«Черг з охочих служити в ТЦК я не бачу». Інтервʼю з представником Полтавського обласного ТЦК

За останніми офіційними даними, майже 70% військовослужбовців ТЦК мають бойовий досвід. І зараз, за рішенням головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, проводять перевірки, щоб доукомплектувати ТЦК військовими саме з бойовим досвідом. Наскільки можливо підвищити цей відсоток?

Насамперед я б хотів одразу уточнити, що я не можу коментувати ні рішень Генштабу, ні їхніх чисел. Однак я можу розповісти те, що я бачу саме в ТЦК та СП Полтавської області.

Переводити військовослужбовців ТЦК у бойові частини почали ще з 2022 року. Як створювалися нові підрозділи саме з особового складу ТЦК, так і доукомплектовувалися вже наявні бойові бригади та батальйони шляхом переведення. Це вже було, і це досі триває.

Підтримати

Щодо чисел. Те, що я бачу, — абсолютна більшість військовослужбовців ТЦК серед чоловіків уже є з обмеженнями за станом здоров’я. Крім того, частина має підстави для звільнення або є віком понад 55 років. Очевидно, що стан здоровʼя в них уже не дозволяє виконувати завдання на фронті нарівні з молодими. Є також окрема категорія — дефіцитні спеціальності. Вони є як у військових частинах, так і в ТЦК. Але таких — 1–2%.

Тобто загалом чоловіків без бойового досвіду та обмежень за станом здоровʼя у ТЦК Полтавської області — максимум 10%. Якщо ж говорити разом із жінками, тоді так, відсоток військових із бойовим досвідом саме десь на рівні 70%.

Тож, якщо цей відсоток уже такий високий, то доукомплектування після перевірок торкнеться невеликої кількості військовослужбовців?

Цього я не можу знати. Перевірки в нас вже проводилися, комісії працювали й продовжують працювати щодо виявлення чоловіків, які придатні до військової служби без обмежень, але чомусь досі перебувають у ТЦК. Це все було і це триває. Я так розумію, що це планомірна робота старшого штабу.

ТЦК в цьому процесі бере доволі обмежену участь. Ми самі в перевірках участі не беремо — це нас перевіряють. Комісії приїжджають, проводять перевірки, відбуваються переведення.

Залишаються одиниці, які, наприклад, мають підстави для звільнення зі служби. Очевидно, що краще військовослужбовець буде в ТЦК виконувати свої завдання, аніж його переведуть у бойову частину, звідки він одразу звільниться, бо має на це право. Це явно не піде на користь Збройним силам.

Те саме й щодо чоловіків, старших за 55 років. У бойовому підрозділі цілком можливо, що після виконання першого ж бойового завдання він зазнає травми й звільниться. Тобто це елементарні процеси.

А ще ж відбувається заміна певних спеціальностей на людей з обмеженою придатністю або військовослужбовиць. Вони влаштовуються на певні посади в ТЦК, які до цього обіймали чоловіки без обмежень за здоровʼям чи віком, аби тих можна було перевести безпосередньо на фронт.

То фактично нічого не змінюється? Бо багато медіа сприйняли як новину повідомлення Генштабу про те, що військових ТЦК без бойового досвіду та обмежень за станом здоров’я відправлять на фронт.

З мого погляду — так. Триває процес, який розпочався ще 2022 року. Як медіа мають сприймати допис Генштабу у Facebook, варто запитувати в автора допису. Можливо, у такий спосіб Генштаб просто прозвітував про вже проведену роботу — мовляв, 70% переведено. Але це лише мої припущення.

Як ви особисто ставитеся до концепції того, що абсолютно всі чоловіки-військовослужбовці, які за станом здоров’я можуть служити, повинні пройти бойовий шлях, перш ніж потрапити до ТЦК?

Якщо військовослужбовець-чоловік придатний до служби й не має обмежень за станом здоровʼя, то він, звичайно, має служити в бойовій частині. Насамперед це справедливо. А якщо є висновок Військова лікарська комісія.ВЛК про придатність до частин забезпечення, то може служити в ТЦК.

Поза інтервʼю ви мені сказали, що брали участь в АТО й ООС як зв’язківець. Чи готові ви знову вирушити на фронт, якщо отримаєте такий наказ?

Так, звичайно, якщо буде наказ, будемо його виконувати. Я людина військова. Як і загалом майже всі в ТЦК — це військовослужбовці. За винятком цивільних, бо в нас іще працюють соціологи, психологи, бухгалтери, фінансисти, посади яких укомплектовується цивільними. Але загалом ТЦК — це військова установа. Є наказ — він виконується, звичайно.

І все ж, напевно, марно сподіватись на те, що всі військовослужбовці ТЦК, які не мають бойового досвіду, готові йти служити. Чи вам особисто відомо про тих, хто не хоче, боїться?

Звісно, як і в будь-якому підрозділі — навіть у бойовому — є ті, хто хоче, а хтось не хоче. Але підрозділ загалом виконує свої завдання. Так само й ми. Ми — такий самий підрозділ, просто не бойовий, як усі інші в Силах оборони. Хтось, можливо, чогось і не захоче, але наразі ми свої завдання виконуємо.

Як ви гадаєте, чи не вплине те, що у ТЦК не залишиться «молодих» і «здорових» хлопців, на забезпечення мобілізації? Бо ж щоб ловити ухилянтів, треба мати фізичну підготовку й витримку. А саме таких військовослужбовців і шукають на перевірках у ТЦК, щоб відправляти на фронт.

Якщо говорити про те, як усе повинно працювати, то військовослужбовці ТЦК взагалі не мають ловити ухилянтів. Повинно бути так: військовозобов’язаний отримує повістку, приходить до ТЦК — і йде до війська.

У таких умовах ТЦК виконували б переважно адміністративні функції, зокрема складали б адмінпротоколи про притягнення до відповідальності. Саме це й передбачено в положенні про ТЦК, де описано, що це — «орган військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації».

Але у нас це, на жаль, трохи не так працює. Через це доводиться виконувати функції, які ТЦК та СП не зовсім властиві. Бо в ідеалі громадяни мали б дотримуватися закону, а не чекати, поки прийдуть сильні хлопці з ТЦК й будуть їх ловити.

Але реальність така, що поки що цей функціонал залишається.

Ну, тоді, можливо, потрібно реальність змінювати не на рівні ТЦК.

Ви почали говорити про функції ТЦК. І тут мені хочеться згадати, що в листопаді 2024 року Тимчасова слідча комісія із захисту прав військовослужбовців при Верховній Раді пропонувала взагалі розформувати ТЦК «як орган», і всіх відправити на фронт. Я так розумію, ця пропозиція не мала підтримки. На вашу думку, чому так? У чому є ті функції ТЦК, які неможливо «перекинути» на рекрутингові центри?

Ну щонайменше рекрутингові центри загалом не займаються мобілізацією. У нас є добровільна військова служба, яка йде через рекрутинг, і є обов’язкова військова служба, яку ще називають примусовою військовою службою, тобто мобілізацією.

Рекрутингу недостатньо для повного комплектування Сил оборони. Потрібна мобілізація. І саме тому вона проводиться. Якби можна було обійтися без мобілізації і набирати людей виключно через рекрутингові центри, то можна було б не те що розформовувати ТЦК, а просто зупинити мобілізацію, та й усе.

Крім того, у ТЦК дуже багато інших функцій. Ми взагалі є таким містком між цивільними й військовими. Це дуже великий шмат роботи з родинами як чинних військовослужбовців, так і безвісти зниклих і полеглих воїнів.

Не може родина напряму спілкуватися з військовою частиною, особливо в умовах війни. Очевидно, що військовослужбовці часто не перебувають у пунктах постійної дислокації, у них, можливо, немає офіційної адреси, як-от у новостворених частин. І саме через ТЦК ведеться це спілкування. І це офіційний канал зв’язку. Документи пересилаються військовою поштою, а не, умовно кажучи, рекомендованим листом.

Серед інших питань, за які відповідають ТЦК та СП, — матеріальне забезпечення для певних підрозділів, які не можуть організувати свою роботу самостійно. І це лише частина з того, чим займаються ТЦК.

Рекрутингові центри точно не можуть все це виконувати. Це повинна бути або окремо створена структура замість ТЦК, або ці функції потрібно розкинути між кимось іншим.

Якщо ця ідея не знайшла підтримки, то, напевно, не придумали, як ці функції розподілити. Тому що висловити пропозицію про розформування — це одне, а в реальності ж це треба пропрацювати, а не просто ліквідувати, знищити чи поламати. Потрібно розуміти, що буде далі.

Чи зменшується кількість вуличних конфліктів між цивільними і військовослужбовцями ТЦК під час вручення повісток, коли останні чітко можуть дати зрозуміти, що вони й самі служили?

Якщо громадянин зустрічає військового ТЦК на вулиці, майже гарантовано, що це людина, яка або вже воювала й зазнала поранення, або має обмеження за станом здоров’я, через що не може воювати.

Попри це, деякі люди все одно вважають за потрібне закидати: «От іди й сам воюй!». Це те, що мені розповідали наші військові, які щодня зіштовхуються з такими ситуаціями. І вони мені кажуть: «Я ж не можу кожному пояснювати, де я воював, показувати свої поранення чи висновок ВЛК».

Відповідно, на такі закиди реагують, коли вже, умовно кажучи, допекло. А найсумніше, що навіть пояснення не зупиняє цивільних від подальшої неповаги.

Тобто відповідь військового, що він воював чи не може через стан здоровʼя, не грає ролі для тих, хто провокує конфлікт?

Абсолютно. Часом доходить навіть до того, що у відповідь на те, що «я воював», цивільні відповідали щось на зразок: «І навіщо повернувся?». Я чув від військових такі історії.

Але загалом, якщо ситуація стає агресивною, то пояснення, що військовослужбовець уже воював, зазнав поранення і не може воювати, часто вже не має значення. Людина просто налаштувалася на конфлікт, і будь-яка відповідь не змінить її поведінки. Там уже пояснювати будь-що абсолютно марно.

Працювати в ТЦК — це морально важка робота?

Ну, черг з охочих служити в ТЦК я не бачу, кажу чесно.

Звичайно, це важко. Я знаю не один випадок, коли військовослужбовці з бойових частин після поранення приходили до ТЦК, аби подовжувати службу, попри інвалідність. Але потім звільнялися, бо не витримували.

Не всі люди також можуть виконувати певні завдання — наприклад, ходити на заходи оповіщення. Хтось психічно стійкіший, а хтось підходить до командира й каже: «Я не можу». І командир розуміє, що це не просто відмова, а людина дійсно не витримує. І тоді їй ставлять інші завдання — наприклад, ходити в наряди.

Кожного дня отримувати негатив у свій бік, при чому від абсолютно незнайомих людей і за те, чого ти не робив, — звичайно, це важко.

І пояснити не вдається. Тому що на кожне пояснення з’являється якийсь контраргумент. Починаючи від абсурдних типу «я тебе не посилав», і завершуючи обурливими на кшталт «нормальна людина не буде служити в ТЦК».

А ким є ті люди, які виходять за межі вуличних конфліктів і зважуються на злочини? З останнього, про що відомо, у лютому на Полтавщині застрелили місцевого військовослужбовця ТЦК. Через кілька діб після цього зʼявилися повідомлення про загрозу підривів будівель ТЦК. В області через це навіть посилювали заходи безпеки.

І керівництво ТЦК, і особовий склад розуміють, що українці нам не вороги, але й усвідомлюють, що росія знаходить своїх агентів саме серед цивільного населення. Переважно це громадяни із неблагополучних родин, у яких немає заробітків, і вони шукають «легких грошей», мають, можливо, наркотичну залежність.

Успішний підприємець не буде виконувати таке завдання, знаючи, що на нього чекає. Бо виконавець у таких випадках часто або гине на місці, або ліквідується пізніше, або ж на нього «виходить» СБУ. А покарання за державну зраду в умовах війни карається увʼязненням на 15 років або довічно.

росія намагається завдати шкоди нам через таких громадян, а також посіяти паніку. Саме тому ми посилили заходи безпеки.

А щодо вбивства військового — звичайно, зробили певні висновки саме стосовно супроводу мобілізованих до навчальних центрів. Також вжили певних заходів.

Яких саме?

Не можу сказати.

Тоді останнє. Якби від вас залежало, яким буде ТЦК через рік — можливо, з новими правилами, людьми, досвідом, — яким би ви його хотіли бачити?

Я б хотів, щоб ми виконували ті функції, які деякі лідери громадських думок дозволяють собі озвучувати — що «ТЦК повинні надавати тільки адміністративні послуги». Я б хотів, аби на рецепції ми зустрічали громадян з усмішкою, допомагали їм, створюючи атмосферу комфорту й підтримки. Хочу, щоб до ТЦК була черга з тих, хто хоче служити у війську, і щоб ми чули від них: «Дякуємо, що допомогли!». Щоб наша робота завершувалася на цьому — оформленні добровольців, допомозі їхнім родинам і ветеранам.

Але я розумію, що ні через рік, ні через кілька років цього, звісно ж, не буде.