку треба противникові, якщо він захоче відновити наступ у цьому напрямку, знову форсувати. Важливість операції також полягає в тому, що зірвані стратегічні наміри російської федерації, і, власне кажучи, оце є ключовим моментом.

Українська армія може наступати на противника, що переважає. У нас загальні втрати в сім разів менші, ніж у росіян. У росіян переважають загиблі, у нас переважають все-таки поранені. Ми можемо наступати, можемо бути ефективними. 

І Сирський, і Драпатий погодили відсутність офіційних звітів про «Вівальді»

І [колишній] головнокомандувач генерал [Олександр] Сирський, і головнокомандувач генерал [Михайло] Драпатий обидва знали про операцію та обидва погодили відсутність офіційних звітів. 

Ми не відмічали наше просування в «Дельті» (військова система ситуативної обізнаності — ред.), тому що бувають витоки. Ми не відмічали їх у письмових звітах. 

Приблизно раз на декілька тижнів я особисто звітував перед головнокомандувачем. Це було як за попереднього, так і за нинішнього головнокомандувача.

Нинішній головнокомандувач був іще більш у курсі, бо він командував угрупованням Об'єднаних сил, відповідно, був нашим прямим керівником. 

До того ж важливу роль зіграло те, як ми наступали все-таки. Першою ознакою наступальних дій є створення наступального угруповання. Зараз приховати перекидання бригади можна днів на три-чотири, не більше. Величезна кількість електронного сліду — у бригаді служать три-чотири тисячі особового складу. У них є телефони, вони сидять у купі соціальних мереж, телефонують своїм близьким, рідним і так далі. Забрати телефони — це фантастична історія. Тут не було створено наступального угруповання. У них були підозри на рівні угруповання «Запад», що тут щось погане відбувається, але одна з причин, чому вони вирішили, що це не так, тому що не було посилення новими військами.

Ми виходили на західних й українських Люди, що здійснюють розвідку на базі відкритих джерел; від англ. OSINT — Open Source Intelligence.осінтерів. Абсолютна більшість пішла нам назустріч, не показувала цієї інформації, це позитивно вплинуло на перебіг подій. Це заслуга пресслужби корпусу.

Було створене управління безпекою операцій. Їхнє головне завдання — це оцінка ризиків, загроз, а також подання пропозицій щодо їхнього усунення або застереження щодо них. Також потрібно врахувати, що вони проводять операції, як із введення противника в оману, так і щодо захисту наших військ. Тобто макетування, таємне переміщення, створення уявлення противника про те, що ми в одному місці, а насправді ми в іншому — проведення цілих операцій, які змушують противника думати по-іншому.

«Ми перестали лізти у справи бригад»

Зараз я прийняв командування угрупованням військ «Центр» — це ще два корпуси. У середньому на передній край за тиждень Третій армійський корпус доставляє втричі більше вантажу, ніж два мої інші корпуси. Це значить, що в солдата значно більше засобів, можливостей, харчового забезпечення, боєприпасів, обладнання, енергії, акумуляторів тощо, ніж в іншого солдата. Їм доставляються засоби механізації, тобто засоби для риття тунелів і подібних речей. Виконувати завдання солдатові в такій ситуації набагато легше, ніж за нестачі всіх видів забезпечення. 

У нас з’явилася така річ, як директивне управління, тобто коли всі тактичні дії не малюються на мапі старшим начальником, який думає, що в цьому є його ключовий вклад, а фактично лежать на командирах тактичного рівня — командирах бригад, а інколи довіряються командирам батальйонів, бо вони значно ближче до землі, значно ближче до поля бою, значно краще орієнтуються в тактичних прийомах, як виконати основні задачі.

Резерви, які в них були, кидалися на тактичні завдання й на глибину бригади, тобто на 5-20 км за лінією фронту. Ми ж розкрили абсолютно інший вимір. Ми перестали лізти у справи бригад, ми навчили бригади бути самостійними й самодостатніми, а корпус зайнявся оперативно-тактичними задачами, тобто це паралізування логістики противника на глибину до 100, інколи до 150 км. Це удари по його системах управління, зв’язку, контролю, розвитку. 

Коли противник без проблем міг доїхати, вивантажити БК та людей у 10-15 км від лінії бойового зіткнення, то в Третьому корпусі стало нормою, що противник вивантажується за 40-50 км і далі здійснює піший марш, під час якого його теж періодично уражають. Коли противник по 20-30 км на руках передає мулами (тобто бійцями, які доставляють самостійно вантажі на лінію зіткнення — ред.) по одному снаряду, бо логістика фактично паралізована. Знищення командних пунктів, вузлів зв’язку паралізує фактично керованість цими військами. 

«Головнокомандувач і Генеральний штаб проявляють підтримку»

Ми отримали угруповання військ «Центр», яке складається з трьох корпусів — 3, 11 і 19 корпусів, і відповідає за все від південних підступів Куп’янська-Вузлового до Костянтинівки включно, тобто Борова, Лиман, Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка входять до нашої смуги відповідальності.

Це ключова ділянка на цьому етапі війни і це 26% фронту, тобто кожен четвертий кілометр фронту зараз безпосередньо в нашому угрупованні. 

Найбільша проблема угруповання — що це позаштатна структура. Відповідно, є багато викликів. У командувача угруповання немає власних інструментів. Наприклад, як у командира корпусу, у мене було 18 окремих підрозділів, крім 5 лінійних бригад й 1 артилерійської бригади: батальйон розвідки, полк безпілотних систем, полк ППО, медичний батальйон, полк інженерної підтримки, батальйон інженерної підтримки тощо. Тут практичних інструментів для реалізації планів командувача угруповання немає, їх треба створити. Немає, як це не дивно, чітких планувальних процедур.

Насправді на заході оперативний рівень більше розглядається з погляду логістики. Не в самому сенсі переміщення вантажів, а в організації роботу тилу. Постійна підтримка зусиль військ — це ключове завдання командувача або одиниці оперативного рівня. У нашому угрупованні військ тилом у такому контексті ніхто не займався. Це логістика, підтримка доріг, стану енергосистеми — бо від них залежать війська, — житлового фонду. Це організація складів, прихованого розміщення військ, прикриття, ППО, радіоелектронної боротьби. 

Я хочу подякувати чинному прем'єр-міністрові [Сергію Корецькому]. Це перший раз ми маємо можливість справді набрати керівництво держави, пояснити, що ми катастрофічно залежимо від стану доріг, які в прямому сенсі зруйновані, від відсутності доріг на фронті. Так, це ямковий ремонт, але він зроблений. Там, де вчора швидкість була 4-5 км/год, зараз уже 40-50 км/год на цих ділянках.

Найгірше, що це позаштатна структура, але насправді в доктрині розвитку Збройних сил України є перехід у 2030 році на штатну структуру. Зазвичай у світі це називається польова армія. От перехід до таких армій на майбутнє запланований і, можливо, нинішнє керівництво загалом прислухається. Якщо ми зможемо цей рівень розкрити, показати, то, можливо, відбудеться це швидше.

Там стабілізована лінія не насамкінець через значно кращу взаємодію — це стик 3 та 11 корпусів. Це була найбільш небезпечна на Слов’янському напрямку ділянка.

Я можу сказати, що головнокомандувач і Генеральний штаб проявляють підтримку. Наприклад, мою кандидатуру Еміля Ішкулова розглянули й поставили командиром 11 корпусу. Я вважаю, що це було правильне рішення. Я бачу багато, і бригади бачать, що хоч він і дуже недовгий час [на посаді], але там багато позитивних зрушень. Командир 19 корпусу, бригадний генерал [Валерій] Скред мене особисто абсолютно влаштовує. Він компетентний, ініціативний офіцер, теж десантник.

Третім корпусом командує зараз Дмитро Рогозюк, колишній командир 60 бригади. Так що я вважаю, що є три прекрасні командири корпусів. 

Там величезна робота — справжні авгієві стайні. Але шанси є. Для нас основне — треба розкрити оперативний вимір війни — створити ефективні системи управління й планування, інструменти оперативного рівня, забезпечити роботу тилу і підтримку зусиль. І тоді корпуси й бригади показують хороший результат.

Я думаю, що зараз нам буде складнувато в зимовий період, але стояти на всіх цих напрямках ні я, ні командири корпусів не бачать сенсу. Я думаю, що ми покажемо хорошу динаміку на напрямку всіх трьох корпусів. 

Драпатий делегує ініціативу

Не було різкої турбулентності, як на мене. Ми давно в команді з новим головкомом, тому що ми до Угруповання об'єднаних силУОС входили й, відповідно, новому головкомові не треба було заглиблюватись, що там за операція, як вона проводиться, який вплив буде тощо. Він був повністю в матеріалі, тому жодної проблеми в цьому плані взагалі не було. 

Щодо попереднього головкома — я слова поганого не скажу. По-перше, це було б нещиро, а по-друге, дуже ницо все, що відбувалося щодо нього. Я вважаю старого головкома компетентною людиною. У нього, як і в мене, як і в будь-якого керівника, є свої недоліки, але він людина, яка багато чого зробила.

З Михайлом Васильовичем взагалі надзвичайно легко, бо, по-перше, є стара історія. По-друге, він довіряє командирам, тобто справді делегує хороший шматок ініціативи. 

З «Азовом» ведемо активно взаємодію на всіх рівнях

Зараз, коли Денис [Прокопенко, позивний — Редіс] отримав свою смугу і своє угруповання у вигляді 7 і 1 корпусу НГУ, а ми отримали угруповання у вигляді 19, 11 і 3, безумовно, для нас координація — це досить критичний, ключовий момент, на який ми звертаємо увагу й проводимо цю координацію на рівні угруповань, корпусів, як сусіди між собою.

Ми ведемо зараз активно взаємодію на всіх рівнях. Вона вже дає свій результат. Щонайменше обидва корпуси вже перестали не довіряти один одному і думати, що в сусіда відбувається якась умовна катастрофа. Усі вже знають реальний стан речей, це вже допомагає ухвалювати більш правильні, більш ефективні рішення. 

Відключення Starshield є ударом по захисту наших міст

Наступного дня, коли його увімкнули (14 жовтня компанія SpaceX обмежила роботу терміналів Starshield для українських військових — ред.), то вже призвичаювались до обмеження швидкості. Тобто тепер засоби вимушені літати зі швидкістю 161 км/год. Теж, відповідно, день був неефективний. Після цього обсяги уражень повністю відновилися. Зараз це для нас не критично, але ми армійське угруповання. 

Основний засіб ураження тилу — це реактивний «шахед». Реактивний «шахед» має високі швидкості, вони вдвічі перевищують швидкість 161 км/год. Усі наші дрони-перехоплювачі для перехоплювання реактивного «шахеда» повинні теж літати зі швидкістю понад 160 км/год, а вони цього робити не можуть. Тому це дуже негативно впливає на протиповітряну оборону України. Безумовно, це болючий крок, який у прямому сенсі слова є ударом по захисту наших міст насамперед, бо від реактивних «шахедів» страждає не так армія, як українські міста.

Тому, коли Пентагон робив цей крок, — то цей крок, безумовно, був недружнім щодо цивільного населення України.

Формально цей пакет дає [обмеження] швидкості до 161 км/год. Тобто формально Пентагон нічого не змінив. Вони повернулись до формальних чисел пакету 161 км/год, але не повернули до безлімітного пакету. Насправді раніше були засоби, які літали на швидкості 400 км/год і зв’язок був прекрасний. Тобто, відповідно, для фронтових засобів нас абсолютно влаштовує швидкість 160 км/год. Але для засобів української ППО, які повинні боротися з реактивними «шахедами», ця швидкість недостатня. І фактично українські міста залишаються частково беззахисними через це.

«Мені справді пропонували командувати Сухопутними військами»

Так, мені справді пропонували командувати Сухопутними військами для реформації. Я вірю, що можна реформувати бойову підготовку, але в мене є сумніви, що на п’ятому році війни можна покращити мобілізацію: можна позбавитись ексцесів, але замінити мобілізацію неможливо. А це головне завдання для Сухопутки. Немає сенсу братись за те, у що ти не віриш, що ти не можеш по-справжньому поліпшити.

Я вважав, що мені, безумовно, тут і спокійніше, але я також вважав, що на прямому, безпосередньому командуванні я буду ефективніший.

Це надзвичайно важлива, супервідповідальна, можливо, взагалі найскладніша посада у всіх Збройних силах — командувач Сухопутних військ. Я, безумовно, ні нинішньому командувачеві, ні попередньому не заздрю і бажаю хороших результатів. Чим можу, тим буду старатися і стараюся допомагати, але себе там не бачу.