З містечка соліста гурту ABBA — на український фронт. Чому швед рятує українських поранених бійців
«Я мрію, щоб Швеція відправила війська в Україну. З росією все одно доведеться воювати. Як не сьогодні, то через кілька років. Краще діяти зараз, поки рф слабша», — розповідає 35-річний Даніел, бойовий медик зі Швеції, поки чистить картоплю.
Зазвичай він працює з іншими інструментами — шприцами, крапельницями, турнікетами, — але зараз у його руках овочерізка.
На вулиці тепла тиха погода. І тихий день видався для Це «стабілізаційний пункт» на колесах, який перевозить одночасно лежачих та сидячих поранених бійців з прифронтових шпиталів до лікарень в тилу. Автобус назвали на честь загиблої в аварії медикині батальйону Наталії Фраушер.«Австрійки» та її екіпажу. У медиків це буває нечасто, тож вони займаються тим, на що немає часу в гарячі дні, — облаштовують автобус для перевезення поранених, а Даніел тим часом готує для всіх обід — картопляне пюре й овочевий салат.
Він не відповідає стереотипам про шведів — не блондин із блакитними очима. У чоловіка густі чорні брови й темне коротке волосся. Крім нього, тут, на базі «Госпітальєрів» на Дніпропетровщині, ніхто не розмовляє шведською, з англійською також не в усіх усе добре, тож чоловік вивчає українську. Кількома фразами володіє майже ідеально. Та найчастіше в мові проскакує слово «бл*дь». Так і спілкуємося англо-українським суржиком.
Чому швед приїхав на російсько-українську війну, як до цього відвідав 50 країн, і як змусив українку відмовитися від російської мови — у матеріалі.
Їв серце впольованого ведмедя й підкорив серце бездомного пса
До 13 років Даніел жив у невеликому селі Гелос на півдні Швеції. Там його родина мала ферму — з кіньми, кроликами та свинями. Її продали, і сімʼя переїхала до Вестервіка — міста на п’яти тисячах дрібних островів, куди зʼїжджаються туристи, щоб сплавлятися на каяках, а також на музичний фестиваль, який щороку відбувається на руїнах замку XVIII століття.
Після школи Даніел вирішив не навчатися, а побачити світ. Працював у кіосках із морозивом чи хотдогами, відкладав гроші на подорожі й вирушав у мандри.
«Я відвідав 50 країн і жодного разу не платив за готель. У найгіршому разі, якщо не вдавалося знайти житло через Учасники спільноти Couchsurfing, діляться житлом під час мандрівок. По суті — живеш у незнайомців, можеш спати на підлозі або дивані. А коли хтось приїжджає в твою країну, може розраховувати на житло в тебе.Couchsurfing, я платив за щось на кшталт хостела чи гуртожитку. Це дуже мало грошей», — пригадує він.
У деяких країнах зупинявся на довше. Фактично жив по кілька місяців. Часом повертався не сам. З Молдови, наприклад, привіз пса, якого назвав Джозефом. Так із бездомного собаки той перетворився на улюбленця, якого вдягають у спеціальну курточку і який катається з господарем на снігоході.
«Я волонтерив, жив у Молдові, де допомагав бездомним тваринам. У Південній Кореї працював із дітьми. Коли мені виповнилося 24, я повернувся до Швеції та почав вивчати медсестринство в Університеті Мальме. Закінчив, коли мені було 29», — розповідає Дан.
У Швеції Дан працював приватним медбратом, а у вільний час ходив на полювання. Пригадує, що одного разу разом з іншими мисливцями їв серце впольованого ведмедя.
«О, Україна — це ж майже як росія»
До великої війни Даніел в Україні був двічі. Вперше — у 2010-му, вдруге — через три роки. Він грав у S.T.A.L.K.E.R. — це серія комп’ютерних ігор у жанрі постапокаліптичного шутера. Події розгортаються у Зоні — вигаданій версії Чорнобильської зони відчуження.S.T.A.L.K.E.R. і дуже хотів побачити Чорнобиль. Знайомі тоді відмовляли його від візиту до України, мовляв, це небезпечно.
«Тоді про Україну майже нічого не знали. Люди думали: “О, Україна — це ж майже як росія”. І, до речі, дехто у Європі й досі так думає — навіть попри війну», — каже Даніел.
Водночас в Україні чоловік завжди почувався у безпеці. А Чорнобиль і Припʼять його відверто вразили.
«Під час мого першого візиту я був у Києві зі своєю шведською дівчиною. Ми були на Центральному вокзалі, і вона загубила свій паспорт. Хтось знайшов його — і передав у шведське посольство. Не думаю, що таке сталося б у Швеції», — пригадує чоловік.
Дан каже, що йому подобається український менталітет і те, що родина має велике значення. У Швеції, мовляв, це не так важливо.
«В Україні люди стараються піклуватися одне про одного. Допомагають із їжею, евакуацією старшим людям, які близько до фронту. Ось це мені подобається в Україні. І ще те, що вона захищає кордони Європи», — ділиться Даніел.
«Родичі думали, що я з глузду зʼїхав»
«Коли чуєш, що одна з найбільших військових держав світу вторгається в Україну, автоматично думаєш, що Україна впаде. Не має значення, наскільки ти любиш Україну, — здається, що це неминуче», — пригадує Даніел початок великої війни.
Їхати в Україну планував ще 2014-го, але тоді навчався на медбрата. А потім свої навички хотів удосконалити на практиці.
«Проблема в тому, що деякі волонтери приїжджають і не розуміють, куди вони потрапили. Вони більше створюють проблем, ніж допомагають. І це був мій найбільший страх — що я приїду й не допоможу, а тільки марно використаю ресурси. Тільки торік я точно відчув, що готовий», — додає швед.
Через інтернет він знайшов організацію Frontline Medics — іноземних волонтерів, які допомагали з евакуацією поранених українських бійців Третьої штурмової бригади. Накопичив грошей для поїздки й волонтерства в Україні та лише тоді вирішив, що пора.
«Родичі думали, що я з глузду з’їхав, коли сказав, що їду в Україну. Хотіли, щоб я залишався у Швеції. Але я думаю, це нормально — це ж твоя сім’я, вони тебе люблять і не хочуть, щоб із тобою щось сталося. Але вони змирилися», — пригадує Даніел.
Батько і мама Дана розлучились, коли йому було 18. У нього є сестра, брат і зведений брат. У всіх із його родини встановлений Signal у телефонах, бо він не хоче використовувати Messenger або Instagram.
«Щодня надсилаю фото в Signal, щоб вони знали, що я живий, і не хвилювалися. Навіть моя бабуся має Signal! Їй 87 років — крута жінка», — захоплено розповідає Даніел.
Через кілька місяців волонтерства з Frontline Medics він перейшов до британської організації MM Rescue, яка працювала із 67 бригадою. Там познайомився з вихідцями з «Госпітальєрів».
«Я думаю, що “Госпітальєри” краще організовані, тут переважна більшість — українці. Саме з ними я волію працювати. А ці менші організації орієнтовані на іноземців, які хочуть приїхати на кілька тижнів. Я ж планую залишатися надовго», — каже швед.
Та завадити можуть бюрократичні труднощі. Європейцям без візи можна перебувати в Україні впродовж 90 днів. Хочеш довше — збирай документи та їдь до українського посольства в Польщі робити візу Д-10, а без виїзду з України її зробити неможливо. Таку візу дають саме волонтерам — і вона теж на термін 90 днів.
А якщо плануєш залишатися ще довше, доведеться вже робити посвідку на тимчасове проживання на рік. Але, як каже Даніел, в умовах війни не завжди зрозуміло, коли і як усе це встигнути.
Українська мова та бюрократія
Під час розмови він раптом називає вторгнення росії у 2014 році «громадянською війною», але одразу перепрошує. Пояснює, що добре розуміє: це була саме агресія з боку рф. Проте через дієву російську пропаганду для багатьох за кордоном усе мало такий вигляд, ніби це внутрішній конфлікт.
І додає, що у Швеції дискутують про російську загрозу, бо росія, «не забула Битва під Полтавою — вирішальна битва Північної війни, що відбулася 27 червня (8 липня) 1709 року між військами московського царства на чолі з Петром I та шведською армією Карла XII, яку підтримував гетьман Іван Мазепа. Поразка шведів завершила домінування Швеції в регіоні та зміцнила позиції росії.битву під Полтавою».
«Проти Швеції триває інформаційна війна. росіяни ріжуть кабелі в Балтійському морі, запускають дрони для шпигунства, використовують підводні човни. Це гібридне протистояння», — пояснює швед.
Нині Даніел вивчає українську. Користується мовними застосунками, а із червня почне навчатися на дистанційному курсі української мови в Лундському університеті у Швеції. Цей курс відкрили після початку повномасштабної війни — багато студентів, які раніше вивчали російську, вирішили перейти на українську.
На українську перейшла і його дівчина Тетяна з Одеси.
«Я тривалий час говорила кацапською. Нині разом із Данею вивчаю українську. Поки війна триває, то ми будемо в Україні. Також думали, що одружимось тут. Але є варіант, що після війни, може, поїдемо жити до Швеції», — ділиться Тетяна.
Вони познайомилися в інтернеті. І тепер щодня спілкуються по відеозвʼязку.
«Ми вже раз зустрічались наживо. Вона не говорить англійською. Але я тепер вивчаю українську більше, ніж будь-коли», — розповідає Даніел.
Даніел каже, що хотів би повернутися до Швеції, але мати в Україні дачу. Жити пів року — там, пів року — тут. В Україні ж значно більше сонця. Але зараз він тут точно не через вітамін D: «Це також в інтересах Швеції, щоб Україна виграла цю війну, бо якщо Україна програє, росіяни наблизяться до Швеції. Але моя головна причина — це моральний обов’язок».