«Ці порожні стільці — не лише тут, а й удома». У Києві пройшла акція-нагадування про полонених і зниклих безвісти захисників
У Києві 17 травня кілька десятків людей вийшли на акцію «Не мовчи! Полон вбиває!» біля Києво-Печерської лаври. Захід присвятили четвертій річниці виходу українських захисників у російський полон із комбінату «Азовсталь».
Про це повідомляє кореспондентка hromadske.
Акцію є частиною щотижневих нагадувань у різних містах України про військовополонених і зниклих безвісти українських військових. Захід організувала Асоціація родин захисників «Азовсталі».
Спершу на території монастиря провели молебень за повернення полонених. На території лаври організатори вишикували порожні стільці.
«Ці стільці означають, що наших рідних досі немає поруч. І це пустий стілець не тільки тут, а й удома — за обіднім чи святковим столом. Сьогодні вони (військові — ред.) могли ці церковні дзвони чути разом з нами, але вони перебувають у російському полоні. Чотири роки — це кричуща ситуація», — каже наречена «азовця» Алла, яка чекає на свого коханого чотири роки. Вона їздить майже на кожну акцію — щотижня із Яготина, за 100 км від Києва.
Після молебню люди з плакатами та фотографіями військових стали обабіч дороги біля монастиря. Водії, які проїжджали повз, сигналили на знак підтримки.
Серед плакатів були написи: «Не мовчи! Полон вбиває», «Стань голосом полоненого», «Поверніть героїв додому». Крім цього, відбувся автопробіг: на машинах розмістили прапори, плакати й написи із закликами повернути полонених.
Одна з учасниць акції, Леся Коваленко, тримає в руках прапор та два фото — сина і його побратима, які служили в полку «Азов» і зникли безвісти під час боїв у Маріуполі. Жінка розповіла, що чекає звістки від них уже чотири роки.
«15 квітня 2022 року на переправі був прорив, і вони пропали безвісти. За ці роки ніхто ніде їх не бачив — ні в полоні, ні серед підтверджених Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Я зверталася в різні державні установи, але інформації немає», — каже вона.
За словами жінки, родини змушені роками самостійно шукати будь-які дані про близьких.
«Коли я почала звертатися в Національне інформаційне бюро НІБ, Міністерство внутрішніх справ, мені подавали, що ваш син в полоні, відповідь — відписка, а по факту в полоні його ніхто не бачив. ДНК поздавали одразу, дуже довго шукали, в кого наші справи. Це таке пекло — ці тортури. Виходимо на акції кожну неділю, приїжджаю з Броварів. І не те що не жалію часу, а це мій обов’язок, як мами: прийти і підтримати тих, хто повернувся, і підтримувати тих, хто чекають, бо тут дуже багато таких, як я. Ми одне одного вже знаємо, багато спілкуємося, радіємо за тих, хто повернувся. Але ж мамине серце чекає свого сина», — додає жінка.
На акцію також прийшла Олена — дружина чинного військовослужбовця бригади «Азов», який пройшов оборону Маріуполя та російський полон, а нині знову служить.
«Мене мотивує виходити на акції те, що це підтримка для рідних, які ще чекають. Так само, як підтримували мене, коли я чекала, я підтримую і вважаю своїм і обов’язком підтримувати інших рідних. Я особисто чекаю багатьох друзів з полону, побратимів мого чоловіка. Він за можливості теж завжди виходить на акції. Просто зараз він у строю, тож не завжди може приєднатися. Це підтримує хлопців, які повертаються з полону. Тому наш лозунг завжди “Не мовчи, бо полон вбиває”», — сказала вона.
До акції долучилися й представниці Військових медиків України — Вікторія Євчук і Марія Лижньова.
«Мій чоловік — командир 555 військового шпиталю Маріуполя — потрапив у полон 12 квітня 2022 року. Його звільнили у вересні 2024-го. Але ми продовжуємо боротися за кожного медика», — каже Вікторія.
Син Марії — військовий лікар-доброволець — зник безвісти у 2022 році.
«Ми все робимо. Ми чекаємо. Ми віримо і чекаємо», — сказала вона.
«Тату, сьогодні твій день народження. Я чекаю», — табличку із цим написом та фото чоловіка у військовій формі тримає у руках Тетяна.
Він зник на Куп’янському напрямку 15 жовтня 2024 року, востаннє на зв’язок вийшов 30 вересня, перед виходом на позиції.
«Від частини я отримала повідомлення, що він загинув, але цим словам не вірю, тому що на війні буває всіляке. Ніхто з побратимів не бачив, куди він подівся, і його місце перебування наразі нікому не відоме. Тому я дуже сподіваюся, що він живий і в полоні», — каже дівчина.
Більше про оборону «Азовсталі»
Оборона Маріуполя тривала 86 днів — із 24 лютого до 20 травня 2022 року. 82 дні українські військові перебували в повному оточенні. Після запеклих боїв за місто останнім осередком спротиву став металургійний комбінат «Азовсталь».
Оборону заводу тримали бійці полку «Азов», морські піхотинці, військовослужбовці ЗСУ, Національної гвардії, прикордонники, поліціянти та бійці тероборони. У бункерах «Азовсталі» також переховувалися цивільні мешканці Маріуполя.
У травні 2022 року українські оборонці за наказом командування вийшли з території комбінату в «почесний полон». Вихід тривав із 16 до 20 травня.
Відтоді частину захисників вдалося повернути під час обмінів полоненими, однак багато військових досі залишаються в неволі або вважаються зниклими безвісти.
Україна регулярно проводить обміни полоненими з росією за посередництва міжнародних партнерів. Родини полонених і зниклих безвісти проводять акції, закликаючи владу та міжнародну спільноту посилювати роботу для повернення українців додому.
Авторка: Ольга Кацан