«Хижацький рекрутинг»: хто і як вербує іноземців для війни росії проти України
Для одних це шанс вирватися з бідності, для інших — можливість отримати новий паспорт чи почати життя в іншій країні. росія використовує ці прагнення, щоб поповнювати свою армію людьми з різних куточків світу.
Вербування іноземців стало частиною війни, що виходить далеко за межі України, а обіцянки кращого життя можуть обернутися участю в бойових діях.
hromadske розібралося, як влаштована система найму іноземців до російського війська, яких масштабів вона набула й чому історії тих, хто опинився в російській армії, порушують питання обману, експлуатації та відповідальності.
Обіцянки, що ведуть на війну
У документальному Фільм уже незабаром буде опубліковано на YouTube-каналі hromadske.фільмі «Хижацький рекрутинг: історія Еванса», який підготувала команда hromadske, кенійський спортсмен Еванс Кібет розповідає, як опинився в російській армії. Мовляв, він погодився поїхати до Санкт-Петербурга на культурний захід, де мав поділитися досвідом тренувань. У росії йому буцімто запропонували підписати документи російською мовою, змісту яких він, як стверджує, не розумів. Згодом з'ясувалося, що йдеться про військовий контракт.
Ця історія спонукала нас з’ясувати, як іноземці потрапляють до російської армії та яку роль у цьому відіграють посередники, їхні обіцянки й державні структури.
Механізми вербування різняться. Людям можуть пропонувати цивільну роботу — охоронцями, водіями, кухарями, будівельниками або працівниками логістики. Інших запрошують на культурні й спортивні заходи, навчальні програми чи вступ до університетів. А потім їм пропонують підписати військові контракти.
У деяких випадках, за свідченнями іноземців, військовий характер пропозиції приховують до прибуття в росію. В інших — люди знають, що підписують військовий контракт, але можуть не розуміти його умов або не мати реалістичного уявлення про майбутню службу.
Експертка з прав людини та міжнародної адвокації Марія Томак пояснила, чому для опису таких практик використовують поняття «хижацький рекрутинг». Воно, за її словами, означає залучення до військової служби «через механізми примусу, обману, використання вразливого становища».
Водночас, зауважує експертка, росія часто не вербує іноземців безпосередньо, а залучає для цього рекрутингові агенції та місцевих брокерів, які шукають людей у своїх країнах.
Посередники можуть допомагати з візами, квитками й документами, зустрічати кандидатів і супроводжувати їх до місця оформлення контракту. Після цього в деяких випадках у новобранців забирають паспорти й телефони, обмежують їхнє пересування або погрожують тим, хто намагається відмовитися від служби. Обіцяні виплати можуть затримуватися або не надходити.
Водночас важливо не зводити всіх іноземців до однієї категорії. Частина з них може добровільно шукати можливість заробити й свідомо вступати до армії. Хтось може погодитися на контракт, не знаючи справжніх умов. А хтось, як стверджують самі іноземці, узагалі не розумів, що його наймають для участі у війні.
Масштаб вербування
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, українська сторона ідентифікувала майже 49 тисяч іноземців з 59 країн, які підписали контракти з російськими збройними силами.
Кількість таких контрактів зростає щороку. Так, у 2022 році було зафіксовано 94 іноземні контракти, у 2023-му — 4067, у 2024-му — 8877, а за 2025 рік — 16 085. За перші дев’ять місяців 2026 року — ще 16 168, тобто більше, ніж за весь попередній рік.
Ймовірно, план росії — залучати 18 500 іноземців на рік, припустив під час обговорення фільму hromadske Андрій Юсов, заступник голови Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. І додав, що, найімовірніше, цей план буде перевиконаний уже найближчим часом.
«Щомісяця 1800 іноземців погоджуються іти вбивати українців», — каже Юсов.
Країнами походження рекрутів найчастіше є Узбекистан, Таджикистан, Білорусь і Казахстан. Водночас швидко зростає кількість людей з Африки та Латинської Америки. За перші дев'ять місяців 2026 року контракти підписали 1449 громадян Колумбії, 699 громадян Бурунді, 530 громадян Зімбабве та 503 громадянина Перу.
Самі собою ці дані не дають змоги визначити, скільки людей підписали контракти свідомо, а скільки опинилися в російській армії через обман чи примус. Вони також не охоплюють усіх іноземців, які воюють на боці росії. Але цифри показують, що росія дедалі активніше залучає до війни людей з інших країн.
Наслідки вербування видно на прикладі Кенії, звідки походить Еванс Кібет. За повідомленнями кенійських медіа, родини чоловіків, які вирушили до росії, вимагають від влади пояснити, як їхні близькі опинилися на війні, та встановити долю зниклих і загиблих.
Наприклад, у матеріалі газети Standard від 27 жовтня, який є в розпорядженні hromadske, йдеться про вимоги родин отримати відповіді від президента Вільяма Руто напередодні саміту «росія — Африка». Питання вже розглядали й у парламенті Кенії: родини хочуть знати, хто вербував їхніх близьких, що з ними сталося та хто має відповідати за наслідки.
Для родин це не лише питання пошуку зниклих, а й вимога встановити відповідальних за вербування та можливий обман. Вони закликають владу перевірити діяльність посередників, з’ясувати обставини відправлення кенійців до росії та налагодити системний облік людей, які опинилися на війні, щоб родини могли отримувати правдиву інформацію про їхню долю.
Ціна «кращого» життя
Чому люди погоджуються на такі пропозиції? Відповідь не зводиться до одного мотиву. Для когось це шанс отримати дохід, який важко заробити вдома. Для іншого — можливість легалізуватися в росії або здобути громадянство. Дехто може свідомо обирати військову службу, розраховуючи на виплати. Інші шукають цивільну роботу й не очікують, що опиняться на фронті.
Саме економічна вразливість робить обіцянки вербувальників дієвими. Висока зарплата, оплачена дорога й перспектива нового правового статусу можуть здаватися реальним виходом із безвихідного становища. Якщо людина вже приїхала до іншої країни, не володіє мовою, втратила доступ до паспорта або залежить від посередника, відмовитися від запропонованих умов стає набагато складніше.
У квітні 2026 року Українська громадська організація, яка спеціалізується на документуванні та розслідуванні міжнародних злочинів і порушень прав людини в Україні та інших постраждалих від конфліктів регіонах Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії.Truth Hounds, Міжнародна федерація за права людини (FIDH) та Казахстанське міжнародне бюро з прав людини після опитування військовополонених оприлюднили дослідження, яке описує не поодинокі випадки вербування, а глобальну систему залучення іноземців до російської армії. Вона охоплює країни Азії, Африки та Латинської Америки, а серед її інструментів — обіцянки високооплачуваної цивільної роботи, російського громадянства та інших переваг.
Дослідники також виявили ознаки участі російських державних структур у створенні умов для такого рекрутингу та дійшли висновку, що в окремих випадках він має ознаки торгівлі людьми.
«Чимало цих людей розуміли, на що погоджуються. Але частину з них ввели в оману або примусили приєднатися до російської армії. І в будь-якому разі саме росія перетворила їх на ґвинтики свого воєнного механізму й кинула на найнебезпечніші ділянки фронту», — заявив Алексіс Десваф, президент FIDH.
Пізніше, у вересні 2026 року, Amnesty International оприлюднила своє дослідження про вербування іноземців до російської армії. У звіті описано пропозиції цивільної роботи, які закінчувалися військовою службою, а також випадки, коли на людей, що перебували в росії з нестабільним міграційним статусом, могли тиснути загрозою депортації чи кримінального переслідування.
За наведеними у звіті свідченнями, деяких іноземців відправляли на передову після нетривалої підготовки. Правозахисники також задокументували вилучення документів, обмеження пересування та погрози тим, хто хотів залишити службу.
Водночас українські дані свідчать, що не всі іноземці вважають себе обманутими. За результатами опитування іноземних військовополонених, яке 20 жовтня цього року наводив Координаційний штаб, 46,7% респондентів сказали, що підписали контракт заради російського громадянства, і лише 28% заявили, що не знали, що воюватимуть проти України.
Чи реально довести причетність росії?
російська влада заперечує незаконне вербування іноземців і наполягає, що ті вступають до армії добровільно. У березні 2026 року міністр закордонних справ рф Сергій Лавров під час пресконференції зі своїм кенійським колегою заявив, що «нікого не наймають, так само як нікого не вербують у випадку зі “спеціальною воєнною операцією”. Добровольці потрапляють туди в повній відповідності до російського законодавства».
Однак, за даними Координаційного штабу, 41,4% опитаних іноземних військовополонених були залучені через військкомати або пункти вербування. Це вже свідчить про роль офіційних російських структур у частині випадків.
Тут необхідно розрізняти дві площини відповідальності. Перша — кримінальна відповідальність конкретного рекрутера, посадовця чи командира, яка потребує доказів його дій і ролі. Та друга — щодо держави, яка організовує набір до власної армії й не може автоматично перекласти відповідальність за зловживання на посередників, якщо її структури беруть участь у процесі або приймають людей, залучених через обман.
Водночас довести відповідальність саме російської держави юридично непросто. Марія Томак пояснює, що російська влада намагається дистанціюватися від процесу вербування, представляючи його як добровільне рішення іноземців.
«Так це не ми рекрутуємо — вони самі до нас приходять і мобілізуються. Ми тут ні до чого», — так експертка описує позицію російських дипломатів у різних країнах. За її словами, росія свідомо не афішує свою роль у вербуванні, а це ускладнює збирання доказів, необхідних для юридичного переслідування.
Дослідниця розповіла, що разом із колегами шукає міжнародні механізми, які дали б змогу притягнути до відповідальності росію або людей, що координують вербування. Серед можливих інструментів вона називає механізми ООН та Міжнародний кримінальний суд, але зауважує, що визначити відповідний злочин і зібрати достатні докази буде непросто.
Мені здається, поки що складно зробити дивовижний і настільки однозначний кейс, щоб МКС відразу на це відреагував. Тобто це непросте завдання, і ось так відразу притягнути росію дуже складно.Марія Томак, експертка з прав людини та міжнародної адвокації
Андрій Юсов погоджується, що процес притягнення до відповідальності буде тривалим, але наголошує: дипломатична робота вже триває. За його словами, Україна взаємодіє з урядами країн, чиї громадяни потрапили в український полон або стали жертвами «хижацького рекрутингу». Один із напрямів цієї роботи — кампанія Stop Russian Recruiters, яку реалізують Україна та Координаційний штаб за участю Міністерства закордонних справ.
Юсов також допускає використання національних правових механізмів: країни походження завербованих можуть розслідувати дії рекрутерів у межах власної юрисдикції, а також порушувати питання відповідальності російського уряду за дії проти своїх громадян.
«Це проблема точно не лише окремо взятої Кенії й не лише окремо взятої України. Це глобальна загроза, і відповіді також мають бути глобальні й колективні», — підсумовує Юсов.