Відправив комбата на позиції за посилки з горілкою для бійців — командир штурмового полку Перун

«Будь-яке ведення активних дій щодо [відбиття] території поки що є недоречним. Ми провели наступальні операції і досягли визначених успіхів. Після цього перейшли до оборони й посилюємо підрозділи, які тут утримували [ділянку]. 

Зараз противник увів свіжу 127 дивізію, яка наростила наступальні дії. Відповідно, іти на противагу не є доречним», — відповідає Філатов на запитання, чи зможуть українські військові відбити Гуляйполе.

Із журналістами hromadske Філатов спілкується у штабі, де, як можна почути, кипить робота. Під час інтерв’ю із сусідньої кімнати доносяться емоційні вигуки командирів, які то виводять бійців із позицій під наглядом дронів, то віддають накази відкрити вогонь по противнику. Ворог висувається на штурм щоденно, попри світлий день і люті морози.

Про те, чи можуть росіяни вже незабаром розпочати битву за Запоріжжя, як зима вплинула на просування ворога та чи виправдовують втрати у штурмових підрозділах результат на полі бою, — у нашому інтервʼю з Перуном.

«Приходиш на командний пункт і чуєш запах алкоголю»

Уперше за довгий час Гуляйполе лідирує за кількістю російських штурмів на рівні з Покровським напрямком. Чому Гуляйполе таке пріоритетне для росіян зараз? 

Гуляйполе пріоритетне, тому що противник протягом року не міг досягти значних успіхів на Покровському напрямку й розпочав іще один фронт для того, щоб максимально розтягнути потужні угруповання. 

На Покровському напрямку залишилась частина штурмових підрозділів і переважно десантно-штурмові підрозділи. Сюди перегрупувалась частина штурмових підрозділів, які стримують цей натиск. Тобто це спрямовані дії для розфокусування нашої уваги й сил.

Ви думаєте, що це не стратегічний для росіян напрямок зараз, а виключно відтягування наших сил? 

Сам напрямок для них точно стратегічний, але не в найближчій перспективі. Тобто вони розглядають цей напрямок як важливий, але немає ознак того, що вони стрімко нарощують тут сили. Вони знайшли слабше місце, ударили в нього саме для того, щоб розтягнути наші сили, не більше. 

Вас перекинули сюди нещодавно. Якими були ваші перші завдання? Яка ваша роль тут? 

Штурмові дії, відновлення втрачених територій, тобто ми спланували комплекс заходів щодо відновлення [контролю] певної ділянки місцевості, відновили її, провели зачистку міжпозиційного простору, усунули всі елементи інфільтрації противника. 

На цей час стримуємо натиск противника, ділимося досвідом із підрозділами територіальної оборони, з підрозділами, які тут перебувають і до цього утримували ділянку місцевості. Намагаємося підвищити їхній рівень для того, щоб потім, коли ми підемо, вони вже залишалися більш упевненими й щоб командири змінили фокус, зрозуміли, що перебіг бою залежить саме від них і все в їхніх силах. 

Ви вже досить критично відгукувалися про ТрО (Перун звинувачував бійців ТрО у залишенні Контрольно-спостережний пункт.КСП батальйону в Гуляйполі — ред.). Чому?

Я відгукувався критично тільки про ті підрозділи, де командири не відповідають критеріям, яким мають відповідати. До підрозділів ТрО я ставлюся з дуже великою повагою. Там такі самі солдати, які стали на захист нашої Батьківщини. До самих підрозділів питань немає. Є питання до рівня командирів усіх ланок: молодших командирів, старших командирів, вищого офіцерського складу. Критика спрямована саме на архітектуру побудови управління в цих підрозділах, не більше. 

Ви думаєте, це і стало причиною таких різких просувань росіян у місті? 

Так. Якщо ми будемо розбирати дитячі захворювання цього роду військ, то перше — це молодший офіцерський склад без бойового досвіду в більшості. Вони не усвідомлюють, які в них завдання на війні, вони не є впевненими в собі лідерами, командирами. 

Особовий склад дозволяє собі зайве. Ми бачимо часте вживання алкоголю в таких підрозділах. Чому? Тому що ланка сержантів відсутня. Коли ми беремо БЧС підрозділів ТрО, то в ньому всі займані посади відповідають військовим званням. Тобто в них комплект сержантів, офіцерів — усе, як має бути. Але ці люди за своїми рисами не відповідають займаним посадам. 

Сержанти не опікуються особовим складом, не розділяють всі їхні тяготи. Мовляв, я вже тут командир, я командую. А молодші офіцери — командири взводів — живуть своїм життям, більше сфокусовані на бюрократичному адмініструванні, ніж на веденні бойових дій. Як наслідок, сержанту все одно, що відбувається, і командиру взводу все одно, що відбувається.

У такому великому чоловічому колективі є ті, хто любить випити. Якщо за це не карають, то він починає цим зловживати. Це тягнеться роками, переходить в алкоголізм. До того ж чоловіки живуть окремо від родин, не можуть зберігати постійну комунікацію з ними — теплу, а не тільки діалог і все. Відповідно, поступово починають теж вживати. І це доходить до таких колективів, де ти приходиш на командний пункт і чуєш запах алкоголю. 

Є хороший приклад. Ми одному підрозділу на позицію посилку з Великий дрон-гексакоптер.«вампіра» скидали. Скинули посилку, чуємо потім у рацію незв’язану мову. Наступного разу відкриваємо посилку, а там чекушка. 

Тобто самі командири пакують?

Так. Ставили питання командиру: «А що це ти робиш?». Він каже: «Ну холодно ж». Тобто окопної свічки він не поклав — він поклав чекушку. А те, що твій боєць буде непритомний, він не може вести спостереження, це нормально? Потім він уже на позиції власним прикладом доводив, як нести чергування.

Ви відправили командира на позицію? 

Так.

Командир якого рівня? 

Командира батальйону. 

Відправили штурмувати чи в оборону? 

Та ні, в оборону. У нас немає такої традиції — залучати придані підрозділи до ведення штурмових дій. Чому? По-перше, у них немає відповідного рівня підготовки. По-друге, у них взагалі відсутня злагодженість. Вони оборони не можуть вести. Як вони будуть штурмувати? Це буде демонстрація моєї нерозсудливості, а не ефективності. Тому ні. 

Скільки цей командир батальйону пробув на позиції? 

Два тижні. 

Ви потім із ним говорили про цей досвід? 

Так. 

Як він? 

Він задоволений, і його колектив дуже.

«Відновлення території в Гуляйполі поки що є недоречним»

Я спілкувалася з багатьма бійцями 102 бригади про ситуацію в Гуляйполі. Вони кажуть, що тримали оборону тут понад три роки, їхня бригада виснажилась. Як ви думаєте, чи могла одна бригада ТрО стримати наступ на Гуляйполі? 

Це дуже гучна заява, що вони тримали оборону три роки. Правильніше буде сказати, що три роки їх не атакували. Оце по-чесному. Три роки були поодинокі випадки дій противника, які не були штурмовими діями чи заходами з прориву нашої оборони. Тобто це все балачки. Вони перебували три роки на ділянці місцевості, де активності противника не було взагалі.

Насправді це помилки їхніх командирів, тому що вони мали весь цей час займатися підготовкою особового складу, підвищувати свій рівень майстерності, аналізувати дії противника, готувати підрозділи й ділянку місцевості до ведення оборони.

Ділянка місцевості тут підготовлена якісно. Укриття, які зайняв противник і які ми зараз намагаємося руйнувати, — це бетонні укриття. Вони потребують багато сил і ресурсів, щоб їх знищили. Ні, це не виснаження бригади. Це небажання всього колективу боротися, здійснювати спротив, і все.

Яка зараз ситуація в місті Гуляйполе?

У місті зараз проходить активне перегрупування наших підрозділів, щоб блокувати максимально інфільтрацію противника. Третина міста перебуває під контролем противника. У двох третіх міста є присутність наших сил, але так само там є і певний обсяг інфільтрації противника. 

Ви думаєте, ми ще можемо зачистити Гуляйполе? 

Ми можемо все. Питання на цей час у співвідношенні сил і засобів з обох боків. Будь-яке ведення активних дій щодо [відбиття] території поки що є недоречним.

І, відповідно, ви ж бачите, що головнокомандувач і Генеральний штаб від нас цього й не вимагають. Тобто ми провели наступальні операції і досягли визначених успіхів. Після цього перейшли до оборони й посилюємо підрозділи, які тут утримували.

Якби підрозділи ТрО вели оборонний бій, все одно перегрупування наших військ було б. Але питання в тому, що вони не втягувалися б у запеклі бої, а просто контакт — кидають позиції, відходять. Тобто противникові, щоб стрімко просуватися, треба було просто стріляти в бік нашого особового складу.

Зараз противник увів свіжу 127 дивізію, яка наростила наступальні дії. Відповідно, іти на противагу не є доречним. Противник зазнає суттєвих втрат. Ми поступово вибудовуємо бойовий порядок і навчаємо ці підрозділи ведення загальновійськового бою. Відповідно, командир 17 корпусу вживає заходів щодо кадрових змін, будівництва нових рубежів, перегрупування всередині свого корпусу. 

«Головнокомандувач чітко бачить дії противника, розуміє, як протидіяти»

Після того як росіяни прорвалися в Гуляйполе, сюди підтягнули резерви, зокрема штурмові полки. Але чи вистачає тут лінійних бригад? Ви сказали, що навчаєте бригади ТрО, а далі передасте їм лінію і підете на інший напрямок. Чи не станеться знову те саме?

Війну ведуть не підрозділи. Треба це усвідомити. Війну веде Генеральний штаб і головнокомандувач. Це їхні прямі обов’язки в масштабі війни й держави. І, повірте, головнокомандувач чітко бачить дії противника, розуміє, як протидіяти, виходячи з того набору військ, який є. Наш Генеральний штаб зважує всі рішення й усвідомлює важливість своїх рішень. 

Перегрупування штурмових підрозділів із цього напрямку відбудеться саме тоді, коли противник втратить усі наступальні спроможності, а тих підрозділів, які тут залишатимуться, буде достатньо для утримання, — не раніше.

росіяни активні не лише в районі Гуляйполя, а й у районі Степногірська. Якщо подивитись на карту, то складається враження, що вони формують великі клішні — й Оріхів опиниться в оточенні. Яка перспектива такого розвитку подій? 

Якщо розглядати у стратегічному масштабі, задум має саме такий характер. Саме тому на найбільш загрозливому фланзі — штурмові підрозділи, на менш загрозливому фланзі — поки що 17 корпус справляється своїми силами. 

Чому головнокомандувач і Генеральний штаб ухвалили рішення перегрупувати нас саме на напрямок Гуляйполя, на цей фланг від Оріхова, а не на Степногірськ? Тому що захід із цього флангу точно більш загрозливий, ніж захід із того. Поясню, чому. Ми бачимо, що там є водна перешкода. Якою б вона не була — сухою чи не сухою, це не так принципово. 

Каховське водосховище?

Так. Це ділянка місцевості, яка не має достатнього покриття ґрунтів для стрімкого просування. Ну зайдуть вони в населені пункти вздовж берега. Які дії можна провести в такому разі? Два штурмових полки закриють це питання.

Незалежно від концентрації, якщо не буде великої ділянки інфільтрації, то за півтора-два місяці повністю (зупинимо просування — ред.).

Чи буде битва за Запоріжжя? Ну, звісно, якщо війна буде тривати, колись ми дійдемо й до питання щодо Запоріжжя. Чи є в противника спроможності зараз таку велику урбанізовану зону захопити? Сумніваюсь. 

Про те, що війна буде тривати довго. Що ви думаєте про мирні переговори? 

Звісно, хотілося, щоб вони були, але всі військові — навіть ті, які не дуже налаштовані на агресивну війну, — чітко усвідомлюють наслідки, якщо укладений мир буде невигідний для нас, для нашої держави. Незалежно від того, які території залишаться окупованими, а які — ні; де противник піде на поступки, на які поступки ми погодимося; але мир — це дуже складне питання, до якого треба довго готуватись і йти. І для того щоб ці мирні переговори були на користь нашого народу, нашої держави, точно наша армія має бути сильною.

Я не думаю, що в найближчий перспективі мир можливий. 

На таких умовах? 

На будь-яких, бо українське військо ще недостатньо сильне, щоб росія погодилася на мир. росія погодиться на мир тільки тоді, коли буде чітко усвідомлювати, що українська армія набула таких спроможностей, що стане загрозою для їхньої імперії. 

Щойно росія це усвідомить, вона відразу піде на мир. Цей мир буде укладений на тих умовах, які озвучимо ми, тільки для того, щоб вони зберегли свою імперію. Не більше, не менше. 

Поки вони бачать, що наша армія недостатньо сильна, вони будуть намагатися захопити якомога більше територій. І для них важлива не лише територія — для них важливо, щоб Україна стала прикладом для європейських країн, що, яким би не був сильний спротив, росія все одно досягне своєї мети. Це навіть до початку будь-яких бойових дій ламає волю європейців. І щойно росія це продемонструє Європі, я думаю, закриється питання й щодо країн Балтії. 

«Зараз санітарні втрати вдесятеро більші, ніж у теплу пору року» 

Зима цього року дуже люта — морози, хуртовина. Як це впливає на хід бойових дій?

Це ускладнює ведення як оборонних, так і штурмових дій. І ми, і противник в однакових умовах, але саме чисельна перевага в живій силі противника дає йому перевагу зараз на полі бою, тому що вони можуть більше залучити особового складу, відповідно, просуватися в глибину.

Ми не можемо здійснювати такого накопичення, на жаль. Відповідно, у нас є достатній обсяг санітарних втрат, які не пов’язані з веденням активних бойових дій, тому що в бліндажах топити не можемо, бо це відразу видасть його. У більшості випадків це нори, замасковані з метою максимально приховати й розосередити особовий склад. Відповідно, це обмерзання, застудні захворювання, тобто санітарні втрати в таких складних погодних умовах стають кратно вищими. Якщо ми порівнюємо літній час і зараз, то нині санітарні втрати вдесятеро більші, ніж у теплу пору року. 

Ще хочу поговорити з вами про штурмові війська. Ви, звісно, є прихильником створення штурмових військ. Ми бачимо, що штурмові полки існують певний період. Чи виправдала себе ця ідея, зважаючи на результати, які показують штурмові підрозділи? 

Це треба запитати не в мене, це треба запитати в командирів, які стоять в обороні. Чи хотіли б вони, щоб до них більше не приїжджали штурмовики? Якщо вони скажуть так, тоді це точно не виправдало. 

Я вважаю, що саме це дає можливість за такого стрімкого ведення штурмових дій противника унеможливлювати його задуми й утримувати території та берегти життя особового складу. Я зараз кажу не про штурмовиків, бо штурмовики все ж таки мають більш складні завдання, і порівнювати їхні завдання з утримуванням ділянки не треба — це різні речі. Але саме героїзм і звитяга цих хлопців, майстерність і вміння командирів, відповідальне ставлення сприяють тому, що в нас не так усе погано, як могло б бути. 

Ті втрати, яких зазнають штурмовики, виправдовують результати? 

Будь-які результати точно не можуть виправдати втрат. Це не співмірні речі. Бо чи можна збереженням Гуляйполя виправдати перед дружиною і дітьми втрату батька? Я думаю, ні. Це питання, на яке немає відповіді. 

Я зараз не кажу за всі підрозділи — лише за наш підрозділ, бо внутрішньої архітектури інших я так детально не знаю. Але я точно знаю, що в нас у підрозділі кожен командир — це штурмовик. Це солдат, який пройшов усі ці випробування.

Можете запитати будь-кого в батальйоні: хто ваш комбат і коли він ходив на штурм. Вам розкажуть його історію. Так само це стосується і мене, і всіх командирів. Ми дотримуємося тільки таких традицій. Саме це дозволяє нам зберігати чіткі розуміння викликів перед солдатами.

Командири можуть здійснювати планування, яке відповідає реальним викликам цієї війни. Вони чітко усвідомлюють, із чим буде зіштовхуватись солдат на полі бою. 

Якби на місці солдата я обирав би піти в підрозділ ТрО, знаючи зараз усі підводні камені, чи піти солдатом у штурмовики, я пішов би в штурмовики. По-перше, точно научили б воювати й виживати. По-друге, тут командири справжні лідери, герої, майстри своєї справи. Наші командири точно не скажуть, що йдуть у відставку, бо щось не вийшло.