Мав дохід у $700 тисяч, звання капітана та досвід ще двох воєн. Історія загиблого в Україні американського добровольця

Мав річний дохід у 700 тисяч доларів

Карла — педагогиня з невеликого прибережного містечка у штаті Вашингтон. Багато років працювала менторкою для підлітків, керувала програмами дошкільної освіти, очолювала центр із запобігання домашньому насильству. Була депутаткою місцевої ради. Каже, завжди у щось «вплутується», але на рівні місцевих спільнот — там, де «справді можна добитися змін».

На Ендрю великий вплив мав дядько його батька Сем — американець українського походження — був Чотири зірки — найвищий військовий ранг у Збройних силах США.чотиризірковим генералом морської піхоти.

«Він дуже вплинув на Ендрю. Коли Ендрю ще був молодим, той розповідав йому чимало історій. Тому в Ендрю сформувався інтерес до України, до історії Східної Європи саме тоді», — згадує жінка.

Після закінчення школи Ендрю вступив до Військової академії у Вест-Пойнті. У 2005-му закінчив академію й отримав звання офіцера. У 2006 році Ендрю відрядили в З 2003-го по 2011-й в Іраку тривав військовий конфлікт, що розпочався з вторгнення збройних сил міжнародної коаліції під проводом Збройних сил Сполучених Штатів Америки та Великої Британії 20 березня 2003 року з метою повалення режиму Саддама Хусейна.Ірак, де він отримав перший бойовий досвід. Згодом його двічі відправляли в Війна США в Афганістані (2001–2021) — найдовша військова операція в історії США, розпочата у відповідь на теракти 11 вересня 2001 року для знищення «Аль-Каїди» та повалення режиму Талібан. Після 20 років боротьби, величезних витрат та жертв, війна завершилася виведенням військ НАТО та відновленням влади Талібану в серпні 2021 року.Афганістан — у 2008-му та 2012-му. 

«Під час другої місії в Афганістані Ендрю керував 1191 Кавалерійським підрозділом розвідників та снайперів, який мав великий успіх. Ендрю дуже цим пишався — керував і американцями, і афганцями. Він мав позивний Палвар, афганською це “борець”… Його любили і американські, і афганські солдати, тому що він до всіх ставився однаково — з честю та гідністю».

Ендрю неохоче ділився з батьками деталями своїх військових досягнень. Про досвід сина в Афганістані мама більше дізналася з оповідей його друзів, ніж від нього.

В Афганістані Ендрю отримав бронзову відзнаку за мужність, а я про це навіть не знала. Документ про цю відзнаку просто прийшов нам поштою. Тоді я написала Ендрю повідомлення із запитанням: «Ти отримав бронзову зірку?». А він каже: «Так, це було давно». А вже після цього надіслав своє фото з цією зіркою.

Ендрю мав звання капітана. Після звільнення зі служби він здобув ступінь доктора юридичних наук і став адвокатом-практиком у Сіетлі. 

«Він регулярно зустрічався з політиками тут, у штаті Вашингтон — з місцевими діячами, конгресменами. Його добре знали в цій місцевості, та навіть були сподівання, що одного дня Ендрю балотуватиметься до керівних органів. За фахом він був корпоративним юристом, а такі люди майже завжди втягнені в певну політику. Він працював на велику міжнародну фірму».

Попри успішну юридичну карʼєру з річним доходом у близько 700 тисяч доларів, Ендрю тягнуло у військову справу. 

Карла розповідає, що перед початком повномасштабного вторгнення син працював у структурах НАТО з українськими військовими — займався підготовкою тактичного сценарію, як дати відсіч росіянам. А вже навесні 2023 року взяв десять тижнів відпустки на роботі й поїхав до України.

«Він набрав мене телефоном і сказав: “Мамо, я думаю про те, щоб поїхати до України”. Я йому кажу: “В Україні ж війна”. Тоді він каже: “Так, і я думаю, що міг би, напевне, допомогти”. Після цього я дала згоду й сказала йому, що це може стати його наступною великою пригодою, але ми за ним сумуватимемо. Десять тижнів — це досить багато, щоб бути на відстані від дружини та доньки. А от батько сказав Ендрю: "Якщо це те, що ти хочеш зробити, то їдь"».

В Україні Ендрю долучився до Інтернаціонального легіону. Розповідав батькам, що забезпечення армії недостатнє, бракує інструкторів та людей з бойовим досвідом. 

Він надсилав фотографії їжі, фотографії прекрасних українських полів, ферм, котів. Він дуже любив котів, як і його донька. Ендрю казав, що в Україні спробував найкращий хот-дог у своєму житті, пояснюючи, як його готувати. Але про бойові дії Ендрю зі мною не розмовляв, а от зі своїм батьком трохи розмовляв про це.

Карла мало знає про його останній бій. Лише те, що її син керував операцією і вона завершилася невдало.

«Багато хто писав нам про те, як Ендрю змінював спосіб дії своїх підрозділів в Україні за доволі короткий час. Цим самим він врятував чимало життів. Бо він робив усе, як має бути».

Ендрю говорив арабською, Південно-західна іранська мова, офіційна мова Ірану.фарсі, Один із літературних стандартів перської мови, якою говорять в Афганістані.дарі, трохи іспанською. Почав вивчати українську. Надсилав додому українські книжки — для домашньої бібліотеки.

За два дні до 27 липня 2023 року родина востаннє почула Ендрю. Щодня вони грали з ним в онлайн-гру Браузерна гра, в якій гравець намагається вгадати слово з 5 букв, маючи на це не більш як 6 спроб.Wordle, коли він не міг пограти, то все одно давав знати, що з ним усе гаразд. Телефонував додому, переважно дружині.

«У Вест-Пойнті Ендрю ніколи не мав дуже гарних оцінок, оскільки був надто зайнятий допомогою іншим людям, які зрештою отримували кращі оцінки, ніж мав сам Ендрю. Таким він був. 

Він відчував, що це його обов’язок — поїхати до України, щоб допомогти. Що він і зробив. Це і є сутність воїнського обов’язку — захищати людей і робити правильні речі попри все. Це — покликання».

Місія після втрати

Тіло Ендрю повернули додому швидко. Допоміг його друг Томас — американець українського походження. Щойно він дізнався, що Ендрю загинув, поїхав на пізнання тіла. За три тижні прах Ендрю та його особисті речі були вже вдома.

Прощання відбулося спершу в Україні, а потім — у США. На церемонію в Америці прийшли понад 600 людей. Були дипломати, українська діаспора, побратими. Родині передали український прапор.

Після загибелі Ендрю Карла познайомилася з представниками R.T. Weatherman Foundation — фундації, що займається поверненням тіл іноземних добровольців з України. Організація допомагає родинам у 33 країнах світу, має власних експертів із ДНК-ідентифікації, працює з українськими органами влади.

Карла очолила напрямок взаємодії з родинами. Заснувала разом з іншими матерями організацію Mothers of American Veterans Fallen in Ukraine («Матері американських ветеранів, загиблих в Україні»). 

Ми хочемо, аби ті, хто робив правильні речі, реалізовував свої погляди, мали гідне відображення в історії Америки. Це — моя місія.

Вони проводять пресконференції, поширюють інформацію про своїх синів, розповідають про війну в Україні. Під час однієї поїздки у Вашингтон для «лобістської роботи» пояснювали місцевим політикам, що бійцям в Україні не вистачає спорядження. 

«Це неправильно. Ми вислуховували список їхніх потреб і не могли в це повірити. У військовослужбовців Збройних сил США зазвичай є все — кевларові шоломи, все інше, що потрібно для участі в бою. А Ендрю навіть не мав повного бойового екіпірування, коли загинув. Точніше, воно в нього від початку було, але він його віддав».

Українська діаспора в Америці, каже Карла, дуже тепло до неї ставиться і цінує те, що вона робить. А з України їй досі пишуть люди, яких вона навіть не знає, повідомлення зі співчуттями та про те, як щиро цінують роль Ендрю.

«Я цього абсолютно не очікувала. Українська спільнота вражає. Тому тепер я розумію, чому Ендрю закохався в українську культуру і в український народ».